Читати книгу - "Сповідь суперниці"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ж, — глухо мовив Стефан, — допоможи мені зв’язати його, Едгаре. А у Фалезі мої кати швидко розв’яжуть йому язика.
Із цим вони впоралися швидко, гарна мотузка в мисливців завжди при собі. Але обидва їхні коні були скалічені, мусили їх добити. Далі вони звалили бранця на Блискавку, перекинули через круп, зв’язали йому руки й ноги під черевом тварини. Мою кобилу налякав запах крові, вона смикалася й танцювала на місці. Я навіть допомагала Едгару зі Стефаном. Потім вони на мить відійшли, а я скористалася нагодою і тицьнула в руки бранцеві свого маленького ножа та відразу попрямувала до чоловіків, аби бути з ними і щоб вони, не доведи Боже, не запідозрили мене. Я навіть почула дві останні фрази.
— … Я здогадуюся, — казав Стефан. А Едгар відповів:
— Це ще треба довести королю.
І вони вмить замовкли, помітивши мене.
Я відразу забубоніла щось на кшталт того, що вони, певне, хочуть змусити мене пройти весь зворотній шлях пішки, оскільки вирішили скористатися моїм конем?
— Звісно, ні, — посміхнувся Едгар. — Ви сядете в сідло, я поведу Блискавку за вуздечку, а граф ітиме слідом і спостерігатиме за бранцем.
Дякувати Богу, Стефан виявився кепським наглядачем. Та й дорога петляла пересіченою місцевістю, він постійно відставав, бо добряче ослаб від втрати крові. Часом, коли він надто приставав, я навіть починала трішки штурхати бранця, не розуміючи, чому той зволікає. Я ж бо сиділа перед ним і відчувала, як він стиха вовтузиться, потім знову завмирає. Якби в сідлі сиділа не я, його дії дуже скоро можна було б помітити; І все-таки він чомусь зволікав. А я тим часом відволікала Едгара, показувала йому дорогу, бо я добре знала тутешні місця.
Ми вже наближалися до місця зустрічі решти мисливців і виразно чули голоси рогів, що сурмили «відбій», коли я відчула поштовх і зрозуміла, що залишилася на коні сама. Позаду чулися тріск, тупіт ніг і Стефанові прокльони. І миттю Едгар кинувся навздогін. Я бачила, як він знову метнув ножа, але той застряг у дереві, за яким устиг сховатися втікач. Едгар і досі переслідував його. Ми зі Стефаном залишилися самі. Якийсь час дослухалися до галасу гонитви, потім перезирнулися. І Стефан насупився.
— Як це йому вдалося звільнитися, Бертрадо?
Я знизала плечима, причому дивилася просто в сірі Стефанові очі, нічим не виказуючи хвилювання.
— Можливо, ви його просто погано обшукали й у цього розбійника залишився ніж. — І додала: — Будь певен, Едгар його наздожене.
Едгар незабаром повернувся. Сам. Похмуро дивлячись на Стефана, розвів руками.
— Від його моторності залежав його порятунок. І він скористався своїм шансом.
* * *Лише за кілька днів, коли балачки про прикрі події трохи примовкли, я дозволила собі перемовитися з Робертом. І як же я кричала на нього, навіть ногами тупотіла!
— Хіба ти не розумієш, що мало не позбувся свого доброго імені, дурню! Ах, ясновельможний граф Глочестер, улюбленець Генріха Боклерка! І треба ж таке — звичайнісінький убивця. Я просто врятувала твою шкуру. Але тепер і Стефан, і Мод щось підозрюють і дивляться на мене, як на зрадницю.
Для мене це було більш ніж прикро, адже втративши зв’язок з ними, я мимоволі віддалилася й від Едгара. Певна річ, він відвідав мене після полювання, ми навіть зіграли з ним партію в шахи, але коли він повідомив, що за тиждень залишає двір, я не зуміла знайти підходящих аргументів, аби втримати його. Напевне, Стефан і Мод поділилися з ним підозрами щодо мене й тепер у поведінці Едгара, попри його незмінну люб’язність, відчувалася певна відчуженість. Ну і як тут натякатимеш, що хочеш за нього заміж?
Зате Глочестер мав винуватий вигляд.
— Та ти й сама розумієш, Берт, у мене не було виходу. Стефан забагато знає і…
— Та ні біса я не розумію!
Більше не було потреби прикидатися. Надто багато заборгував мені брат, і тепер настав час розповісти все, як на сповіді.
Я сиділа в кріслі, поклавши ноги на лаву біля жаровні. У маленькій кімнаті стояла напівтемрява, світла від вогню у жаровні було обмаль, а тьмяне проміння лютневого дня насилу пробивалося крізь грубу слюду віконечка. І все-таки я бачила, наскільки Роберт збентежений, як часто він нервово тре величезне підборіддя. Та з кожним новим словом голос його міцнів, а щелепа підіймалася.
Виявляється, проблема в нескінченних сварках дому Анжу з Генріхом Боклерком. Через це Матильда нібито входила до клану ворогів короля Англії. І хоча була його єдиною законною дитиною, проте трон він міг залишити їй лише в разі, якщо вона народила б сина, а це, зважаючи на її стосунки з чоловіком, поки не було реально. Тому в оточенні короля багато хто підмовляв його змінити заповіт на користь старшого зі спадкоємців Завойовника по чоловічій лінії, — Теобальда. І Генріх мав прислухатися до цих слів. Хоча, що там у короля на думці, ніколи достеменно не відомо. Два роки тому він змусив своїх васалів скласти присягу Матильді, а тепер майже не згадує про це й провадить активне листування з Теобальдом. Але Глочестер зацікавлений у тому, щоб спадщина перейшла саме до Матильди. Якщо король перепише заповіт на користь небожа — можна тільки здогадуватися, яке возвеличення чекає на цього нікчему Стефана. У його брата Теобальда вже є і Блуаське графство й графство Шампань, і Шартрські володіння. Якщо він отримає і Нормандію з Англією… Адже Стефан — англійський граф і значну частину часу проводить саме в Англії. А за умови царювання Теобальда він цілком може розраховувати на те, що старший брат зробить його намісником і повновладним паном у Англії, тоді як Теобальд правитиме на континенті. Але цього не міг допустити Глочестер. Він кревний брат Матильди і може піднестися тільки при ній; та й якщо набере силу Блуаський клан — Теобальд, Стефан і єпископ Генрі Вінчестер, — Роберт буде просто васалом при них. А він хотів бути
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь суперниці», після закриття браузера.