BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Пригоди Піноккіо 📚 - Українською

Читати книгу - "Пригоди Піноккіо"

193
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Пригоди Піноккіо" автора Карло Коллоді. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 32
Перейти на сторінку:
Піноккіо, — що означає твій безсоромний сміх, папуго?

— Я сміюся з дурнів, які вірять у всілякі нісенітниці і потрапляють до лап пройдисвітів.

— Чи не натякаєш ти на мене?

— Так, на тебе, бідолашний Піноккіо. Ти такий дурний, що віриш, ніби гроші можна сіяти, як боби чи гарбузи, а потім збирати врожай. Я теж колись вірив у це і тепер каюся. На жаль, я надто пізно переконався, що для чесного заробітку треба наполегливо працювати власними руками і думати власною головою.

— Я не розумію, про що ти товкмачиш, — сказав дерев’янко.

Проте від страху його вже лихоманило.

— Ну що ж, тоді висловлюсь зрозуміліше, — провадив папуга. — Коли ти був у місті, Лисиця й Кіт повернулися сюди, викопали золоті монети і дали драла. Хіба тепер їх наздоженеш? Лови вітру в полі.

Піноккіо слухав із роззявленим ротом. Йому не хотілося вірити папузі, тож він став панічно рити нігтями землю, яку щойно поливав. Він рив і рив, нарешті вирив таку глибоку яму, що в ній могла б поміститися велика копиця сіна. Однак від золотих монет не лишилося й сліду.

Тоді його охопив відчай, він побіг назад у місто і, не гаючи жодної хвилини, попрямував до суду, аби подати заяву на двох шахраїв, що обібрали його.

Суддею була велика хирлява горила. Стара мавпа мала сиву бороду й золоті окуляри, що надавали їй вельми поважного вигляду. Щоправда, окуляри були без скелець, але горила ніяк не могла без них обійтися, позаяк дуже слабувала на зір.

Піноккіо докладно розповів судді про те, як його ошукали, повідомив імена і прізвиська, а також особливі прикмети грабіжників і на завершення зажадав справедливості.

Суддя слухав його з глибокою доброзичливістю і величезним співчуттям, виглядав дуже схвильованим і зворушеним. Коли Дерев’яний Хлопчик замовк, він простягнув руку до настільного дзвоника і закалатав.

На дзвоник умить з’явилися двоє псів у поліцейській формі.

Суддя тицьнув пальцем на Піноккіо і сказав їм:

— У бідахи вкрали чотири золоті монети. Тому наказую: в’яжіть його і негайно киньте до в’язниці.

Дерев’янко, почувши цей несподіваний вирок, обурився і хотів було написати ще одну заяву. Та поліцейські миттю заткнули йому рота кляпом і кинули до ями.

Чотири місяці просидів у в’язниці Піноккіо, і це були довгі місяці. Він сидів би ще довше, якби в цей час не сталася одна щаслива подія.

Молодий король, правитель Дурисвітії, здобув велику перемогу над ворогами і на честь цього влаштував народні гуляння, ілюмінації, феєрверки, кінні змагання й велосипедні перегони.

А ще на знак великої події повідчиняли двері всіх в’язниць і звільнили злочинців.

— Коли всіх випускають, треба й мене випустити, — сказав Піноккіо тюремному наглядачеві.

— Вас ні, — відповів наглядач, — ви не належите до числа амністованих.

— Даруйте, — заперечив Піноккіо, — адже я також злочинець!

— У такому разі, ви тисячу разів маєте рацію, — перепросив доглядач, шанобливо зняв кашкета, відчинив ворота в’язниці й випустив Піноккіо на волю.

Розділ 20

Звільнений Піноккіо хоче повернутися до будиночка Феї. Йому перетинає дорогу страшна Змія, а потім він опиняється в пастці

Уявіть собі радість Піноккіо, коли він вийшов на волю! Він повернувся до міста спиною і стрімголов помчав до будиночка Феї.

Мрячило, і дорога перетворилася на грузьке болото. Ноги потопали в ньому по коліна, але Дерев’яний Хлопчик не зважав на це — його підганяло бажання якомога скоріше побачити батька й сестричку з блакитним волоссям. Він стрибав не згірше за хорта й так, що багнюка бризкала вище голови. Він думав: «Скільки прикрощів мені довелося пережити!.. І я заслужив на них, бо я упертюх… Завжди все роблю по-своєму, не дослухаюсь до порад тих, хто мене любить і хто у мільйон разів розумніший за мене… Годі, відтепер я присягаюся бути хорошим і чемним. Я переконався, що з нечем нічого путнього не виростає. А що, як мій батько чекає на мене? А якщо я його зустріну в будинку Феї? Бідолаха! Ми так давно не бачилися, що аж згораю від бажання обійняти його й поцілувати… Чи пробачить мені Фея все, що я накоїв?… Вона була такою уважною до мене! Якщо я ще бігаю по цьому світі, то лише завдяки їй!.. Навряд чи іще знайдеш таких невдячних і безсердечних хлопчиськ, як я!»

Міркуючи таким чином, Піноккіо раптом зупинився і з жахом відскочив на чотири кроки.

Що ж він побачив? Велетенську Змію, що лежала впоперек дороги. У неї була зелена шкіра, очі її виблискували, а загострений хвіст димів, як пічна труба. Важко передати той жах, який відчув хлопчина. Він кинувся навтьоки, відбіг на півкілометра, сів на купу каміння і став чекати, поки Змія подасться геть з дороги.

Чекав годину, чекав дві, чекав три години, проте Змія, як і раніше, лежала на місці, і навіть здалеку видно було червоне полум’я в її очах і стовп диму, що здіймався з кінчика її хвоста.

Нарешті Піноккіо набрався хоробрості, наблизився до змії на кілька кроків і прожебонів запобігливим, тоненьким голоском:

— Вибачте великодушно, синьйоро Зміє, та чи не буде ваша ласка посунутися трохи вбік, аби я зміг пройти?

З таким самим успіхом він міг би звернутися до стіни: Змія й не ворухнулася. Тоді ще раз улесливо повторив:

— Дозвольте мені сказати вам, синьйоро Зміє, що я прямую додому, де на мене чекає батько, з яким я давно не бачився… А тому, чи не дозволите мені пройти?

Він сподівався бодай на якийсь знак, що можна було б тлумачити як відповідь на його питання, — жодної реакції. Ба більше: Змія, яка щойно виглядала живою, раптом ніби закостеніла. Її очі згасли, а хвіст перестав диміти.

«Чи не здохла вона часом?» — подумав Піноккіо і задоволено потер руки. Він одразу ж спробував переступити через Змію, аби продовжити свій шлях. Та не встиг він підняти ногу, аж раптом Змія випросталась, ніби спущена пружина. Піноккіо з жахом відскочив, послизнувся і плюхнувся в багнюку.

І впав він так невдало, що його голова загрузла в дорожній твані, а ноги, як свічки, залишилися стирчати в повітрі.

Коли Змія побачила, що Дерев’яний Хлопчик зарив носом у болото і хвицає ногами, з нею стався такий напад сміху, що в її грудях лопнула жила, і цього разу вона справді здохла.

Виборсавшись, Піноккіо знову кинувся навтьоки. Він сподівався засвітла добігти до Феїного будиночка. Але дорогою він відчув сильний голод, заскочив у виноградник і хотів зірвати кілька грон винограду.

Ліпше б він цього не

1 ... 12 13 14 ... 32
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригоди Піноккіо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пригоди Піноккіо"