Читати книгу - "Комета прилітає"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі мовчали, немов води у рот понабирали. Хропся з важким зітханням поклала на ляду дзеркальце, а Мумі-троль заходився розв’язувати вузлик на стрічці з медаллю. Чмих з жалем дивився на мокру від виблюваного лимонаду пляму на килимі. Хропусь напружено розмірковував: зошит, у якому вже зроблено записи, зріс чи впав у ціні?..
Бабуня позирала на них поверх окулярів.
— Ага, любі дітоньки, — згадала вона, — є ще старі штани, які коштують саме 8 марок, але ж Нюхмумрик від них відмовився. Отож, ми квити, і вам зовсім нічого не треба платити.
— Це правда? — здивувався Мумі-троль.
— Звичайно, правда, — підтвердила Бабуня. — Штани ж у мене залишаються…
Хропусь спробував подумки провести розрахунки, але йому не вдалося. Тому він усе записав до зошита і полічив у стовпчик:
Зошит — 40 пенні
Лимонад (виблюваний) — 34 пенні
Медаль — З марки
Люстерко (з рубінами) — 5 марок
Сума: 8 марок 74 пенні
Штани — 8 марок
8 = 8
решта: 74 пенні.
— Дійсно, — здивувався Хропусь. — Усе сходиться…
— Але ще залишається 74 пенні, — зауважив Чмих. — Вони належаться нам?
— Не будь дріб’язковим, — охолодив його Нюхмумрик. — Квити то квити…
Друзі низько вклонилися Бабуні, а Хропся присіла у глибокому реверансі. Уже на порозі вона запитала:
— Чи далеко до танцювального майданчика?
— Та ні, — відповіла Бабуня. — Два кроки… Однак танці починаються щойно зі сходом місяця.
Вони вже далеко зайшли у ліс, коли Мумі-троль зненацька зупинився:
— Дерновий дах крамнички не дуже надійний, — мовив він. — Може, візьмімо Бабуню зі собою, — заховаємо у нашій печері?
— У моїй печері, — виправив Чмих. — Я побіжу й запитаюся?
— Біжи! — погодився Нюхмумрик.
Чмих рвонув назад, тільки п’яти замиготіли, а решта сіли на узбіччі стежки зачекати на нього.
— А ти вмієш танцювати отой новий танець?.. Та ти знаєш… як він там називається? — запитала Хропся.
— Ні, не знаю, як називається, — відповів Мумі-троль. — Мені подобається вальс.
— Ми не встигнемо потанцювати, — озвався Хропусь. — Гляньте на небо…
Усі підвели голови (окрім Хропсі).
— Вона виросла, — ствердив Нюхмумрик. — Учора була завбільшки з мурашине яєчко, а нині — як апельсин. Мені навіть здається…
— А танґо умієш танцювати? — урвала Нюхмумрика Хропся. — Один крок убік і два назад…
— Ніби неважко, — кивнув Мумі-троль.
— Люба сестричко з курячими мізками! — роздратовано втрутився Хропусь. — Ти хоч коли-небудь думаєш про серйозні речі?
— Ми розпочали розмову з танців, — наполягала на своєму Хропся, — а ти раптом заговорив про комети. Я лише продовжую тему розмови…
Засперечавшись, брат із сестрою вмить змінилися в кольорі. Невдовзі повернувся Чмих.
— Вона не хоче! — крикнув ще здалеку. — Казала, що заховається у льоху, де зберігається варення. Але просила всіх вітати, дякувала за запрошення і передала для кожного по солодкому льодяникові.
— Сподіваюся, ти не випрошував у неї ласощі? — закралася підозра у Мумі-троля.
— Та ніколи в житті! — праведному обуренню Чмиха не було меж. — Бабуня ж винна нам іще 74 пенні, от і вирішила на ту суму дати льодяників. А я лише погодився з нею, що так буде справедливо!
Отож друзі помандрували далі, і стежка помандрувала з ними теж. Потемніле сонце сховалося за ялицями, пішло на спочинок за край неба. Натомість зійшов місяць, на диво тьмяний і аж наче блідо-зелений.
