BooksUkraine.com » Детективи » Запізніла розплата 📚 - Українською

Читати книгу - "Запізніла розплата"

166
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Запізніла розплата" автора Агата Крісті. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 47
Перейти на сторінку:
У мене серце заходиться, дивлячись на неї. На її місці я так не побивалася б за чоловіком, котрий мене зраджував…

Пуаро співчутливо кивнув головою:

— Те, що ви кажете, сама мудрість. Але ще невідомо, як би в такій ситуації поводилися ви. Серце жінки, яка кохає, багато що прощає. Та, безумовно, протягом останніх місяців поміж ними виникало чимало сутичок, і вони, либонь, не раз дорікали одне одному.

Леоні рішуче заперечила:

— Ніколи, добродію. Жодного разу не чула, щоб хазяйка промовила бодай слово протесту чи хоча б докору! У неї вдача і натура янгола, не те що в хазяїна.

— Виходить, пан Рено не був янголом?

— Де там!.. Коли він втрачав самовладання, про це знали всі в домі. А того дня, коли хазяїн посварився з паном Жаком, слово честі, їхні голоси, мабуть, чули аж на базарному майдані, так вони галасували…

— Невже? — промовив Пуаро. — А коли це сталося?

— О, перед самим від'їздом пана Жака до Парижа. Він трохи не спізнився на потяг. Автомобіль тоді був у ремонті, і йому довелося з валізою бігцем діставатися до вокзалу. Я саме прибирала вітальню і бачила, як прожогом він майнув надвір. Обличчя зовсім біле, а на ньому палахкотіли червоні плями. О, який він був лютий!

Леоні розповідала все це з неприхованою насолодою.

— А через що, власне, почалася суперечка?

— Чого не знаю, того не знаю, — зізналася Леоні. — Вони кричали, але так швидко вимовляли слова, що тільки людина, яка добре володіє англійською мовою, могла б дібрати, про що йшлося. Потім хазяїн цілий день був темніший од грозової хмари! Нічим не можна було йому догодити!

Стук дверей на другому поверсі обірвав розповідь Леоні.

— Я тут стою, а Франсуаз чекає на мене! — вигукнула вона нараз, згадавши про свої обов'язки. — Ця стара завше лається…

— Хвилинку, панночко. Чи не знаєте, де зараз слідчий?

— Вони подалися до гаража оглянути машину. Пан комісар висловив припущення, що нею могли користуватися в ніч убивства.

— І як таке могло прийти в голову? — пробурмотів Пуаро, коли дівчина зникла.

— Ви підете до гаража?

— Ні, чекатиму на них у вітальні. Вже досить велика спека, а там прохолодно.

Його спокій не подобався мені.

— Коли ви не заперечуєте… — почав я і завагався.

— Анітрохи. Ви бажаєте провадити розслідування самотужки, чи не так?

— Ну… мені хотілося б розшукати Жіро і довідатися, що він збирається робити.

— Людина-вівчарка… — роздратовано і водночас глузливо пробурмотів Пуаро, відкидаючись у зручному стільці, і опустив повіки. — Будь ласка, мій друже. До побачення.

Я вийшов через парадні двері. Надворі була справжня спека. Звернув на доріжку, якою ми йшли напередодні. Закортіло знову, цього разу самому, оглянути місце злочину. Однак пішов не просто до ями-могили, а завернув у кущі, аби вийти на майданчик для гри в гольф за кілька сот ярдів праворуч. Мені довелося продиратися крізь густий чагарник. Хащі кінчилися так несподівано, що я майже з силою гарматного снаряда вилетів на поле і тицьнувся в спину молодої жінки. У тому, що вона зойкнула, не було нічого дивного, бо й у мене теж вихопився вигук здивування — переді мною стояла моя знайома з паризького експреса, Попелюшка!

— Це ви?! — вигукнули ми одночасно.

Жінка отямилася перша.

— Матінко моя рідна! — вигукнула вона. — Що ви тут робите?

— А ви що?

— Коли я передучора бачила вас, то ви, наче мамин синок, поспішали додому в Англію.

— А коли я вас бачив востаннє, — промовив я, — то ви, наче мамина доця, бігли додому разом із сестрою. Між іншим, знайшлася ваша сестра?

Вона нагородила мене широкою усмішкою.

— Як це люб'язно, що ви нею поцікавились! Все гаразд, дякую!

— Вона тут, з вами?

— Ні, в місті, — з гідністю проказало нахабне дівчисько.

— Мені здається, у вас нема сестри, — засміявся я. — Коли ж вона існує, то звуть її Гаррі.

— А моє ім'я пам'ятаєте? — спитала вона, усміхаючись.

— Попелюшка. Але зараз ви скажете мені справжнє ім'я. Вона заперечливо похитала головою.

— І не скажете навіть, чому приїхали сюди?..

— Он як! Гадаю, ви чули, що люди мого фаху «відпочивають».

— На дорогих французьких курортах?

— Трапляється і на дешевих…

Я суворо глянув на неї.

— Однак ви не мали наміру сюди їхати, коли я стрів вас два дні тому.

— У кожного свої розчарування, — багатозначно промовила міс Попелюшка. — Ну, а тепер от що: я розповіла саме стільки, скільки вам треба знати. Мамині синки не повинні бути цікаві. До того ж ви ще не сказали мені, що тут робите.

— Пам'ятаєте, я розповідав, що мій близький приятель — детектив?

— Ну й що?

— Ви, певно, чули про вбивство на віллі Женев'єв?

Вона втупилася в мене; груди її високо здіймались, а очі враз покруглішали.

— Невже… ви… маєте до цього якесь відношення?!

Я ствердно кивнув. Не було сумніву, мої акції пішли вгору. Кілька секунд вона так дивилася на мене, що неважко було здогадатись, які почуття нуртують в її грудях.

— Ну, це вже над усі сподівання! Будьте моїм гідом… Хочу побачити всі кошмари.

— Що ви маєте на увазі?

— Хлопчику, що це з вами? Я ж розповідала, що схиблена на злочинах. Вже кілька годин я тиняюся навколо вілли, придивляюсь. Вас, либонь, Бог послав! А тепер показуйте мені все, що варте уваги.

— Але послухайте… Зачекайте хвилинку… Я не можу! Нікому не дозволяється заходити… Суворо заборонено!

— Хіба ви і ваш приятель не великі начальники?

Не хотілося зневірювати її щодо мого високого і впливового становища.

— Чого це вас так цікавить? — стиха запитав я. — І що ви хочете побачити?

— Все! Місце, де це сталося, і зброю, і тіло, і відбитки пальців чи якісь інші цікаві речі. Мені ще ніколи не таланило бути на місці вбивства! Це ж враження на все життя!

Я одвернувся. Мене нудило: до чого доходять сучасні жінки!

— Не задавайтеся, — промовила раптом дівчина. — І не задирайте носа. Коли вам запропонували цю роботу, невже ви, дізнавшись, у чому справа, оголосили про своє небажання займатися нею?

— Ні, але…

— Аби ви відпочивали тут, невже б не хотіли, так само як я, почути і побачити все, що тільки можна? Безперечно хотіли б.

— Я чоловік, а ви жінка.

— На вашу думку, жінка повинна злізати на стілець і верещати, забачивши мишу. Таке траплялося лише в доісторичні часи. Та ви покажете мені все, правда? Розумієте, для мене це дуже важливо.

— Не розумію, чого.

— Газетярам входити сюди — зась! А за цю сенсаційну новину я б могла урвати чималий куш в якійсь газеті. Ви

1 ... 12 13 14 ... 47
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Запізніла розплата», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Запізніла розплата"