Читати книгу - "Мільйон на рулетці"

— Спа…

— На здоров’я, — сказав Мишко і обхопив кермо обома руками.

Сашко відразу перестав плакати, пролепетав щось на зразок подяки і чкурнув з машини.

Я закурив.

Ми мовчали хвилин п’ять, потім Мишко сказав:

— Тепер у мене тільки машина.

— Не сумуй, — мовив я, — у мене взагалі нічого не залишилося.

— Класно, — хмикнув Мишко. — Куди поїдемо?

Я понишпорив у кишенях, знайшов трохи грошей і запропонував:

— Може, вип’ємо?

— Де? — запитав Мишко.

— У готелі, — мовив я, — він же в нас, як-не-як, оплачений до завтрашнього ранку.

І ми поїхали в готель.

Мій номер пограбували. Речі валялися на підлозі, валізи були порізані. Охоронці «Золотого Дракона» попрацювали на славу.

Ми сіли посеред купи лахміття, виклали пляшки.

Мишко наповнив склянки, почекав, поки я візьму одну з них, відтак сказав:

— Почнемо.

І ми почали.

Усе сталося блискавично. Ти був мільйонером… Якщо порахувати ціну квартири, що я втратив, машину, гроші і те, що було в квартирі… То можна визнати мене мільйонером.

Словом, ще вчора зранку я міг вдоволено потягнутися, розправити плечі і подумати:

«Кину все, куплю п’ять під’їздів квартир, здам їх і житиму з ренти».

«Перекажу гроші в яку-небудь Швейцарію, одержуватиму дев’ять відсотків на рік і житиму, витрачаючи щомісяця…»

«Наб’ю багажник грошима і поїду…»

Бах!

І в мене нічого немає. Тільки склянки на столі серед висипаних з несесера зубних щіток і пом’ятих краваток.

Ось біла склянка.

У ній джин.

А в цій, кольору соснової кори, — коньяк.

— Вип’ємо?

— Давай.

Я взяв цілий лимон, не ріжучи, надкусив і побачив, що напій у склянці став кольору крейди з блакитним відтінком.

— Що за гидота?

Мишко повернувши пляшку етикеткою до себе і сказав:

— Тридцять дев’ять градусів. По-моєму, нормально…

— Наливай ще.

— Сволота, — мовив Мишко.

— Сволота, — погодився я.

А мені ж щастило так довго. Кілька років поспіль.

Хоча траплялося всяке. Мене намагались убити, у мене стріляли разів вісімнадцять, разів двадцять п’ять мені доводилося отримувати виграш виключно за допомогою Кості та Мишка. Я змушений був бігати по дахах, битися, кілька разів стріляв сам. Але жодного разу я не опинявся в замінованому автомобілі, жодного разу друзі-кілери не чатували на мене, і переважно я вигравав, лише одного разу не одержав виграшу, та й то тому, що в касі казино не виявилося достатньої суми грошей. Мишко з Костем самі перевірили її вміст, щоправда, для цього вони змусили касирів лягти на підлогу і розтрощили всі кнопки зв’язку з міліцією.

Нам таланило. А тепер:

— Бах.

— Що? — запитав Мишко.

— Бах, — повторив я. — Ми мали все — бах — і нема нічого.

Він погодився.

І знову налив.

Колись давно, багато років тому, він стояв перед столом з рулеткою, широко розставивши ноги і потираючи долоні своїх величезних рук, а круп’є згрібав зі столу останні з програних ним фішок.

Я сидів за п’ять метрів від нього, морщився від диму власної сигарети, дивився на Мишка і потішався з нього. З усього було видно, що здоровань Мишко, бандит, який щойно вийшов з тюрми, не розумів, як круп’є вдалося його обдурити. Це злило хлопця. Злило настільки, що він засунув руку за борт куртки, щоб витягти пістолет. Ще кілька секунд — і казино довелося б наймати нового круп’є.

— Зачекай, — я зупинив офіціанта, який проходив повз мене. — Склянку горілки, — сказав я, — тільки хутчій, — і кинув на тацю кілька фішок.

На них було стільки нулів, що офіціант метнувся стрілою. Отож, коли Мишко почав натискати курок, перед його грудьми опинилася чарка горілки:

— Вам просили передати.

Мишко отетерів, обвів очима зал і побачив мене. Я дивився на нього і усміхався.

Він відсторонив офіціанта, підійшов до мене:

— Чим зобов’язаний? — поцікавився він.

— Програв? — запитав я. — Випий, це тебе заспокоїть.

— А ти що за один? — спитав Мишко.

Я був уже напідпитку, тому замість відповіді поставив наступне запитання:

— І багато програв?

— Двадцять шість тисяч, — він навмисно наголосив на останньому слові, ніби я не знав, на які суми грають у цьому казино.

— За тим столом?

Я засунув свої фішки в кишені і рушив до столу, за яким у нього відібрали двадцять шість тисяч.

Офіціант терпляче тримав тацю, я взяв келих, зробив ковток і кинув на стіл півсотні:

— На «червоне».

Круп’є зробив за мене ставку, кулька зупинилася на «чорному», і я програв.

— Облиш, — сказав Мишко.

Але я повторив удруге:

— «Червоне».

А коли круп’є сказав:

— «Ставок