Читати книгу - "Світогляд українського народу"

Посічи мене на дрібен мак

Да посій мене да на трьох грядочках.

Ай уродиться да трой-зіллячко:

Що перве зілля — то ж василечки,

А друге зілля — то ж барвіночок,

А третє зілля — то ж любисточок.[45] <56>

У сім образі ясно намальовано, як грім розбиває хмару, січе її на дрібен дощ, а од того дощу родиться на землі всяке зілля.

Як на емблему сонця або блискавки треба дивитись і на міфічний цвіт папороті, що цвіте й гасне так ясно й так швидко, як іскра. Так Хорвати звуть цвіт папороті перуновим цвітом, а Хорутане звуть сонцем. Про цвіт папороті народ на Україні розказує багато всякого дива. Народ вірить, що папороть цвіте в глупу північ, ще як не співають півні, і падає туди, де в землі лежать гроші. Як розцвітається папороть, то тріщить і так блищить огневим або червонокровавим цвітом, що й очі не видержать. Цвіт папороті можна достати таким способом: треба зайти в ліс, куди не заходить курячий голос, сісти коло папороті на розісланому рушнику, обвести кругом себе свяченою крейдою круг і держати в руці хрест і ножик. Вхопивши в жменю цвіт, треба зараз підрізати шкуру на мізинці лівої руки і закласти туди цвіт. Тоді нечиста сила: відьми, чорти, вовкулаки, мерці, домовики — підіймуть шум, регіт, ґвалт, галас, щоб перелякати чоловіка і одняти цвіт. Розказують, як чорт скусив чоловіка, перекинувшись жидом і мировим посередником. Раз у чоловіка пропали воли на Купайла. Шукаючи волів, він ліг спати в лісі, і вночі в його постоли впав цвіт папороті. Чоловік зараз угадав, де його воли, знайшов, зайняв і погнав додому. Коли назустріч йде жид і дає йому за постоли капшук грошей. Тільки чоловік оддав постоли, як жид зареготався, щез, а з грошей стали черепки.[46] <57> Цвіт папороті то світ сонця або блискавки, що має велику силу і робить дива в природі. Всі ті страховища, що стережуть цвіт папороті і з жадобою крадуть його і однімають од неї чудову потайну силу, то темні зимові сили, вічні вороги світлих сил, готові вічно з ними боротись і однімати од їх силу життя. Не один цвіт папороті служить емблемою сонця і блискавки, а й другі квітки, трави й коріння. Так Серби вірять, що в одному дивному саду цвіте кущ рожі. Під корінням того куща лежить звір. Якби звір вивернув коріння куща, то од сього висохла б земля. В рожах того куща лежить грім і блискавка. На угорській Руси в веснянках сонце зветься червоною палаючою рожею. Із сього всього ми бачимо, що на празник Купайла народ святкував богиню Сонце і цілу групу світлих небесних сил, котрі доходять у місяці Червці до найбільшої сили над землею і грають найбільшу роль у житті природи.

Друга купальська кукла зветься Мареною. На Марену ми дивимось, як на емблему богині Хмари, як на емблему божества небесної води-дощу, котрий має роль для землі й усього життя на землі нарівні з сонцем. На празник Купайла вода має роль нарівні з огнем. Дівчата, розклавши на березі огонь, забравши в руки пучки палаючої соломи і убравшись у вінки з полину й всякого польового зілля, скакають через огонь просто в воду; плаваючи в воді, вони держать в одній руці пучки соломи. Скупавшись, дівчата ворожать на воді: пускають вінки на воду, приліпивши й запаливши воскові свічечки. На який бік вода понесе вінок, з того кутка <58> треба ждати суженого.[47] Після празника дівчата кидають Марену в воду, приспівуючи:

Утонула Мареночка, утонула,

Та наверх кісонька зринула!

Потопаюча Марена нагадує про ту дівчину в колядках, що пливе Дунаєм, потопає в Дунаї або в морі, а колядчана потопаюча дівчина то богиня Хмара, бо хмара, пливучи по небу, як по морю, розпливається і щезає після дощу. Саму куклу Марени найбільше роблять з кленового гілля, а часом Мареною звуть просто гільце з чорнокленка. В тому гільці ми бачимо міфічне мирове дерево дуб, що росте на якомусь морі або пливе по морю. Як саме міфічне мирове дерево, так і купальська Марена то емблеми літніх дощових хмар. Марена з кленового гільця кинута в воду зовсім має аналогію з тим міфічним деревом, що росте на воді, як про нього співають у колядках. У купальських піснях співають про якесь дивне дерево достоту так, як і в колядках:

Ой везли ми деревце

Через наше селце,

А з того деревця

Рублена церковця.

Розламавши гільце, дівчата розносять додому і кидають на грядки огірків, щоб лучче родили огірки. Очевидячки тут хочуть звести з неба на грядки дощ з літньої хмари. В купальських піснях <59> співають про якусь відьму, що «на дуб лізла, кору гризла, з дуба впала, зілля купала». Тут описується якась німфа небесної води в хмарах, що сидить на хмарах, падає на землю дощем і поливає чи купає зілля. Відьми, як потім побачимо, то напівміфічні істоти і певно колись були в давні часи богинями небесного молока-дощу. Тим-то народ вірить, що в купальську ніч настає царство відьом: вони тоді найбільше люблять доїти корів і збираються на Лису гору. На Купайла русалки виходять з води і люблять гуляти по землі, так що дівчата цілий день носять під пахвою полин, щоб оборонятись від русалок. День Купайла то разом празник і русалок, водяних німф. Словом сказати, Купайло був празником богині Сонця, котре доходить до найбільшої сили і дає родючу силу землі, і богині Хмари, що посилає на землю дощ і помагає плодючій силі землі. Тим-то в купальських піснях співають про одну дівчину, котру брат зарубав, посік на макове зерно, посіяв на грядках, і з того зерна виросло трой-зілля. Та дівчина — то літня хмара, що од грому розсипається дощем і ростить на землі всяке зілля.

Треба спом'янути, що на празник Купайла народ примітив і повертання сонця з літа на зиму і дивився на те, як на умирання світлого божества. В купальських піснях вже чуємо мотиви смерті й похорону; «Петречко вмер, Настечка кричить: біжіте, дзвоніте!» співають у купальській пісні. Акт умирання сонця виявився в празникові бога Ярила, котрий справляли подекуди на Україні разом з Купайлом. <60> Молодиці роблять солом'яну куклу з дітородними органами, кладуть у домовину і по заході сонця виносять на улицю. Няні молодиці плачуть і приказують: «помер він, помер!». Потім закопують її в землю.