Комета сяяла все яскравіше. Вона стала майже такою, як місяць уповні, і осявала увесь ліс червоним примарним світлом.
Танцювальний майданчик розташувався на невеличкій галявині. Його прикрашали гірлянди світлячків, а на узліссі великий Коник-стрибунець налаштовував свою скрипку.
Галявина повнилася гостями, які чекали на початок забави. Маленькі водяники наважилися прийти сюди, покинувши свої пересохлі болітця та трясовини. На майданчику аж роїлося крихітними повзиками, а в березовому вітті ділилися останніми плітками мавки (мавки — це крихітні дівчатка з дуже гарним волоссячком, які мешкають у стовбурах дерев. Уночі вони виходять зі своїх сховків, щоб погойдатися на вітті. Зазвичай не водяться у деревах хвойних порід).
Хропся вийняла люстерко, аби зачесати гривку й подивитися, чи гарно причеплена квітка за вушком. Мумі-троль поправив медаль на грудях. Ще ніколи їм не доводилося бувати на такому великому балу.
— Як гадаєш, Коник-стрибунець нічого не матиме проти, якщо я заграю на своїй губній гармонії? — зашепотів Нюхмумрик.
— Грайте удвох! — запропонував Хропусь. — Навчи його нашої улюбленої пісеньки «В усіх звірят кокарди на хвостах».
— Добра думка, — зрадів Нюхмумрик і потягнув Коника-стрибунця за собою в чагарник навчати нової пісеньки.
За якусь хвилю з-за кущів долинули обережні поодинокі звуки, потім ще й ще, а тоді залунали веселі трелі гармонії і цигикання скрипки. Повзики, мавки та водяники враз замовкли і зібралися на галявині послухати.
— Яка гарна музика! — перешіптувалися вони. — Саме до танцю!
— Мамо! — скрикнув один малесенький повзик, показуючи на Мумі-троля. — Он стоїть генерал!
Уся родина повзиків підступилася ближче — помилуватися медаллю.
— Яка у тебе розкішна гривка! — захоплювалися вони Хропсиною зачіскою.
Мавки по черзі розглядали себе у люстерку з рубіновими трояндами, а кожний водяник вважав своїм обов’язком підписатися у зошиті Хропуся водяним знаком. Ураз залунала пісенька «В усіх звірят кокарди на хвостах» — без жодної фальшивої ноти! — а з-за куща, завзято витинаючи на інструментах, з’явилися Нюхмумрик з Коником-стрибунцем. На майданчику завирувало, всі кинулися шукати собі партнерів до танцю. Невдовзі пари закружляли у танку.
— Ти гарно танцюєш, — похвалила Хропся. — Що це за танок?
— Мій! — запишався Мумі-троль. — Я щойно його винайшов.
Хропусь запросив до танцю водяничку з водоростями у волоссі, і тепер мучився, дотримуючись такту.
Чмих кружляв з найкрихітнішою дівчинкою-повзиком і видавався сам собі великим та кремезним. З першого погляду було помітно, як щиро захоплюється ним партнерка. Комарики танцювали осібно від гурту, а з усіх закутків лісу чалапали, повзли, стрибали нові гості, охочі подивитися на бал. Ніхто й на мить не згадав про комету, самотню й палахкотливу, що летіла крізь чорну ніч.
Десь близько півночі на галявину прикотили бочку з яблучним вином, усі гості одержали по келишкові з березової кори. Світлячки збилися докупи у кулю над танцювальним майданчиком, аби присвічувати танцюристам, які посідали кружком, попиваючи вино та смакуючи канапками.
— А тепер настав час для розповідей, — запропонував Чмих. — Ти знаєш якусь цікаву історію, маленька Повзунко?
— Нє-є, — страшенно розгубилася Повзунка. — Хіба одну…
— То розповідай!
— Жив собі якось лісовий щур на ймення Пімп, — пробубоніла Повзунка, соромливо затуливши личко лапками.
— А що було далі? — підбадьорив її Чмих.
— Оце й усе, — прошепотіла Повзунка і заповзла, ховаючись, у мох.
Усі зареготали, хапаючись за животи, а водяники затарабанили своїми хвостами.
— Заграйте,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комета прилітає», після закриття браузера.