Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

— Не тільки за рахунок цього. Ви ж пам’ятаєте, як Мікаель уперся як баран і сидів майже цілий рік у Хедестаді. Тоді «Міленіум» працював без нього, і тепер журнал має так само працювати без мене.

— Гаразд. Який твій план?

— Я б уважала за краще, щоб головним редактором став ти, Крістере.

— Нізащо в світі. — Крістер Мальм замахав обома руками.

— …та оскільки я знаю, що ти відмовишся, у мене є інша пропозиція. Малін. Ти станеш виконувачкою обов’язків головного редактора прямо від сьогодні.

— Я?! — вигукнула Малін.

— Саме ти. Ти була чудовим відповідальним секретарем.

— Але я…

— Спробуй. Я сьогодні звільню стіл. У понеділок зранку ти зможеш переїхати до мого кабінету. Травневе число майже готове — ми над ним уже чуприну погріли. У червні випускається подвійне число, а потім у нас місяць відпустки. Якщо в тебе не вийде, у серпні правлінню доведеться знайти кого-небудь іншого. Хенрі, ти перейдеш на повну ставку і заміниш Малін на посаді відповідального секретаря. Крім того, вам необхідно найняти нового співробітника. Але це вже вирішувати вам і правлінню.

Вона трохи помовчала, задумливо дивлячись на присутніх.

— Ще одне. Я переходжу до іншої газети. Звичайно, з практичного погляду «СМП» і «Міленіум» не конкуренти, але я не хочу знати про зміст наступного числа ні на йоту більше, ніж уже знаю. Починаючи з цього моменту ви все вирішуватимете з Малін.

— Що нам робити з історією Саландер? — поцікавився Хенрі Кортес.

— Обговоріть це з Мікаелем. Мені дещо відомо про Саландер, але я не використовуватиму цей матеріал. До «СМП» він не потрапить.

І Еріка раптом відчула неймовірне полегшення.

— Це все, — сказала вона, оголосила збори закінченими, підвелася і без подальших коментарів знов пішла до свого кабінету.

Серед співробітників «Міленіуму» запала мовчанка. Аж за годину Малін Ерікссон постукала в двері кабінету Еріки.

— Послухай-но.

— Що? — спитала Еріка.

— Співробітники хочуть дещо сказати.

— Що саме?

— Тут, у загальній кімнаті.

Еріка підійшла до дверей. На неї чекали торт і кава.

— Я подумав, що ми ще встигнемо організувати тобі справжні проводи, — сказав Крістер Мальм. — А поки доведеться перебутися кавою з тортом.

Уперше за сьогодні Еріка Берґер усміхнулася.

Розділ 03

П’ятниця, 8 квітня — субота, 9 квітня

На сьому годину вечора, коли Соня Мудіґ і Маркус Ерландер відвідали Олександра Залаченка, той уже вісім годин як опритомнів. Він переніс тривалу операцію, під час якої йому підремонтували вилицю й зафіксували її титановими гвинтами. Його голова була так сумлінно забинтована, що виднілося тільки ліве око. Лікар пояснив йому, що удар сокири роздробив вилицю, пошкодив лобову кістку, а також відсік велику частину м’яса з правого боку обличчя і змістив очну ямку. Рани завдавали Залаченку сильного болю. Попри значні дози знеболювального, він усе-таки зберігав відносно ясну голову і міг розмовляти. Проте поліцейським наказали його не перевтомлювати.

— Доброго вечора, пане Залаченку, — привіталася Соня Мудіґ. Вона назвала себе і відрекомендувала колегу Ерландера.

— Мене звуть Карл Аксель Бодін, — насилу процідив крізь стиснуті зуби Залаченко. Голос у нього був спокійний.

— Я точно знаю, хто ви. Я прочитала ваш послужний список у СЕПО.

Це було не зовсім правдою, оскільки вони досі не отримали від СЕПО жодного паперу щодо Залаченка.

