Читати книгу - "Незвіданий світ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І ви дозволите й мені бути присутнім на тих зборах? — спитав я із запалом.
— Звичайно, — сердечно відповів Челленджер. Він умів причарувати не гірше, як відштовхнути вас своєю нестриманістю. Любо було дивитися, як він приязно всміхається. Щоки його між примруженими очима й довгою чорною бородою роздувалися тоді, мов два червоні яблука. — Неодмінно приходьте. Мені буде приємно знати, що в залі є хоч один спільник, нехай навіть такий неосвічений, як ви. Народу там, я думаю, буде багато, бо Уолдрон, дарма, що він абсолютний шарлатан, користується популярністю. Ну, містере Мелоун, я приділив вам значно більше часу, ніж хотів. Одна особа не має права монополізувати на свою користь те, що належить цілому світові. Буду радий побачити вас сьогодні ввечері. Між іншим, ви ж розумієте, що наша розмова не має набувати розголосу.
— Але Мак-Ардл, мій редактор, захоче знати, як я виконав його доручення.
— Скажіть йому, що хочете. Перекажіть, до речі, що в разі коли він пошле до мене ще когось, я змушений буду завітати до нього особисто, і прийду з канчуком[13]. У будь-якому разі ви відповідатимете, якщо будь-коли моя розповідь з’явиться в пресі. Ну то добре, отже, о пів на дев’яту в Зоологічному інституті.
Останнім, що я побачив, коли прощався з професором, були його червоні щоки, синьо-чорна хвиляста борода і задерикуваті очі.
Розділ VСтосовно цього можна те сперечатися
Чи то від фізичної втоми, чи то від моральної, але я залишив будинок професора в трохи пригніченому стані. Голова йшла обертом, а в мізках крутилась одна-єдина думка про те, що Челленджер мав рацію: відкриття його матиме вражаючі наслідки, а наша розмова, якщо він дасть дозвіл на її друк, стане справжньою сенсацією в «Газетт». На розі вулиці стояло таксі; я скочив у нього й поїхав до редакції. Мак-Ардл, як звичайно, був на своєму посту.
— A-a-a, — запитливо протягнув він, — ну, як справи? Можна подумати, що ви воювали, молодий чоловіче. Бачу, що він встиг завдати вам жару!
— У нас спершу сталося маленьке непорозуміння.
— Що за людина! А ви як поводились із ним?
— Згодом він трохи оговтався, і ми розмовляли зовсім як товариші. А зрештою, я від нього нічого не добувся, принаймні такого, що можна було б надрукувати.
— Я не цілком поділяю вашу думку. Він підбив вам око — це вже матеріал для друку. Ми живемо не за доби терору, містере Мелоун. Треба врешті-решт приборкати цього суб’єкта. Завтра я напишу передовицю, від якої в нього волосся стане сторчма. Розкажіть мені все докладно, і я його пропечу назавжди. «Професор Мюнхгаузен» — як вам подобається назва для статті? Або «Професор Челленджер — воскреслий Каліостро». Згадаймо в його особі всіх брехунів та дурисвітів, відомих нам з історії. Я виведу його на чисту воду.
— Я не робив би цього, сер.
— Чому?
— Бо він аж ніяк не брехун і не дурисвіт.
— Що-о-о? — заричав Мак-Ардл. — Невже ви хочете сказати, що вірите його дурним вигадкам про мамонтів, мастодонтів та велетенських морських гадюк?
— Я не знаю, чи вигадки це, і не чув, щоб він розповідав про тих тварин. Але я вірю, що він відкрив щось нове.
— Тоді чого ж ви не напишете про це?
— Я дуже хотів би написати, та обіцяв, що мовчатиму. Тільки за такої умови він згодився розповісти мені дещо. — У кількох словах я розказав про свою зустріч із професором.
Мак-Ардл недовірливо хитав головою.
— Гаразд, містере Мелоун, — сказав він нарешті, — але про сьогоднішнє вечірнє засідання ви, сподіваюся, мовчати не обіцяли. Мені здається, що звіту про нього не надрукує жодна газета, бо про Уолдрона писали вже двадцять разів, а про те, що там буде й Челленджер, ніхто не знає. Якщо нам пощастить, ми заробимо на цьому. Ви в будь-якому разі йдіть туди й дайте нам вичерпний звіт. Я чекатиму на вашу статтю до дванадцятої ночі.
Того дня я мав багато клопоту, рано обідав і за обідом коротенько розповів про свої пригоди Тарпу Генрі. Той вислухав мене зі скептичною посмішкою й вибухнув сміхом, коли довідався, що професор перетягнув мене на свій бік.
— Таких звірюк, любий мій, у реальному житті не буває. Вчені не роблять великих відкриттів без речових доказів. Залиште ці історії новелістам. Ваш професор хитріший за всіх мавп Лондонського зоологічного саду. Це абсолютна нісенітниця.
— А той поет-американець?
— Не існував ніколи.
— Але я бачив його альбом!
— Альбом професора.
— Ви думаєте, він сам намалював ту тварину?
— Звісно, він. А хто ж іще?
— Ну, нехай. А фотографії?
— На них нічого не було. Адже ви самі кажете, що бачили лише птаха.
— Птеродактиля!
— Це він запевняє, що то птеродактиль. Він утовкмачив це у вашу голову.
— Ну а кістки?
— Перша — якогось звичайного птаха, а другу зроблено на спеціальне замовлення. Людина, яка має дещо в голові й знається на своїй справі, обдурить вас кісткою так само легко, як і фотографією.
Я був сам не свій. Може, я дійсно поквапився
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незвіданий світ», після закриття браузера.