Читати книгу - "Крадійка книжок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так. — Він знову підсунувся і віддав книжку Лізель. — Подивись на цю сторінку і скажи, скільки слів ти можеш прочитати.
Вона подивилася на слова — і збрехала:
— Десь половину.
— Почитай їх для мене. — Звісно ж, вона не могла. Коли тато попросив показати слова, які вона може прочитати, таких виявилося лише три — три основні німецькі займенники. А на всій сторінці було зо дві сотні слів.
«Це може бути важче, ніж я думав».
Дівчинка спіймала його на цій думці, лише на мить.
Ганс випростався, підвівся з ліжка і вийшов.
Повернувшись, він сказав:
— Знаєш, у мене є краща ідея. — У руці він тримав грубого малярського олівця і купку наждачного паперу. — Почнемо від самого початку.
У Лізель не було причин не погодитися.
У лівому куті зворотного боку наждачного аркуша він намалював маленький квадрат і написав усередині велику літеру А. У протилежному куті притулилася маленька а.
- А, — сказала Лізель.
— Яке ти знаєш слово на букву А ?
- Apfel, — усміхнулась Лізель.
Тато написав слово великими літерами, а під ним намалював кривобоке яблуко. Він був малярем, не художником. Домалювавши яблуко, він зміряв його поглядом і сказав:
— А тепер наступна .
Вони проходили абетку, і очі дівчинки все більше круглішали. Вона вивчала її в школі, у початковому класі, та цього разу все було набагато краще. Тут була лише вона, і вона не почувалася переростком. Їй подобалося спостерігати, як татова рука виводить слова і повільно малює простенькі ілюстрації.
— Ну ж бо, Лізель, — сказав тато, коли в неї виникли труднощі зі словами. — Що починається на літеру S ? Це ж так просто. Ти мене розчаровуєш.
Вона не могла пригадати жодного слова.
— Ну ж бо! — Його голос жартував з нею. — Подумай про маму.
Аж раптом слово тріснуло її по обличчю, ніби хтось дав ляпаса. Мимовільна усмішка.
- SAUMENSCH! — прокричала Лізель, а тато вибухнув сміхом і одразу ж стих.
— Ш-ш-ш-ш, не треба так шуміти. — Та він знову розсміявся, а тоді написав слово, доповнивши його малюнком.
ТИПОВА ІЛЮСТРАЦІЯ ГАНСА ГУБЕРМАННА
— Тату! — прошепотіла дівчинка. — У мене немає очей!
Ганс погладив її по голові. Вона втрапила у його пастку.
— З такою усмішкою, як у тебе, — сказав він, — не потрібні очі. — Він обійняв її і знову подивився на малюнок, його обличчя — тепле срібло. — А тепер літера Т.
Коли вони завершили з алфавітом, а потім переглянули його ще з десяток разів, тато схилився до Лізель і промовив:
— На сьогодні досить.
— А може, ще декілька слів?
Але тато стояв на своєму.
— Досить. Коли ти прокинешся, я зіграю тобі на акордеоні.
— Дякую, тату.
— Добраніч. — Тихенький, коротенький смішок. — Добраніч, Saumensch .
— Добраніч, тату.
Він вимкнув світло, повернувся і сів у крісло. У темряві Лізель не заплющувала очей. Вона дивилася на слова.
Запах дружби
Навчання тривало.
Декілька наступних тижнів, а потім і влітку, опівнічні уроки починалися одразу після чергового нічного кошмару. За той час трапилося ще два випадки обмоченого ліжка, та Ганс Губерманн, як це було раніше, героїчно прав простирадла, а тоді брався до читання, малювання і розповідання. Перед ранком тихенькі голоси лунали голосно.
У вівторок, після третьої, мама звеліла Лізель зібратися і разом з нею віднести готове прання. У тата ж були інші плани. Він зайшов до кухні і сказав:
— Вибачай, мамо, та сьогодні вона з тобою не піде.
Мама не зволила навіть очей відірвати від мішка з пранням.
— Тебе хтось питав, Arschloch? Лізель, ходімо!
— Вона читає, - відповів він. Тато подарував дівчинці підбадьорливу усмішку і підморгнув. — Зі мною. Я її вчу. Ми йдемо до Амперу, вверх за течією, — туди, де я колись вчився грати на акордеоні.
Ось тепер Роза на нього подивилася.
Вона поставила прання на стіл і хвацько налаштувалася на відповідний рівень цинізму.
— Що ти сказав?
— Я думаю, ти добре мене почула, Розо.
Мама розсміялася.
— Чого, в біса, ти можеш її навчити? — Картонна посмішка. Слова нижче пояса. — Ніби сам вмієш добре читати, Saukerl .
Кухня застигла в очікуванні. Тато завдав удару у відповідь:
— Ми віднесемо твоє прання.
— Ти, брудний… — Роза затнулася. Слова застрягли в неї в горлі, вона зважувала сказане. — Щоб до смерку були вдома.
— Ми не можемо читати в темряві, мамо, — промовила Лізель.
— Що ти сказала, Saumensch?
— Нічого, мамо.
Тато усміхнувся і показав пальцем на дівчинку.
— Книжку, наждачку, олівець, — скомандував він, — і акордеон! — коли вона уже вийшла.
Незабаром вони опинилися на Небесній вулиці. Несучи слова, музику і випрану білизну.
По дорозі до крамниці пані Діллер вони декілька разів озиралися, щоб перевірити, чи мама досі стоїть біля хвіртки і спостерігає за ними. Вона таки стояла. В якийсь момент вона вигукнула:
— Лізель, тримай мішок рівно! Дивись мені, щоб жодної складочки!
— Так, мамо.
Вони зробили ще декілька кроків.
— Лізель, ти тепло вдягнулася?!
— Що, мамо?
- Saumensch dreckiges, ти ніколи нічого не чуєш! Ти тепло вдягнулася? Ввечері може похолодніти!
За рогом тато присів, щоб зав’язати шнурівки.
— Лізель, можеш скрутити мені цигарку?
Для неї не могло бути більшої втіхи.
Вони рознесли прання і попрямували до річки Ампер, що огинала місто. Вона бігла поряд, несучи свої води у напрямку Дахау, концентраційного табору.
Через річку перекинувся дерев’яний міст.
Вони примостилися на траві, десь за тридцять метрів від мосту вниз за течією, і писали слова, і читали їх уголос, а коли почало смеркатися, Ганс узяв акордеона. Лізель дивилася на нього і слухала, хоча й не одразу помітила спантеличений вираз його обличчя, коли він грав того вечора.
ТАТОВЕ ОБЛИЧЧЯ
Воно блукало і чудувалося, але не виказало жодної відповіді.
Не зараз.
У ньому сталася якась зміна. Маленький злам.
Дівчинка помітила це, але не усвідомлювала доти, доки всі історії не зійшлися в одну. Вона не помітила, що, граючи на акордеоні, тато кудись вдивлявся, адже гадки не мала, що акордеон Ганса Губерманна — це теж історія. Але настане день, коли ця історія раннього ранку з’явиться на Небесній вулиці, на порозі будинку під номером тридцять три, з розкуйовдженими плечима і в тремтячій куртці. Вона принесе валізу, книжку і два запитання. А ще — історію. Історію за історією. Історію всередині історії.
А зараз, наскільки було відомо Лізель, історія була одна, і вона їй дуже подобалась.
Дівчинка лягла на спину і
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Крадійка книжок», після закриття браузера.