— То було давно, — сказав Залаченко. — Тепер я Карл Аксель Бодін.

— Як ви почуваєтеся? — вела далі Мудіґ. — Ви можете розмовляти?

— Я хочу заявити про вчинення злочину. Мене намагалася вбити моя донька.

— Нам це відомо. З часом буде проведено розслідування, — запевнив Ерландер. — А зараз нам треба поговорити про більш важливі речі.

— Що може бути важливішим від замаху на вбивство?

— Ми хочемо, щоб ви надали нам відомості про три вбивства в Стокгольмі та мінімум три вбивства в Нюкварні, а також про одне викрадення.

— Мені про це нічого не відомо. Кого там убили?

— Пане Бодін, у нас є вагомі підстави вважати, що в цих діяннях винен ваш компаньйон — тридцятисемилітній Рональд Нідерман, — сказав Ерландер. — Цієї ночі Нідерман ще вбив поліцейського з Тролльхеттана.

Соню Мудіґ трохи здивувало, що Ерландер потурає Залаченку, звернувшись до нього на прізвище Бодін. Залаченко ледь повернув голову, щоб бачити Ерландера. Його голос полагіднішав.

— Яка… сумна звістка. Мені нічого не відомо про справи Нідермана. Я жодних поліцейських не вбивав. Мене самого цієї ночі намагалися вбити.

— Рональд Нідерман зараз перебуває в розшуку. Чи ви часом не знаєте, де він може переховуватися?

— Я не знаю, серед кого він обертається. Я… — Залаченко на кілька секунд завагався, і його голос став довірчим. — Мушу зізнатися… між нами кажучи… що Нідерман мене часом непокоїв.

Ерландер нахилився ближче.

— Що ви маєте на увазі?

— Я зрозумів, що він здатний на жорстокість. По правді кажучи, я його боюся.

— Ви хочете сказати, що відчували загрозу з боку Нідермана? — спитав Ерландер.

— Саме так. Я вже старий і не можу себе захистити.

— Ви можете пояснити, що пов’язувало вас із Нідерманом?

— Я інвалід. — Залаченко показав на ногу. — Моя дочка вже вдруге намагається мене вбити. Я найняв Нідермана як помічника багато років тому. Гадав, що він зможе мене захистити… а він насправді став розпоряджатися моїм життям. Він робить, що йому заманеться, а я йому й слова сказати не можу.

— У чому ж він вам допомагає? — втрутилася в розмову Соня Мудіґ. — Робить те, з чим ви не можете впоратися сам?

Єдиним вільним від пов’язок оком Залаченко окинув Соню Мудіґ довгим поглядом.

— Наскільки я зрозуміла, десять років тому вона кинула у вашу машину запалювальну бомбу, — сказала Соня Мудіґ. — Ви можете пояснити, що її на це штовхнуло?

— Запитайте про це в моєї дочки. Вона божевільна.

У його голосі знов відчувалася ворожість.

— Ви хочете сказати, що й гадки не маєте, з якої причини Лісбет Саландер напала на вас у тисяча дев’ятсот дев’яносто першому році?

— Моя донька психопатка. Це підтверджується документами.

Соня Мудіґ схилила голову набік. Вона зауважила, що на її запитання Залаченко відповідав значно більш агресивно і навіть вороже. Ерландер це вочевидь теж помітив. Гаразд… Good cop, bad сор.[4] Соня Мудіґ підвищила голос.

— Як ви гадаєте, чи не були дії доньки пов’язані з побиттям вами її матері до такого стану, що в тієї виникли невиліковні пошкодження головного мозку?

Залаченко незворушно поглянув на Соню Мудіґ.

— Це пусті балачки. Її мати — шльондра. Очевидно, її побив хто-небудь з клієнтів. Я просто випадково до неї завітав.

Соня Мудіґ скинула бровами.

— То ви, виходить, ні в чому не винні?

— Звичайно.

— Залаченко…