Читати книгу - "Беру свої слова назад"

Звання члена ЦК і члена Політбюро зберігалося. Але це було щось на кшталт титулу: член ЦК - щось на кшталт графа, кандидат в члени ЦК - віконт, а член Політбюро - не інакше великий князь. Володіння таким титулом означало, що носій його наближений до самих вершин і наділений довірою вождя. Але нічого більше.

З 1947 по 1952 рік - більше п'яти років - не було ні одного пленуму Центрального Комітету. Хто ж думав за нашу безмозку армію всі ці роки? Зміст усіх пленумів ЦК - з'ясування відносин. Центральне питання - кадрове. Найкраще зміст пленумів ЦК визначити злодійськими термінами: товкотнечі, сходняк, розбірки. Ніяких військових питань на тих пленумах не обговорювали. Але не слід думати, що якщо не проводилося пленумів, то не було і кривавих розбірок. Вони були, тільки в іншому оформленні.

За час війни Центральний Комітет Комуністичної партії не проявив себе нічим, не обговорив жодного питання, не прийняв жодного рішення. Ніхто про цю крамничку і не згадував. На війні без Центрального Комітету обійшлися. «І комунізм, і радянська влада, і навіть натяки на світову революцію зникають з радянських газет» (Б.И. Николаевский. Тайные страницы истории. М., 1995. С. 204). Мало того, припинилися будь-які згадки про ЦК. Гортайте «Красную звезду» за всі воєнні роки - жодного слова про Центральному Комітеті! Та що там «Красная звезда». Гортайте головну газету Комуністичної партії. Під назвою газети «Правда» значилося: «Орган Центрального Комітету і МК ВКП (б)». Проте за всю війну «орган Центрального Комітету» не згадував про Центральний Комітет. Уже 23 червня 1941 року комуністи змінили свої гасла. Вони миттєво перебудувалися. Вони перекувались. З інтернаціоналістів вони раптом перетворилися на патріотів. Вже 23 червня 1941 року був розігнаний так званий «Союз войовничих безбожників». Вже 23 червня був даний дозвіл на дзвін в церквах. Комуністи раптом почали пояснювати народу, що воюємо не за світове панування, не за комунізм на всій землі, не за захоплення сусідніх країн, не за масові розстріли, не за голодні черги, не за тортури, не за Луб'янку з Таганкою і Бутиркою, не за колгоспне рабство і трудодні, не за прописку, не за виправно-трудові табори, не за Центральний Комітет, а за берізки-осики, за вечірній дзвін малиновий, за Волгу-матінку, за куполи золоті, за ікони чудотворні, за білих яблунь дим, за цукерки-бараночки! За Росію!

І війну назвали «вітчизняної».

І тут Гітлер підіграв Сталіну. «Гітлер ухитрився об'єднати всіх росіян під сталінським прапором». Це сказав Ґудеріан (Panzer Leader. London. Futura. 1979. P. 440). Якби Гітлер був платним агентом Сталіна, якби діяв тільки за вказівками Кремля і Луб'янки, то й тоді навряд чи зміг би діяти в інтересах світового комунізму краще, ніж діяв насправді. Він воював проти народу Радянського Союзу, який спочатку зустрічав гітлерівців як визволителів. Німеччина була абсолютно не готова до війни. Ця неготовність виражалася насамперед у тому, що Гітлер і його оточення не розуміли найпростіших речей. Вони не знали, хто їм ворог, а хто союзник. Вони не розуміли, кого потрібно бити. Тому лупили по кому завгодно. Перш за все по своїх союзниках: народах України, Росії, Білорусії. При такому керівництві, при такому розумінні обстановки вони не могли перемогти.

Не в стратегічних талантах Жукова треба шукати причини розгрому Німеччини, а в приголомшливій дурості Гітлера і його стратегів.

Комунізм не може жити без культу. Розвінчавши культ Сталіна, Комуністична партія залишилася без прапора. Спроби звести нові культи Хрущова, Брежнєва, Андропова, Горбачова провалилися. Не кажучи вже про Черненко. Тому довелось оспівувати «колективну мудрість партії» та будувати узагальнюючий культ Центрального Комітету.

На цьому ратному полі і відзначився найбільший стратег. Порівнявши, м'яко кажучи, не надто бурхливу діяльність Центрального Комітету на війні з роботою Генерального штабу, Жуков рішуче взяв бік ЦК. Тим самим «великий російський полководець» обезсмертив своє ім'я. Як не крути - відкриття. Діалектичний метод марксизму-ленінізму в своєму блискучому втіленні: якщо сотні й тисячі генералів і офіцерів Генерального штабу гарували на знос до війни, на війні й після, отже, Генеральний штаб - не мозок. Мозком армії, за Жуковом, був Центральний Комітет, який за час війни взагалі нічим себе не проявив, який повністю самоусунувся від своєї «керівної і спрямовуючої ролі», який від життя країни відключився, який просто дезертирував з арени війни.

Навіть генерали-комуністи при ще живому Центральному Комітеті знаходили сміливість визнати, що Центральний Комітет Комуністичної партії під час війни взагалі ніякої ролі не грав. Генерал-полковник Г. Кривошеєв згадував: «У ті суворі роки майже повністю не діяли верховні органи Радянської держави і партії. Практикувалися надзвичайні форми керівництва, була практично повністю згорнута внутрішньопартійна демократія. Все у великій країні, в героїчній армії вирішував ДКО, а отже — Сталін» (Г. Кривошеев. «Красная звезда», 5 вересня 1990 р.).

А мертвий Жуков наполягає: Центральний Комітет не бездіяв, а діяв! ЦК - мозок армії!

Настільки видатного відкриття не зміг зробити ніхто. І лише генію це виявилося під силу. Не тільки генералам і маршалам таке в голову не вдарило, а й самі ідеологи Центрального Комітету до такого не дійшли. Ідеологи після Сталіна казали: Центральний Комітет - «керівна і спрямовуюча сила». Якщо шаманам з ЦК такі заяви в радість, нехай так і буде. Чим би Суслов не тішився ...

Але жоден ідеологічний мракобіс не заявив: Центральний Комітет думає за армію. Таке заявив Жуков. І тільки він.

А дивне ось де. У жовтні 1957 року пленум ЦК відсторонив Жукова від важелів влади. І ось захисники Жукова викривають Центральний Комітет за підлість: зібралися пройдисвіти за відсутності великого стратега і мерзенним закулісним маневром скинули нашого дорогого і улюбленого...

Дорогі товариші, це не жуковський погляд на речі! Вам слід пам'ятати слова видатного стратега про те, що ЦК - мозок армії. А коли так, навіщо взагалі потрібні маршали, генерали й адмірали?