Читати книгу - "Одного разу на Різдво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хвалити Бога, вони йдуть до місцевого італійського ресторану, де, поза сумнівом, їстимуть стейки у формі сердечок, потім облизуватимуть шоколадний мус із пики одне одного. Але принаймні це означає, що сьогодні я захоплюю вітальню та влаштовую в ній велику одноосібну вечірку. Бріджит Джонс таке й не снилося. Я збираюся валятися на канапі та заправлятися морозивом і вином водночас.
— Лу, маєш хвильку?
Я закриваю лептоп — нічого такого, лише нова спроба знайти роботу, — відкладаю окуляри (мені насправді вони не дуже потрібні, але допомагають сконцентруватися) та бреду до Сариної кімнати з горнятком кави в руці.
— Що там?
Вона стоїть у джинсах і ліфчику, руки на стегнах.
— Не можу вирішити, що надіти, — замовкає та бере шифонову блузку, яку купувала для різдвяного обіду у своїх старих, червону, мов реклама кока-коли. Блузка доволі гарненька та — як не дивно — скромна, поки Сара не прикладає її до чорної міні-спідниці, розкладеної на ліжку.
— Оце? — Вона дивиться на мене, я киваю, бо в цьому вбранні, беззаперечно, вона буде дивовижною.
— Або це? — вона витягає із шафи вбивчу маленьку чорну сукню та прикладає до себе.
Я переводжу погляд з однієї речі на другу.
— Мені обидві подобаються.
Вона зітхає:
— Мені теж. А яка з них більш промовиста щодо «Гарячого Валентина»?
— Джек уже червону бачив?
Вона хитає головою:
— Ще ні.
— Ну от. Нічого не перекричить червону помаду, якщо це на Валентина.
Вибір зроблено. Вона повертає сукню до гардероба.
— Тобі точно буде сьогодні нормально вдома на самоті?
Я витріщаюся на неї:
— Ні, візьміть мене із собою, — я притуляюся до одвірка та ковтаю надто гарячу каву. — Це не буде надто химерно? Чи буде?
— Джеку, напевно, сподобається, — сміється вона. — Відчує себе жеребцем.
— Ти знаєш, коли подумати, я маю йти. У мене подвійне побачення з Беном і Джеррі. Вони солоденькі, — я підморгую їй із коридору. — Ми вправлятимемось у Карамель-сутрі. Гострі відчуття гарантовані.
Я знаю, що з усього морозива світу Сара найбільше любить Карамель-сутру B&J[5].
— Я дійсно ревную, май на увазі, — гукає вона, розплітаючи волосся для душу.
«І я теж», — думаю, з важким серцем падаючи знов у крісло та відкриваючи лептоп.
Хто б не відповідав за складання телепрограми, йому треба кулю в лоб. Вони ж, звісно, могли второпати, що коли людині увечері Валентинового дня потрібний телик, вона, мабуть, самотня та — потенційно — лиха. Тож пани з телевізора вважають «Щоденник пам’яті» найкращою розвагою для мене. Там є й романтичне катання озером на човні, і Раян Ґослінґ, увесь такий мокрий, і вибуховий, і закоханий. Там навіть лебеді є, Божечку, Боже. Еге ж, я зараз ще солі на свої рани досиплю, правда? Дякувати Богові, їм вистачило розуму поставити після цього «Повітряну в’язницю». Мені знадобиться велика доза Ніколаса Кейджа в брудній жилетці, який рятує ситуацію, щоб хоч якось зцілитися від цього.
Я вже подолала дві третини Раяна Ґослінґа, піввідра морозива та три чверті пляшки Шардоне, коли почула, як Сарин ключ повертається в замку. Це ж лише пів на одинадцяту. Я чекала, що моя вечірка затягнеться далеко за північ, тож, чесно кажучи, це вже просто втручання.
Я сиджу, склавши ноги по-турецьки, у кутку канапи, дивлюся на двері та чекаю з келихом вина в руці. Вони що, посварилися, і вона залишила його доїдати тірамісу на самоті? Намагаюся не дуже сподіватися на це, тож гукаю:
— Бери склянку, Сар, тут ще трохи лишилося, якщо поквапишся.
Погойдуючись, вона з’являється на порозі, але не одна. Моя самотня вечірка раптом перетворюється на ménage à trois[6]. Цю думку я розвивати не готова, тож відмовляюся від неї, шкодуючи лишень про те, що вбрана у тренувальні лосини та жилетку кольору м’яти. Я оптимістично вдягнулася для тренування з Давіною[7], знаючи, звісно, що нічого не робитиму. Могло бути й гірше. Я могла б сидіти у фланелевій піжамі в клітинку, яку мені подарувала мама, хвилюючись, що квартирою на Делансі-стрит гуляють протяги.
— Ти зарання, — кажу, розправляючи хребет і намагаючись прийняти вигляд істинного гуру з йоги, якщо це, звісно, можливо з келихом вина в руці.
— Шарове шампанське, — пояснює Сара, точніше, це я так здогадалася, що вона бурмоче.
Вона сміється та важко хилиться на Джека. Гадаю, його рука на Сариній талії — єдине, що втримує її у вертикальному положенні.
— Багато шарового шампанського, — додає Джек, і його покаянна усмішка підказує мені, що хоча Сара набралася надто багато, він — ні. Я зустрічаюся з ним очима, на якусь мить він затримує цей погляд.
— Я-а-а-а дуж… д-дуже втомлена, — видушує з себе Сара, повільно кліпаючи очима.
Одна з накладних вій повзе по щоці — зазвичай у мене саме ця проблема. За останні кілька місяців я двічі пробувала цю штуку й двічі зазнавала поразки: вигляд був, як у старої наркоманки, Сара веселилася.
— Я знаю, — Джек сміється та цілує її в лоб. — Ходімо, заведемо тебе до ліжка.
Вона робить шокований вигляд.
— Не раніше, ніж ми одружимося, Джеку О’Маро. За кого ти мене маєш? Що я за дівчина?
— П’яна мов чіп, — каже він, підтримуючи її, бо вона знову хитнулася.
— Нечемно, — бурчить Сара, але не опирається йому, коли він підхоплює її під коліна та бере на руки. Холера. Дивися й учися, Раяне Ґослінґу. Цьому чоловікові не потрібно залазити в озеро, щоб розтопити дівоче серце. Коли що, я говорю про Сарине серце — не про моє.
— Вона вирубилася.
Я підіймаю очі, коли Джек за кілька хвилин потому з’являється на порозі вітальні. Раян Ґослінґ наразі вже домігся своєї коханої та провеслував у вечірню заграву, поступившись місцем Ніколасу Кейджу, а він весь такий надійний та героїчний на екрані. Джекові очі сяють, а обличчя розпливається в широченній усмішці.
— Найкращий бойовик усіх
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Різдво», після закриття браузера.