Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

Адвокатський довід негайно дав Кошовому підказку: цей капітан із тих, хто терпіти не може, коли хтось замість нього стає на капітанський місток, починає керувати й робить уже правильно.

Хоч віко сіпнулося, проте переможного блиску в очах Клим не стримав.

— Добре, — видушив із себе Зубов. — Я маю бути присутнім при допиті свідка.

— Розмові, — тут же поправив Кошовий. — Допитувати його в нас із паном Мареком нема жодних офіційних повноважень. Навряд чи пан Платов скаже нам таке, про що не говорив вам чи не хоче вас повідомити. Ваша присутність збиватиме його.

— То є так, — ствердно кивнув Віхура.

Зубов знову зітхнув, тепер уже приречено.

— Робіть, як знаєте. Але не тягніть. Самі ж кажете — мертве тіло вже й так перележало.

— Зараз трупи можуть лежати довше, навіть на виду в усіх, — вкрутив відставний комісар. — Людей частіше мордують, бо війна. Вам, панове офіцери, не треба додатково тлумачити: вбивство під час війни здебільшого злочином не вважається. А того, хто знищить більше народу особисто чи віддасть відповідний наказ, можуть урочисто нагородити.

Зубов промовчав.

А Віхура ступив до Платова, кивком змусивши його повернутися назад у спальню. Кошовий рушив за ним.

Двері причинилися.

— Ви справді думаєте, що я вбив Божену?

Сидячи на зібганому ліжку, капітан крутив головою, дивлячись по черзі на кожного з присутніх. Схоже, таки тверезів, бо один шок змінив інший. Звернувши раптом увагу на зовнішній вигляд, Платов квапливо привів волосся до ладу, взявши з креденсу черепаховий коханчин гребінь, потому застебнув кітель, обсмикнув краї. Глянувши на босі ноги, поворушив пальцями, додаючи ситуації зовсім недоречного комізму. Кинувши погляд на чоботи в кутку, заховав ступні в домашні капці.

Чоловічі.

— Ваші? — кивнув на них Кошовий.

— Хто? А! — капітан провів долонею по лицю, ніби стираючи щось невидиме. — Перевзувався, як приходив. Божена наполягала. Дуже хотіла, аби по-домашньому. Навіть коли війна... Тобто... Тим більше, що війна...

Спершу Антон Платов спробував говорити німецькою, та Клим для зручності свідка перейшов на російську, перекладаючи Віхурі швидко й точно. Відставний комісар поки відсторонився, відсунув у куток фотель, примостився в ньому, не знімаючи пальта й капелюха. Руки спершу схрестив на грудях, потім запхав у кишені, виглядаючи в затісному для своєї статури кріслі незграбно.

— Ваша коханка тримала вдома чоловічі капці, — сказав Кошовий.

— До чого тут... Куди ви хилите, пане... не знаю, як вас...

— Климентій Кошовий, — додав, подумавши хвильку. — Адвокат.

— Мені потрібен адвокат? — капітан почав заводитися. — Звідки ви взялися? Хто вас кликав? Узагалі — якого чорта тут відбувається?!

— Жорстоко вбито жінку, з якою ви мали інтимні стосунки, — спокійно пояснив Клим. — Усупереч усім правилам ваш товариш, капітан Зубов, доручив мені провести дізнавання приватно.

— А?.. — Платов кивнув на Віхуру.

— Досвідчений львівський поліцейський. Без його допомоги я не матиму правильних відповідей на деякі питання. Пане капітане, давайте відразу домовимося: друзями ми з вами бути не можемо, ворогувати з вами та всією російською армією не хочемо. Заради власної безпеки, тут і тепер. Проте, з'ясовуючи обставини цього злочину, діяти маємо намір у ваших інтересах.

— Не беріть на себе забагато, — буркнув Віхура польською.

Зрозумів Платов чи ні — хтозна. Ковзнув поглядом на відставного комісара, видихнув, зосередився на Кошовому.

— До ваших послуг. Прошу сідати.

Примостивши навпроти капітана стілець, Клим осідлав його, своє пальто для зручності розстебнув, капелюха збив набакир.

— Почнемо спочатку. У помешканні жінки, з якою ви мали інтимний зв'язок, уже знайшлися чоловічі капці. Бачу, добротні, та не нові. Отже, куплені не спеціально для вас. Одруженою Божена Микульська, здається, не була. Розлученою — так само. Вас не здивували оці капці в оселі молодої панни?

Перш ніж відповісти, Платов підвівся, важко видихнувши при цьому, взяв напівпорожній графин, налив у склянку води, жадібно випив, облизав сухі губи.

— Ні. Чесно кажучи, не сушив цим голову.

— Даруйте за те, що скажу, бо можу образити вас... Ви в панни Божени навряд чи були першим чоловіком.

Капітанові очі блиснули вогнем, та він стримався.

— Це правда. Не бачу тут нічого... розумієте... такого...

— Я теж, — кивнув Клим. — Проте бачу інше: ви в панни Микульської були не першим мужчиною, але й не першим коханцем, котрий отак, запросто, приходить сюди, перевзувається в капці, сидить у фотелі, на ліжку тощо. Мав нагоду вести чимало кримінальних справ побутового характеру. Відставлені чоловіки, екс-коханці, навіть жінки, колишні дружини й коханки, — це надзвичайно ревнива публіка.

При цих словах Віхура заворушився, збираючись щось додати. Та враз мотнув головою, відвернувся до вікна.

— То ви, пане Кошовий, по капцях дійшли висновку, що вбивця — колишній коханець? — стрепенувся Платов.

— Не лише. Жертва відчинила двері та впустила вбивцю без боязні.

— Їй погрожували, — мовив раптом капітан.

Тепер Віхура насторожився, подався вперед, обмінявся швидким поглядом із Климом. Той теж випростався, став урівень із Платовим, не запитав — виплюнув:

— Хто? Коли? Як?

— Божена жалілася. Кілька разів, двічі або тричі за короткий час. Підкидали записки, били вікна. Зволите побачити в залі. Я дивом розшукав у цьому місці скляра, аби замінити потрощене. Не затикати ж подушкою...

— Інші затикають, — кинув Віхура, зиркнувши на капітана з-під капелюха.

Клим і собі не стримався.

— Ви чудово розумієте, чому в королівському місті зараз неможливо знайти не лише скляра, а й іншого ремісника, — і тут же перескочив до ближчої теми: — Записки зберегли?

— Хотів віднести, куди слід.

— Наприклад?

— Поліція. Чи контррозвідка....

— Думаєте, там перейнялися б погрозами, які отримує львів'янка, котра спить з офіцером ворожої армії?

Платов знову спохмурнів.

— Як на людину, котра ходить по линві, ви вже забагато собі дозволили, пане Кошовий.

— Але картина виглядає саме так! — відповів Клим жорстко. — Поки історія не виходить за межі вашого інтимного життя, військова контррозвідка в неї не влізе. Лишається поліція. Чому справді не пішли туди?

— Божена не бачила сенсу. Порвала й спалила, по всьому.

— Нехай так, — повів плечима Кошовий. — Зате маємо дуже цікаву картинку, яснішу, ніж навіть півгодини тому.

— Поясніть, — це сказав Віхура.

— Вбивця мав бути не просто добрим знайомим, а близькою, довіреною особою, аби панна Божена, котрій погрожували вже