Читати книгу - "Каравал"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чекайте, — кричав Алґі їй услід. — Я знаю, ви мені не вірите. Отакої значить, поплентаєтеся за тим хлопчиськом і дозволите йому приймати за вас рішення? Чи може, нарешті зробите власний вибір?
Скарлет знала, їй треба було йти. Якщо не поквапиться, ніколи не знайде моряка, і зостанеться зовсім сама. Але те, як Алґі вимовив слово «вибір», змусило її зупинитись. Батько завжди вказував, що їй робити, тому Скарлет вважала, що фактично ніколи й не мала вибору. А можливо, вона зупинилась тому, що частина її й досі не могла відпустити дитячих фантазій, а тому так хотіла вірити Алґі.
Вона пригадала, як дивовижним чином виникли двері, і як замовкли усі годинники, коли Алґі доторкнувся до чудернацької ручки на дверях.
— Навіть якби мене це й зацікавило, — відповіла Скарлет, — я не маю ані копійчини.
— А що, як це не за гроші? — Алґі розправив кінчики вус. — Я пропоную обмін. Лише хочу позичити ваш голос.
Скарлет нервово засміялась:
— Не надто чесна торгівля!
«Невже голос можна позичити?» — здивувалася Скарлет.
— Мені він потрібен лишень на годину, — пояснив Алґі. — Ви витратите щонайменше стільки ж часу, аби дістатись туди, звідки йде дим, потрапити до будинку й розпочати гру. Досередини вас я можу впустити хоч зараз, — він витягнув годинник із кишені і крутонув угору годинникову та секундну стрілку.
— Погоджуйтеся, і цей механізм забере у вас голос на шістдесят хвилин, а двері проведуть прямісінько до серця Каравалу.
Вона могла вже зараз знайти сестру.
Але що, як він бреше? Що, як він забере голос більше ніж на годину?
Скарлет боялася довіряти незнайомцеві, а надто після Джуліанової застороги. Та й сама думка про втрату голосу лякала її не менше. Її плач ніколи не міг захисти Теллу від батькових покарань, проте принаймні Скарлет завжди могла кричати. Якщо на це погодитись, то в разі небезпеки Скарлет виявиться геть безпорадною. Якщо вона здаля помітить Теллу, то не матиме змоги гукнути її. А що, як сестра чекає її біля брами?
Скарлет вижила тільки тому, що завжди була обережна. У батькових угодах завжди крилося якесь непримітне страшне підґрунтя. Ні, вона не ризикуватиме зараз.
— Спробую сама туди дістатися, — відповіла вона.
— І дарма, — опустив вуса Алґі. — А це був би вдалий обмін, — він відчинив двері з мозаїкою. На якусь прекрасну мить перед Скарлет мигцем промайнуло дивовижне небо з цитрин та палаючих персиків. Тоненькі струмочки, що переливались шліфованими коштовними каменями. Почувся лункий дівочий сміх і промайнула голівка з медовими локонами.
— Донателло! — Скарлет рвонула до дверей, але Алґі захряснув їх, перш ніж її пальці встигли торкнутись металу. — Ні! — Скарлет схопилась за зубчасте коліщатко, намагаючись його повернути, проте воно осипалось порохом біля її ніг. Скарлет безпорадно спостерігала, як обертались деталі, а потім двері дивовижним чином зникли.
Треба було укласти угоду. Телла б на це пішла. Власне, Скарлет зрозуміла, як сестра потрапила першою всередину. Вона ніколи не переймалася наслідками; цю роботу за неї робила Скарлет. Отже, нині вона мала б відчути полегшення, адже напевне було відомо, що Телла таки потрапила до Каравалу, проте Скарлет уже хвилювало, в яку халепу вскочить її сестра. Їй слід було б зараз бути поруч з нею, а вона ще й на додачу залишилася без Джуліана.
Скарлет швидко вискочила надвір із крамниці Касебіана.
Хоч би як вона нагрілася всередині, надворі це відчуття мов рукою зняло. Вона й гадки не мала, що так довго була у годинникаря. Ранок давно розтанув, а разом із ним і перші години пообіддя. Крамниці, подібні до коробок із капелюшками, вкрили гуркотливі, свинцеві тіні.
«А на цьому острові час плине швидше!» — Скарлет хвилювалась, що коли кліпне, на небі вже з’являться зорі. Вона не лише відстала від Телли та Джуліана, а й втратила дорогоцінний час. День добігав кінця, а у запрошенні Легенди йшлося, що потрапити до Каравалу вона може до півночі.
Зап’ястки Скарлет, не прикриті сукнею, вітер стискав холодними білими пальцями.
— Джуліане! — у цьому крикові вчувалася надія.
Однак слід її колишнього супутника давно прохолов. Вона стояла сама-самісінька. Не знала, чи гра розпочалась, проте здавалось, вона таки добряче відстала.
На мить її охопила паніка, адже Скарлет здалося, що дим зник також. Але потім розгледіла його знову. За темними книжковими крамницями по небу плелись солодкі запашні клуби. Здіймалися з величезних цегляних димарів, що стриміли з найбільшого будинку, які коли-небудь доводилось бачити Скарлет. Чотириповерховий, з витонченими башточками, балконами та квітучими вазонками з білими квіточками іберійки, пурпуровими маками, помаранчевим антірінумом. Знову пустився сніг, але якимось дивом квіти не запорошувало.
Скарлет поквапилася до будинку. Ближче до сходів її знову обдало холодом. Раптом почувся тихий здавлений смішок.
— То ти таки не обрала той годинник?
Скарлет підскочила.
— Не бійся, ягідко, це всього лишень я, — Джуліан вийшов з-за тіні сусіднього будинку, саме тоді, коли зайшло сонце.
— Чому ти ще й досі не всередині? — вона показала на маєток з башточками. Скарлет аж відлягло від душі, що моряк поруч, та водночас її охопило збентеження. Кілька хвилин тому він стрімголов вискочив з годинникової крамниці, а нині вештається, ніби має купу вільного часу.
— Може, я чекав на тебе? — голос звучав приязно та дружелюбно.
Проте Скарлет не вірилося, що він стояв ось тут і чекав на неї. А надто вже після того, як він залишив її саму.
Щось він замовчував. Чи може, то в неї параноя після того, як вона побачила Теллу за дверима... Скарлет дала собі слово, що швидко знайде сестру. А що як не вдасться знайти Теллу після того, як вона потрапить досередини?
Зблизька маєток виглядав навіть більшим. Здавалося, будівля сягала неба, а дерев’яні балки безнастанно росли. Щоб оцінити її висоту, Скарлет мусила захилити голову. Будівлю оточував високий п’ятдесятифутовий залізний паркан, оздоблений примарними фігурами. Вульгарні й цнотливі, вони рухались мов живі, демонструючи справжнє дійство. Веселунки дівчатка наздоганяли шалапутних хлопців, відьми осідлали тигрів, а імператори їхали верхи на слонах, крилаті коні запряжені в колісниці. По центру розвівалося яскраво-червоне знамено, оздоблене срібним символом Каравалу.
Якби Телла була поруч, вони б похихотіли разом, як уміють сміятися лише сестри. Телла, звісно, вдала б байдужість, хоча насправді сестру розпирало
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Каравал», після закриття браузера.