Читати книгу - "Аграрне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти"

Види діяльності, які потребують спеціального дозволу (ліцензії) та порядок її отримання регулюються Законом України від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Сільськогосподарські підприємства, кооперативи та фермери можуть у процесі здійснення тих чи інших видів діяльності вступати в різні форми виробничого кооперування з іншими приватними, кооперативними або державними виробниками. Ці правовідносини повинні бути належним чином оформлені, як-от: спільні підприємства, різні господарські товариства, об'єднання підприємств, тимчасові об'єднання на підставі господарських договорів. Виробниче кооперування дозволяє учасникам координувати свої плани, погоджувати строки виконання робіт, надавати виробничу допомогу тощо. Досить вдалим є об'єднання діяльності сільськогосподарських підприємств і торговельних організацій, що спрощує та вдосконалює реалізацію сільськогосподарської продукції.

Правову базу створення таких підприємств становлять закони «Про підприємства в Україні», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію» та ін. За галузевим і суб'єктним критеріями всі об'єднання підприємств можна поділити на групи. Залежно від галузі функціонування можна говорити про об'єднання, створені для виробництва, для переробки, для реалізації продукції (виробничі, агропромислові, комерційні). Можна їх класифікувати і за суб'єктним складом. (Більш детально про це див. у розділі XI.)

Господарська діяльність аграрних товаровиробників буде ефективною за умови їх стабільного фінансового становища. Фінансова діяльність підприємств спрямована на забезпечення належного функціонування виробництва та соціальної сфери. Кризовий стан економіки та недостатність коштів для фінансування сільського господарства вимагає ширшого залучення інвестицій і дотацій в аграрний комплекс України.

Дуже перспективним є залучення іноземних інвестицій у агропромисловий комплекс України. З метою розвитку цих відносин в Україні був прийнятий Закон «Про режим іноземного інвестування». Але іноземні інвестори не поспішають вкладати кошти в сільське господарство України та переробний комплекс, хоча завважують перспективність такого вкладення. Основним інвестором, отже, залишається держава, яка проводить цілеспрямовану роботу для покращання діяльності сільськогосподарських виробників. Укази Президента «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Луганській області», «Про спеціальний режим інвестиційної діяльності в Закарпатській області» дещо зупинили спад інвестиційної діяльності в цих регіонах. Проте практика свідчить, що цих заходів недостатньо для кардинальних змін у сфері цих відносин.

Один із важливих важелів діяльності в АПК становить кредитування. Основними принципами чинного порядку кредитування є строковий і цільовий характер надання кредитів, їх повернення, економічна вигода від користування кредитами.

Інвестиційна діяльність насамперед спрямована на зростання основних та оборотних фондів, їх модернізацію, що у свою чергу сприяє зростанню виробництва в усіх сферах сільськогосподарської діяльності.

Важливим напрямком господарської діяльності аграрних товаровиробників є підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва. Розвиток матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва — основна умова його послідовної інтенсифікації.

Ціла низка заходів, спрямована на вдосконалення матеріально-технічного забезпечення аграрного виробництва є складовою частиною господарської діяльності. Товаровиробники, кожен зокрема, мають право самостійно закуповувати засоби виробництва, для чого створені організації, що надають їм у цьому допомогу. Крім закупівлі нової техніки, господарства укладають договори оренди про надання її в тимчасове користування, які передбачають можливість передачі такої техніки у власність.

Закон України «Про лізинг» є важливою правовою основою впровадження нових форм, агротехнічного обслуговування колективних, селянських (фермерських) господарств, окремих споживачів технічними засобами, досягнення відповідності типів машин розмірам та умовам виробництва.

Важливим кроком інтенсифікації сільськогосподарського виробництва є його науково обґрунтована хімізація. Значна кількість чинних нормативних актів спрямована на ефективне використання і збереження її засобів.

Ефективне господарювання вимагає широкого використання досягнень науки і техніки. Товаровиробники вправі укладати договори з науково-дослідними установами на розробку наукової продукції або одержання вже готових результатів досліджень з впровадженням їх у виробництво. Товаровиробники можуть самостійно проводити ті або інші наукові експерименти, впроваджувати у виробництво нові досягнення, що дозволяють покращити технологію, а також досягти більш високих показників у виробництві сільськогосподарської продукції

Таким чином, сукупність всіх практичних дій сільськогосподарських підприємств, кооперативів і фермерів, спрямованих на розвиток сільськогосподарського виробництва та соціальної сфери, становлять господарську діяльність товаровиробників аграрного сектора.

Господарська діяльність аграрних товаровиробників формується на планових засадах. Необхідність планового ведення виробництва є загальною потребою всього господарського сектора. Належним чином розроблені плани є правовою базою усього ведення сільськогосподарського виробництва. Порядок планування раніше (до перебудовних процесів в Україні) був повністю регламентований з боку держави. Тепер Закон України «Про підприємства в Україні» закріпив положення про те, що підприємство самостійно проводить планування господарської та інших видів діяльності. Аналогічне правило містить і Закон «Про сільськогосподарську кооперацію».

Основу для планування становлять державні контракти, які виробник бере до виконання, укладені договори з іншими контрагентами. Виробничі плани повинні передбачати максимальне одержання продукції високої якості при найменших затратах праці і засобів виробництва.

Роботу щодо планування виробництва на підприємстві проводить виконавчий орган його управління за участю фахівців і керівників структурних підрозділів. Затверджує розроблені плани вищий орган управління — загальні збори членів кооперативу або директор сільськогосподарського підприємства.

Плани залежно від терміну дії поділяють на перспективні, поточні та оперативні. Роль перспективного плану дещо знизилася внаслідок того, що економічна нестабільність не дає можливості прогнозувати на тривалий термін всі можливі аспекти господарювання.

Згаданий план спрямовано на вирішення найбільш значних питань організації і розвитку виробництва, визначення генеральної перспективи розвитку підприємства. Строк його здійснення індивідуальний для кожного господарства, але завжди більш тривалий, ніж один календарний рік. План містить виробничу спеціалізацію господарства, оптимальне поєднання галузей і основні напрями їх розвитку, визначається також структура господарства, організація його земельної території, розвиток міжгосподарських виробничих зв'язків, перспективи виробничого і культурно-побутового будівництва та інші важливі питання господарської діяльності.

Перспективний план є основою для складання виробничо-господарських планів на короткий термін. Поточне планування повинне забезпечувати розвиток господарства протягом одного календарного року. В цьому плані розвиваються і деталізуються положення перспективних планів, корегуються окремі показники.

Поточний план містить