Читати книгу - "Капітани піску"

в кімнату над гаражем були відчинені. Перш ніж піднятися сходами в кімнату, Педро зазирнув на кухню. Якийсь чоловік сидів за столом і розкладав пасьянс. «Мабуть, це і є служник», — подумав він і швидко рушив до сходів гаража. В кімнаті нагорі не було світла. Педро зачинив за собою двері, запалив сірник. Він розгледів ліжко, скриню і вішалку на стіні. Педро ретельно обшукав ліжко, поліз під матрац. Нічого не було. Тоді він безшумно підійшов до скрині, підняв віко й, запаливши сірника, узяв його в зуби. Обережно перебрав одяг у скрині — знову нічого. Зі злістю виплюнув сірник, але вчасно згадав, що служник, можливо, не курить, і підібрав його. Пакета не було і в кишенях повішеного на вішалці одягу. Педро Куля запалив ще один сірник і став оглядати всю кімнату. «Напевне, пакет при ньому!»

Відчинивши двері кімнати, він спустився сходами. На кухні служник усе ще розкладав пасьянс. Тепер лише Педро Куля роздивився, що той сидить на пакеті. Усе пропало! Як витягти пакунок з-під чоловіка? Хіба що відняти силоміць. Педро відступив від кухонних дверей і рушив до того місця, де вартував Здоровило. Удвох із Здоровилом вони могли б подужати служника. Але тоді б зчинився галас і всі б знали про крадіжку. Сеньйор, який їх найняв, не хотів ніякого галасу. Нараз йому сяйнула щаслива думка. Педро Куля тихенько свиснув. Жоан Здоровило відразу з'явився.

— Послухай, Здоровило, цей служник садить на пакунку. Ти вийдеш до хвіртки й подзвониш. Служник устане, а я тим часом заберу пакет. Але ти зразу давай дьору, щоб він тебе не побачив.

За хвилину біля воріт задзеленчав дзвінок. Служник устав, застебнув піджак і побіг у передпокій, запалюючи там світло. Педро Куля прослизнув у кухню, обміняв пакунки й кинувся тікати на другий бік садиби. Перелізши через стіну, він свиснув Котові й Жоанові Здоровилу. Кіт був уже тут. Але Жоан Здоровило кудись зник. Вони покрутилися на вулиці, але Жоан все не приходив. Педро занепокоївся: невже служник схопив негра? Але ніякого галасу не було.

— Якщо Здоровило не з'явиться, доведеться знову лізти в будинок.

На їхній свист усе ще ніхто не озивався. Педро Куля вирішив:

— Вернімось.

Але тут вони почули умовний свист Жоана Здоровила,

— Де ти пропадав? — накинувся на нього Педро.

Кіт тим часом піймав пса за ошийник і штовхнув його назад у ворота. Потім зачинив засув. Жоан Здоровило пояснив:

— Коли я подзвонив, дама нагорі страшенно перелякалася. Мені здалося, вона хоче викинутися з вікна. Навіть розревілася. Шкода її стало, і я поліз по ринві. Треба ж їй сказати, що тепер нема чого ревіти. Пояснив, що ми вже викрали папери. Ну й довелося затриматися.

Кіт запитав:

— Що, гарна?

— Вона погладила мене по голові, потім сказала, що бог мені допоможе.

— Та не будь ти таким ослом, чорномазий. Я тебе запитав, чи гарна вона?

Негр не відповів. Вулицею проїхала машина. Педро Куля ляснув його по плечу, і Жоан Здоровило збагнув, що Педро схвалює його вчинок. Він аж запроменів увесь від радості і сказав тихо:

— Хотів би я побачити пику служника, коли його господар розкриє пакунок.

Коли вони опинилися на другій вулиці, всі троє зайшлися щирим розкотистим реготом — у капітанів піску цей сміх лунав, як спів баїянського люду.

Вогні каруселі

«Велика японська карусель» була насправді лише маленькою убогою розвагою провінційних містечок у зимові місяці, коли дощам краю не видно, а до різдва ще дуже далеко. Фарба, що колись була темно-синьою, вигоріла до «фіолетової, блакитна стала брудно-білою, а червона перетворилась на рожеву. Багатьом коникам не вистачало ніг, а багатьом лавкам — сидінь. Тому Ньозіньо Франса вирішив поставити карусель подалі від центральної площі, на околиці — в Ітапажіпі. Там не мешкають заможні люди, це переважно робітники, а дітям бідняків подобається і стара карусель з облізлою фарбою. У тенті теж було вже чимало дірок, а величезна тріщина робила карусель залежною ще й від дощу. Колись карусель була гарною, була гордістю дітей з центру міста, де вона містилася поряд із велетенським колесом і театром тіней. Щонеділі заможні хлопчики, одягнені, як моряки або маленькі лорди, і дівчатка в голландських убраннях чи в тоненьких шовкових сукнях приходили кататися на улюблених кониках, малюки ж умощувались на лавках поруч із гувернантками, їхні батьки прямували на гігантське колесо або ж у театр тіней, де зручно було обіймати жінок. На той час луна-парк Ньозіньо Франси був радістю міста. Та найбільше прибутків давала хазяїнові карусель, що невтомно крутилась, сяючи своїми різнокольоровими вогнями. Ньозіньо тоді вважав життя непоганим, жінок — вродливими, чоловіків — привітними і був переконаний, що випивка робила чоловіків ще привітнішими, а жінок — ще вродливішими. Спершу він придбав театр тіней, потім гігантське колесо. Йому не хотілося розлучатись із каруселлю, і якось уночі з допомогою друзів він розібрав її, а сам гайнув у мандри по містах Алагоаса та Сержіпе. Кредитори проклинали його в той час найгіршими словами. Після того, як він об'їздив усі містечка цих штатів і напився в усіх барах, його привело до Баїї, де він зв'язався з бандою Лампіана. Це сталося в невеличкому глухому містечку в глибині штату. Грошей у нього не вистачало тоді навіть на перевезення своєї каруселі. Не міг він заплатити ні за убогий готелик, у якому ще якось тулився і який, до речі, був єдиним у місті, ні за ковток пива, яке там було не дуже холодне, а все ж смакувало йому. Карусель, збудована на зарослій травою площі поблизу собору, стояла без дії цілий тиждень. Ньозіньо чекав суботи й неділі, щоб заробити хоча б на переїзд у якесь інше місце, туди, де краще. Але в п'ятницю до містечка вдерся Лампіан зі своїми бандюгами, і каруселі знову знайшлася робота. Здоровенні кангасейро (у кожного за душею було двадцять-тридцять убивств), як і діти, вважали, що карусель дуже гарна, їм сподобались круговерть вогнів, старовинна музика піаноли і їзда верхи на дерев'яних кониках. Карусель Ньозіньо Франси врятувала містечко від грабунку, дівчат — від гвалту, чоловіків — від смерті. Було вбито лише двох баїянських поліцейських, що саме чистили взуття перед поліцейським відділенням, але це сталося до того, як кангасейро побачили карусель на площі поблизу собору. Інакше б Лампіан і баїянським поліцейським приділив би значно більше уваги. То була найхимерніша ніч злодійської зграї. Вони поводились, як діти, насолоджувались щастям, якого злидарськими хлопчаками ніколи не зазнали в дитинстві —