Читати книгу - "Твердиня"

Невдовзі з’ясувалося, що Ґрем є шанувальником професійного боксу і (що незвично для янкі) з повагою ставиться до українських важковаговиків Віталія і Володимира Кличків. Словом, крига скресла…

— І ще дещо…

Голос Сьоми, викривлений колонками комп’ютера, примусив Левка стрепенутись. Хлопець випірнув зі спогадів, повернувшись до реальності.

— Кажи.

Семен виклав руки перед собою, і Левко побачив затертий кубик Рубика. Деякі секції протерлись так, що було непросто розрізнити колір. Сьома тримав кубик таким чином, щоб, не піднімаючи очей, дивитись поверх нього на екран нетбука. Лео не ображався на товариша, знав, що Сьомі це необхідно. Вовтузіння з кубиком було чимось на кшталт куріння, поганою, але невідчепною звичкою, а ми ж не ображаємось на тих, хто, розмовляючи з нами, курить сигарету?

Кілька блискавичних рухів, і… всі кольори на місці. Сьома покрутив у руках повністю складену іграшку. Після того опустив руки і взявся хаотично перемішувати секції, щоб через хвилину знову почати складати кубик.

— Це з приводу Ґрема і… — Росіянин завагався. — І Сатомі.

Серце Левка хвицнулось, обдавши жаром шию і щоки.

— А що у них? Вони почали зустрічатися?! Скажи мені!

— Та ні, чувак. Але Ґрем… він… ну… — Семен явно темнив.

— Сьома, не викаблучуйся! — Розпалившись, Лео подався до камери, писок зайняв увесь екран на нетбуці в Семена, і навіть попри погану якість зображення росіянин помітив, як розчервонілось обличчя товариша. — Викладай усе як є!

— Та нема чого викладати.

— Він запросив японку на побачення, так? Я вгадав?.. Чувак, чого ти мовчиш?!

Побачивши реакцію товариша, Сьома вирішив дати задній хід і не розказувати всього, що знає. Можливо, це неправильно, не по-товариськи, але він не хотів бути тим метеликом, чиї крильця запустять ланцюжок подій, що призведе до бурі.

Нехай Лео приїжджає і сам розбирається.

Українець не вгавав:

— Якщо між ними щось є, я нікуди не поїду. Шуруйте собі самі з Яном і америкосом, я вмиваю руки. І я зараз не жартую, чувак!

Не розтуляючи губ, Семен прикусив язика. Він усвідомлював, що без Левка поїздка не відбудеться, розмову треба поспішно згортати, поки Левко не накрутив себе настільки, щоби втілити погрозу в життя.

— Не заводься. Нема чого розказувати. — Росіянин опустив очі (як іноді добре мати під рукою кубик Рубика!..). — Просто… вертайся швидше і… не тупи.

— Гаразд. Яну привіт. — Левко нахмурився, показуючи, що бажає закінчити розмову.

— Передам. А ти — спи сухенький!

— Пішов ти.

— Хе-хе… До зустрічі!

— Давай, чувак!

Skype прощально булькнув, і екран потемнів. Левко зчепив руки за головою, чуючи, як тривожно буркоче під серцем.

Відлига у взаєминах із Ґремом Келлі тривала рівно рік — до наступного «Super Bowl», у якому «New York Giants» (НФК) виграли у «New England Patriots» (АФК) із рахунком 21-17. Наприкінці лютого 2012-го Ґрем порвав із Аннет, двадцятисемирічною цибатою шведкою, з якою зустрічався цілий рік, і… почав підкочувати «батарейки» до Сатомі.

Винен у тому був тільки українець.

Левко вперше побачив японку у вересні 2010-го, коли приїхав на магістратуру в КТН; вони потрапили в одну навчальну групу. Спочатку Сатомі йому геть не сподобалась. Нижче середнього зросту, з пласким круглим обличчям і розкосими очима, не худа, але далеко не з пишними формами — вона здавалась звичайною, такою, як усі. Весь наступний день хлопець придивлявся до дівчини, щонайменше сотню разів запитуючи себе: що в ній такого? Чому не може викинути її з голови? Прийшовши на заняття третього дня, Лео вже не міг відірвати від Сатомі погляду. Його жбурляло в дрож від одного погляду на коротке, лиш трохи нижче вух волосся, що тисячами голок спурхувало в повітря, коли японка швидко повертала голову, він насолоджувався її дитячим сміхом, упивався м’яким акцентом, крадькома спостерігаючи, як напинаються маленькі груди під кофтиною. Тоді Левко вперше відчув, як поміж ребрами спалахує полум’я ревнощів, — не він один бачив у Сатомі звабливу жінку. Під кінець дня хлопець зловив себе на тому, що намагається вгадати, якого кольору в неї трусики…

Сатомі була не проти зустрічатися з українцем. От тільки Левко через невпевненість і незрозумілі підліткові комплекси, які ще не витравило життя в Європі, страшно, нелюдськи, безбожно тупив. За півтора роки навчання в Департаменті промислової екології він двічі запросив Сатомі в кіно і один раз — на льодовий каток. Дівчина погоджувалася, проте жодного разу справа не йшла далі проводжань до студентського кампусу. Приблизно через півроку, втомившися вимальовувати Левка у своїх фантазіях, японка почала розглядати альтернативні варіанти.

III

16 березня 2012 року, 09:14 (UTC +1) Остермальм[41], Стокгольм, Швеція

Ґуннар Іверс піднявся на ґанок із напівпідвальної майстерні і розправив старі, але ще міцні плечі. Яскраво-синє вранішнє небо було чистим, настільки прозірчастим, що здавалося відполірованим дзеркалом. Таким чистим небо буває лише над Стокгольмом, звісно, у ті дні, коли місто не заливає принесеним з Балтики надокучливим дощем.

Ґуннар постояв цілу хвилину, прогріваючи зморшкувате обличчя після затхлої півтемряви підвалу, де він жив і працював протягом останніх тридцяти місяців (якщо бути точним, просто жив — старий художник давно нічого не малював; вряди-годи, не маючи сил опиратися свербінню в пальцях і миготливим, схожим на німе кіно картинкам у мозку, Ґуннар брався за олівець чи пензлі і починав гарячково творити, проте на папері чи на полотнищі завжди проступали похмурі чорні галереї з надр Твердині і через три-чотири години після того, як картину чи малюнок було завершено, добряче «накачавшись» шотландським віскі «Sir Edwards», чоловік заливав усе чорною фарбою, — чи то картаючися спогадами, чи то остерігаючися, що хтось побачить намальоване).

Порив зимного вітру із затоки примусив Ґуннара зіщулитись і мимоволі втягнути шию під захист потертого коміра пальто. Орендована майстерня була розташована на вулиці Strandvägen, яка тяглась уздовж затоки, просто навпроти острова Скеппсхолмен, що затуляв вихід у протоку і далі у відкрите море, і взимку, особливо коли вітер дув із Балтійського моря, на Стрендвеґен було достобіса холодно, навіть зважаючи на те, що ртуть у термометрі рідко опускалася нижче від 0 °С.

Проте зима була позаду. За кілька годин (якщо не збіжаться, мов собаки, хмари) сонце прогріє Стрендвеґен, перетворивши вулицю