Читати книгу - "Запізніла розплата"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пуаро співчутливо кивнув головою:
— Те, що ви кажете, сама мудрість. Але ще невідомо, як би в такій ситуації поводилися ви. Серце жінки, яка кохає, багато що прощає. Та, безумовно, протягом останніх місяців поміж ними виникало чимало сутичок, і вони, либонь, не раз дорікали одне одному.
Леоні рішуче заперечила:
— Ніколи, добродію. Жодного разу не чула, щоб хазяйка промовила бодай слово протесту чи хоча б докору! У неї вдача і натура янгола, не те що в хазяїна.
— Виходить, пан Рено не був янголом?
— Де там!.. Коли він втрачав самовладання, про це знали всі в домі. А того дня, коли хазяїн посварився з паном Жаком, слово честі, їхні голоси, мабуть, чули аж на базарному майдані, так вони галасували…
— Невже? — промовив Пуаро. — А коли це сталося?
— О, перед самим від'їздом пана Жака до Парижа. Він трохи не спізнився на потяг. Автомобіль тоді був у ремонті, і йому довелося з валізою бігцем діставатися до вокзалу. Я саме прибирала вітальню і бачила, як прожогом він майнув надвір. Обличчя зовсім біле, а на ньому палахкотіли червоні плями. О, який він був лютий!
Леоні розповідала все це з неприхованою насолодою.
— А через що, власне, почалася суперечка?
— Чого не знаю, того не знаю, — зізналася Леоні. — Вони кричали, але так швидко вимовляли слова, що тільки людина, яка добре володіє англійською мовою, могла б дібрати, про що йшлося. Потім хазяїн цілий день був темніший од грозової хмари! Нічим не можна було йому догодити!
Стук дверей на другому поверсі обірвав розповідь Леоні.
— Я тут стою, а Франсуаз чекає на мене! — вигукнула вона нараз, згадавши про свої обов'язки. — Ця стара завше лається…
— Хвилинку, панночко. Чи не знаєте, де зараз слідчий?
— Вони подалися до гаража оглянути машину. Пан комісар висловив припущення, що нею могли користуватися в ніч убивства.
— І як таке могло прийти в голову? — пробурмотів Пуаро, коли дівчина зникла.
— Ви підете до гаража?
— Ні, чекатиму на них у вітальні. Вже досить велика спека, а там прохолодно.
Його спокій не подобався мені.
— Коли ви не заперечуєте… — почав я і завагався.
— Анітрохи. Ви бажаєте провадити розслідування самотужки, чи не так?
— Ну… мені хотілося б розшукати Жіро і довідатися, що він збирається робити.
— Людина-вівчарка… — роздратовано і водночас глузливо пробурмотів Пуаро, відкидаючись у зручному стільці, і опустив повіки. — Будь ласка, мій друже. До побачення.
Я вийшов через парадні двері. Надворі була справжня спека. Звернув на доріжку, якою ми йшли напередодні. Закортіло знову, цього разу самому, оглянути місце злочину. Однак пішов не просто до ями-могили, а завернув у кущі, аби вийти на майданчик для гри в гольф за кілька сот ярдів праворуч. Мені довелося продиратися крізь густий чагарник. Хащі кінчилися так несподівано, що я майже з силою гарматного снаряда вилетів на поле і тицьнувся в спину молодої жінки. У тому, що вона зойкнула, не було нічого дивного, бо й у мене теж вихопився вигук здивування — переді мною стояла моя знайома з паризького експреса, Попелюшка!
— Це ви?! — вигукнули ми одночасно.
Жінка отямилася перша.
— Матінко моя рідна! — вигукнула вона. — Що ви тут робите?
— А ви що?
— Коли я передучора бачила вас, то ви, наче мамин синок, поспішали додому в Англію.
— А коли я вас бачив востаннє, — промовив я, — то ви, наче мамина доця, бігли додому разом із сестрою. Між іншим, знайшлася ваша сестра?
Вона нагородила мене широкою усмішкою.
— Як це люб'язно, що ви нею поцікавились! Все гаразд, дякую!
— Вона тут, з вами?
— Ні, в місті, — з гідністю проказало нахабне дівчисько.
— Мені здається, у вас нема сестри, — засміявся я. — Коли ж вона існує, то звуть її Гаррі.
— А моє ім'я пам'ятаєте? — спитала вона, усміхаючись.
— Попелюшка. Але зараз ви скажете мені справжнє ім'я. Вона заперечливо похитала головою.
— І не скажете навіть, чому приїхали сюди?..
— Он як! Гадаю, ви чули, що люди мого фаху «відпочивають».
— На дорогих французьких курортах?
— Трапляється і на дешевих…
Я суворо глянув на неї.
— Однак ви не мали наміру сюди їхати, коли я стрів вас два дні тому.
— У кожного свої розчарування, — багатозначно промовила міс Попелюшка. — Ну, а тепер от що: я розповіла саме стільки, скільки вам треба знати. Мамині синки не повинні бути цікаві. До того ж ви ще не сказали мені, що тут робите.
— Пам'ятаєте, я розповідав, що мій близький приятель — детектив?
— Ну й що?
— Ви, певно, чули про вбивство на віллі Женев'єв?
Вона втупилася в мене; груди її високо здіймались, а очі враз покруглішали.
— Невже… ви… маєте до цього якесь відношення?!
Я ствердно кивнув. Не було сумніву, мої акції пішли вгору. Кілька секунд вона так дивилася на мене, що неважко було здогадатись, які почуття нуртують в її грудях.
— Ну, це вже над усі сподівання! Будьте моїм гідом… Хочу побачити всі кошмари.
— Що ви маєте на увазі?
— Хлопчику, що це з вами? Я ж розповідала, що схиблена на злочинах. Вже кілька годин я тиняюся навколо вілли, придивляюсь. Вас, либонь, Бог послав! А тепер показуйте мені все, що варте уваги.
— Але послухайте… Зачекайте хвилинку… Я не можу! Нікому не дозволяється заходити… Суворо заборонено!
— Хіба ви і ваш приятель не великі начальники?
Не хотілося зневірювати її щодо мого високого і впливового становища.
— Чого це вас так цікавить? — стиха запитав я. — І що ви хочете побачити?
— Все! Місце, де це сталося, і зброю, і тіло, і відбитки пальців чи якісь інші цікаві речі. Мені ще ніколи не таланило бути на місці вбивства! Це ж враження на все життя!
Я одвернувся. Мене нудило: до чого доходять сучасні жінки!
— Не задавайтеся, — промовила раптом дівчина. — І не задирайте носа. Коли вам запропонували цю роботу, невже ви, дізнавшись, у чому справа, оголосили про своє небажання займатися нею?
— Ні, але…
— Аби ви відпочивали тут, невже б не хотіли, так само як я, почути і побачити все, що тільки можна? Безперечно хотіли б.
— Я чоловік, а ви жінка.
— На вашу думку, жінка повинна злізати на стілець і верещати, забачивши мишу. Таке траплялося лише в доісторичні часи. Та ви покажете мені все, правда? Розумієте, для мене це дуже важливо.
— Не розумію, чого.
— Газетярам входити сюди — зась! А за цю сенсаційну новину я б могла урвати чималий куш в якійсь газеті. Ви
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.