Читати книгу - "На краю вірності, JKatrin"

Вівіан

Повітря в штабі пахне порохом, старим металом і кавою, яка давно охолола на столі. Я сиджу на краю стільця, пальці стискають край стільниці так сильно, що шкіра біліє. Мій погляд впертий у карту на стіні — мережа ліній, обведені кола, замітки Рафаеле. Все, що ми знаємо про Габріеле і його людей.

Двері прочиняються беззвучно. Рафаеле заходить, важкий, впевнений крок. Його очі сьогодні темніші, ніж зазвичай.

— Є новини, — каже він замість вітання. Він кидає мені тонку папку. Вона ковзає по столу й зупиняється біля моєї руки.

Я відкриваю її. Фотографії. Енцо. Його тіло. Прорізані груди. Відмітка на звіті поліції — вбито кілька днів тому.
У грудях щось стискається. Холодно і важко. Я піднімаю погляд на Рафаеле.

— Хто? — голос не тремтить. Я навчилася цього у Бруно.

— Люди Віто. Я вийшов на слід Енцо ще два тижні тому, але вони перехопили його раніше, — він знизує плечима. Його голос сухий, як завжди, але в погляді є тінь жалю. — Віто розправився з ним швидко.

Я відкидаюся на спинку стільця.
Тиша розтягується між нами, як тонка тріщина. В голові шумить.

Віто. Він убив Енцо. Навіщо?
Він залишив мене. Він кинув мене. Дев’ять років тому він не шукав мене, не витягав мене з тієї темряви. А тепер… тепер він вбиває Енцо?

— Навіщо він це зробив? — питаю. Голос хрипкий.
Рафаеле сідає навпроти, кладе руки на стіл.

— Можливо, це стара образа. Можливо… — він дивиться на мене довше, ніж треба. Він завжди помічає, коли в мені знову піднімається буря. — Можливо, він нарешті вирішив підмести минуле.

Моє тіло напружене, наче струна.
Це мала бути моя помста. Моя.

Я підводжусь, різко, стілець скрипить.

— Ні. Не цього разу. Я не дозволю йому знову забрати мою історію, — кажу я. Губи стискаються. — Дізнайся, над чим працює Віто. Його плани, контакти, маршрути. Ми зламаємо його гру.

Рафаеле повільно киває. Він не ставить запитань. Він знає — я вже прийняла рішення.

Це більше не про Енцо. Це не про минуле. Це про Віто. Про те, що я ще тут. І що я більше не дам йому керувати моїм життям, навіть несвідомо.

Цього разу — я буду першою.