Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

— Звісно! Усі найкращі збираються там. Еліта, так би мовити. Мені власник ще за місяць про нього розповідав, казав, що це буде щось грандіозне.

— Я так розумію, ми йдемо, — Кирил одразу ухвалив рішення.

— Алісо, Тихоне, ви теж з нами? — запитав Марк.

— Я пас, — Тихон лише похитав головою. — У нас з Ростиславою свої розваги.

— Я теж, — зітхнула Аліса. — Дитина, дім, і ще треба вирішити деякі справи.

— Віра? — Марк перевів на неї погляд.

Віра задумливо закусила губу. Шумний клуб — це точно не те місце, де вона зазвичай відпочиває. Але… чому б і ні?

— Гаразд, я піду.

— От і чудово! — Олег плеснув у долоні. — Тоді збираємося в суботу!

Віра закуталася в пальто, коли вийшла на вулицю. Повітря було прохолодним, але не морозним – саме той осінній вечір, коли хочеться просто гуляти без зайвих думок. Вона неквапливо рушила тротуаром, обдумуючи події вечора.

Компанія, як завжди, була теплою та живою. Марк не пропустив нагоди підколоти її, Кирил відзначився своєю дотепністю, а Олег… Олег просто був самим собою – чарівним і харизматичним господарем вечора. Тихон і Аліса залишалися незмінною парою, і Вірі було приємно бачити, як вони підтримують одне одного.

Вона посміхнулася, згадавши, як Аліса знову намагалася підштовхнути її до Марка. Це вже майже традиція – дружина Тихона переконана, що вони з Марком чудово пасують одне одному. Але Віра не бачила в цьому сенсу. Марк гарний чоловік, харизматичний, веселий, але… не її. Вона не відчувала тієї іскри, яка мала би бути.

Нічне місто огортало її мерехтливими вогнями. Віра звернула у знайомий провулок, її будинок був уже неподалік. Вона любила цю дорогу додому – спокійні вулиці, старі ліхтарі, затишні кав’ярні, що вже зачинилися, залишивши за собою аромат кави й випічки.

Піднявшись у квартиру, Віра зітхнула, скидаючи пальто й шарф. Все було на своїх місцях: акуратна вітальня, кухня з незмінною чашкою на столі, приглушене світло, що створювало затишок.

Вона поставила чайник, розв’язуючи волосся. Гарячий чай перед сном – її маленький ритуал, що допомагав розслабитися. Кілька хвилин вона просто стояла, обіпершись на стільницю, вдихаючи аромат заспокійливого трав’яного напою.

Дивно, але сьогодні їй не хотілося одразу лягати спати. Думки крутилися навколо завтрашнього дня, суботнього виходу, який, здається, буде далеко не таким звичайним.

Віра поставила чашку на приліжкову тумбу й увімкнула нічник. Під ковдрою стало тепло і спокійно, але сон не приходив одразу.

Їй раптом здалося, що цей вечір – лише початок чогось нового. Чогось, що змінить її життя так само, як колись усе змінив той випадковий вечір у студентські роки…