Читати книгу - "Артеміс Фаул. Місія в Арктику"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Двома багноїдами? — приголомшено перепитав начальник служби безпеки. — Ви їх привезете сюди, на термінал? Ви що, з глузду з’їхали?
Терпець у Холлі от-от мав урватися — як, до речі, й час.
— А це ви бачите? — показала вона на емблему на своєму шоломі. — Я — капітан Корпусу особливого призначення. І жоден гном, що уявив себе крутим поліціянтом, не завадить мені виконати наказ!
Терил випростався на весь свій зріст, себто на всі сімдесят сантиметрів.
— Ага, а я чував про тебе! Ти — та сама схибнута, шалена дівчина з лепреконів. Це ж ти чимало шелесту наробила тут торік, авжеж, ти! Ми, чесні підземні платники податків, досі не можемо оговтатись. Ось на що йде наше золото…
— Ти просто звернися в центр, ти, пришелепкуватий бюрократе! І дізнаєшся, що я виконую наказ.
— Називай мене, як хочеш, панянко. А в нас тут свої власні правила, і я не збираюсь їх міняти, не діставши вказівки знизу. Тим більше заради якогось дівчиська, що тільки й уміє пугачем вимахувати!
— Ну то зв’яжись зі штаб-квартирою Корпусу!
Терил зневажливо пирхнув.
— Щойно активізувалася магма. Дуже нелегко встановити зв’язок. Можливо, спробую додзвонитися ще разок, хай-но закінчу обхід. А ти відпочинь тим часом трохи в залі відправлення.
Холліна рука потяглася до електрошокового кийка.
— Ти хоч розумієш, що чиниш?
— А що ж я такого чиню? — поцікавився гном несподівано захриплим голосом.
— Ти перешкоджаєш проведенню поліційної операції.
— І нічому я не перешкоджаю…
— Отже, я вільна усунути перешкоду, застосувавши таку силу, до якої я вважатиму за необхідне вдатися.
— Ти не погрожуй мені, панянко…
Холлі взяла кийка в руку й спритно ним покрутила.
— Я тобі зовсім не погрожую. А просто інформую тебе про правила поліційної процедури. Якщо ти й далі мені перешкоджатимеш, я змушена буду усунути перешкоду, себто тебе, після чого звернусь по допомогу до твого заступника.
Але вона все ще не остаточно переконала Терила.
— Ти не посмієш, — заявив він.
— Згадай, — осміхнулася Холлі, — що я ж та сама схибнута, шалена панянка! Згадав?
Гном задумався. Навряд чи це дівчисько з Корпусу ушкварить його своїм кийком, але… хто вгадає, що в тих ельфинь на думці?
— Ну гаразд уже, — нарешті здався він і роздрукував зі свого комп’ютера перепустку. — Ось тобі добова віза. Але якщо ти не повернешся протягом доби, мені доведеться тебе заарештувати, й настане моя черга погрожувати.
Холлі вирвала аркуша з гномових рук.
— Мрій про що хочеш, але не забудь головного: щоб до мого повернення зала прибуття була очищена.
Ірландія, дорогою зі школи святого Бартлбі до маєтку Фаул-МенорА тим часом Артеміс вивіряв на Лаккеєві деякі свої ідеї. Він часто вдавався до такого методу, коли розробляв який-небудь план. Зрештою, ніхто не знався на таємних операціях краще за Лаккея.
— А можемо ми простежити, звідки прийшов MPEG?
— Ні, пане Артемісе. Я був спробував. Вони ввели в послання якийсь невідомий вірус, що мав його знищити. Я тільки встиг переписати відео на жорсткий диск, як оригінал листа сам собою стерся.
— А якби проаналізувати саме зображення? Чи можна б через супутники визначити, де це знімали?
Лаккей усміхнувся. Його юний господар починав мислити, як справжній солдат.
— Нічого не вийде. Я вже надіслав файл одному своєму приятелеві з НАСА. Але він не став навіть вводити це в комп’ютер. Надто невиразне зображення.
Артеміс помовчав хвильку.
— А як швидко ми можемо потрапити до Росії?
Лаккей побарабанив пальцями по керму.
— Ну, це залежить від…
— Від чого?
— Від того, як ми будемо діставатися туди — легально чи нелегально.
— А як буде швидше?
Лаккей засміявся. Такі запитання ставляться не часто.
— Зазвичай нелегальні способи швидші. Але все одно дорога забере багато часу. Бо літаком летіти нам ніяк не можна, це напевне. Мафія розставить своїх бійців на кожній злітно-посадковій смузі.
— А ми певні, що маємо справу з мафією?
Лаккей зиркнув у дзеркало заднього огляду.
— Боюсь, що так. Усяке викрадення людей контролює мафія. Навіть якщо простому злочинцеві поталанило захопити вашого батька, мафія все одно раніше чи пізніше про це довідається й візьме справу в свої руки.
— Я так і думав, — кивнув головою Артеміс. — Отже, нам доведеться вирушати до Росії морем, а на це піде щонайменше тиждень. І до того ж нам у дорозі потрібне буде якесь прикриття, аби мафія нас не вирахувала. Як у нас справи з документами?
— Жодних проблем. Мабуть, краще буде, якщо нас вважатимуть за росіян. Так виникне менше підозр. Я вже маю паспорти й візи.
— Атлічна. І ким ми будемо цього разу?
— А чим погані все ті самі Степан Башкир та його дядечко Костянтин?
— Чудово. Геніальний шахіст і його наставник.
Вони вже кілька разів використовували це прикриття — під час попередніх пошукових експедицій до Росії. Щоправда, одного разу сталося так, що митник на контрольно-пропускному пункті сам виявився шаховим гросмейстером і засумнівався в їхній історії. Однак Артеміс дуже швидко — за шість переможних ходів — розвіяв його сумніви. До речі, тактика, яку застосував Артеміс у тій партії, дістала назву Башкирового маневру.
— А як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Місія в Арктику», після закриття браузера.