Читати книгу - "Наодинці з акулами"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Був єдиний спосіб — прив'язати її зовні вздовж фюзеляжу. Але це треба було зробити дуже акуратно, бо інакше клітка могла зсунутись під час польоту і це призвело б до аварії.
На невеликому аеродромі у Бена були друзі серед єгиптян-механіків; і одному з них, якого звали Саламом — за те, що він завжди промовляв: «Ya Salaam!» («боже милостивий!»), про що б не говорили: чи то про вдалий політ, чи, навпаки, про серйозну катастрофу, — Бен пояснив, що йому потрібно.
— Ya Salaam! — сказав Салам, подивившись на клітку. — З цією штукою на «Остері» не полетиш.
— Чому? — запитав Бен. — Таку вагу машина підніме легко.
Салам покрутив головою, показуючи на легкий трубчастий фюзеляж.
— Під час польоту вони повинні зберігати еластичність, — пояснив він. — Якщо ви до них прив'яжете металеву клітку, буде надто велике навантаження на хвіст… Ya Salaam!
Він вважав, що Бену, можливо, й пощастить долетіти, але конструкцію літака буде послаблено. Це небезпечно.
— В ангарі стоїть «Бічкрафт». Він для цієї справи значно кращий.
«Бічкрафт» — міцний, сильний американський літак з потужним двигуном. Машину купили єгиптяни у нафтової компанії, де раніше працював Бен. У «Бічкрафтах» і «Фейрчальдах» він возив над єгипетською пустелею геологів, а тепер ці літаки були старі й доживали свій вік в ангарах.
— От сюди, зрозуміло? — сказав Салам, показуючи місце під фюзеляжем одного з «Бічкрафтів».
Бен згадав, що там угвинчено чотири болти для того, щоб прив'язувати літак до кілків у пустелі під час сильного вітру.
— Чудово! — зрадів він.
Салам відсунув панель у задній частині фюзеляжу ї показав, куди можна прикріпити ще два болти, щоб підв'язати клітку.
— А мотор справний? — поцікавився Бен. — Пригадую, з нього мастило текло, як із сита.
— Годин на двадцять вистачить, а в мене в дуже важке мастило.
З Саламом не пропадеш, і Бену здавалося, що він уже напівдорозі до мети.
* * *
Ще коли Бен працював у Канаді, йому частенько доводилось літати на невеликих літаках, перевозячи громіздкі частини гірничого устаткування, підв'язані до фюзеляжу. Але у старого «Бічкрафта» розхиталося управління, і мотор втрачав компресію вже на зльоті; Бену здавалося, що він летить не на літаку, а на самій залізній клітці.
— Все гаразд? — запитав він у Деві.
Хлопець був блідий, і батько не знав, чи це від повітряних ям над пустелею, від природженого страху перед літаком, чи від передчуття небезпеки, яка чекає на них в Акулячій бухті.
— А вище ти не можеш піднятися? — спитав Деві. — Туди, де немає ям?
Це вже було досягненням. Хлопець нарешті про щось запитав.
— Я й так лізу вгору скільки можу, — відповів Бен, стараючись перекричати не дуже сильний гуркіт старенького мотора. — Клітку прив'язано надто близько до носа…
Ніс у «Бічкрафта» й так був надміру важкий, навіть з додатковим вантажем на хвості. Бен ще одвів ручку назад, але протез на лівій руці зразу ж уп'явся в живе м'ясо. Доводилося весь час держати машину в рівновазі; досить було одвести ручку надто далеко — ніс задирався і літак втрачав управління.
— В кишені у мене леденці, — сказав Бен. — Візьми їх собі.
Деві заліз у кишеню батькової сорочки і вийняв пакуночок леденців. Один леденець він засунув Бену в рот (той не міг відпустити ручку). І зробив це, як помітив Бен, з власної волі.
— Тебе нудить? — запитав батько.
Деві похитав головою, і Бен зрозумів, що не повинен був про це питати. Запитання, мабуть, нагадало минулий політ, коли Деві дуже нудило. Але цього разу Бен дав йому таблетку аерону.
— Хочеш спробувати? — запропонував Бен, кивком показуючи на ручку.
Деві знову хитнув головою і подивився на батьків протез, він був з алюмінію, а кисть руки — з якогось легкого сплаву, вкритого шкірою. Там, біля ліктя, де штучна рука з'єднувалась із справжньою, утворилася свіжа рана, з якої виступила кров. Вигляд кровоточивої рани примусив Деві глянути батькові у вічі; він не розумів, як той може терпіти такий біль, але Бен відповів йому спокійним поглядом.
— У мене таке відчуття, наче я веду важкий товарний поїзд! — прокричав Бен.
Він удавав, що йому легко, але насправді йому здавалось, що він несе літак на витягнутій хворій руці і вона вже втрачає останні сили.
— Ось вона! — з полегкістю промовив Бен, коли серед десятка тисяч бухт уздовж оголеної зеленої межі пустелі й моря з'явилася їхня біла бухта.
Бен дізнався про неї від одного єгипетського гідробіолога: той казав, що тут було повно і акул, і велетенських скатів. Цю бухту теж називали Акулячою, як і всі інші, і вона теж являла собою вигнуту гряду неприступного коралового рифу, вправлену в безлику пустелю. Сюди можна було дістатись або з моря, або на легкому літаку.
— Ну, тепер держись! — гукнув Бен, коли вони почали знижуватись. — Він буде підстрибувати…
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наодинці з акулами», після закриття браузера.