BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет 📚 - Українською

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

175
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: Пригодницькі книги. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 176
Перейти на сторінку:
Розділ IV
ПОЛЮВАННЯ НА СЛОНІВ

Я не збираюся детально розповідати про всі події, які відбулися протягом нашої тривалої подорожі до крааля Сітанді, що розташувався на відстані понад тисячу миль од Дурбана, біля злиття рік Луканга і Калюкве. Останні триста миль або майже стільки нам довелося пройти пішки, бо часто стали з’являтися жахливі мухи цеце, укус яких смертельний для всіх тварин, за винятком ослів.

Ми покинули Дурбан наприкінці січня, і минав уже другий тиждень травня, коли ми розташувалися табором біля крааля Сітанді. По дорозі у нас було багато різноманітних пригод, але оскільки подібні пригоди трапляються з кожним африканським мисливцем, то, щоб не робити мені розповідь надто нудною, я не буду їх викладати тут, окрім однієї, про яку я розповім зараз детально.

В Айнайті — кінцевому торговому пункті Землі Матабеле, якою править король Лобензула (до речі, жахливий негідник), — нам довелося з великим жалем попрощатися з нашим зручним фургоном. У нашій чудовій запряжці з двадцяти волів, куплених нами в Дурбані, лишилося тільки дванадцять. Один загинув од укусу кобри, три впало від виснаження і нестачі води, один заблудився і пропав, а ще три здохло, наївшись отруйних рослин із родини тюльпанових. Од цього захворіло ще п’ять, але нам вдалося їх вилікувати вливанням відвару тюльпанового листя. Це дуже сильна протиотрута, якщо ввести її своєчасно. Фургон і биків ми доручили безпосередньо турботам Гози і Тома, Цілком надійних юнаків, попросивши шанованого шотландського місіонера, який жив у цих диких місцях, приглянути за нашим майном. Після того в супроводі Амбопи, Хіви, Вентфогеля і півдюжини носильників-кафрів ми вирушили пішки на здійснення нашого божевільного задуму.

Я пам’ятаю, що, вирушаючи в дорогу, ми всі були трохи мовчазливі. Напевно, кожен із нас думав про те, чи доведеться йому знову побачити цей фургон. Щодо мене — я зовсім на це не розраховував. Деякий час ми йшли мовчки. Раптом Амбопа, котрий ішов попереду, заспівав зулуську пісню про те, як декілька сміливців, яким набридли одноманітність повсякденного життя і звичні речі, вирушили в безкрайню пустелю, щоб знайти там щось нове чи померти, і як раптом — о диво! — коли вони зайшли далеко в пустелю, то побачили, що це зовсім не пустеля, а гарна місцевість, де багато молодих жінок і гладкої худоби, багато дичини для полювання і багато ворогів, яких можна вбивати.

Ми всі розвеселилися і розцінили це як гарну прикмету. Амбопа був веселим хлопцем. Щоправда, іноді у нього наставали періоди похмурого настрою, але здебільшого йому була властива дивовижна здатність підтримувати в людях бадьорість, причому він сам ніколи не втрачав почуття власної гідності. Всі ми дуже полюбили його.

Тепер я утішуся розповіддю про одну пригоду, оскільки я страшенно люблю мисливські розповіді.

На відстані двох тижнів дороги від Айнайті нам зустрівся дивовижно гарний куточок. Ґрунт тут був вологий. В ущелинах межи високими пагорбами ріс густий колючий чагарник айдоро (як називають його тубільці), а де-не-де — колючий чагарник wacht-een-beche” (“постривай-но трішки”). Там також росло дуже багато прекрасних дерев мачабель, обвішаних освіжаючими жовтими плодами, всередині яких містяться великі кісточки. Плоди цього дерева є улюбленими ласощами слонів, про присутність яких у цій місцевості свідчили численні сліди їхніх ніг, а також і те, що в багатьох місцях дерева ули зламані і навіть вирвані з коріням: коли слон їсть, він усе довкола руйнує.

Якось увечері, після тривалого денного переходу, ми вийшли на місцину вражаючої краси. Біля підніжжя пагорба, порослого чагарником, знаходилося пересохле русло ріки, в якому, проте, зустрічалися невеликі водойми, наповнені прозорою, мов кришталь, водою, довкола яких було багато слідів диких тварин. Перед пагорбом простягалася рівнина, схожа на парк; на ній купками росли мімози з плоскими вершинами, а серед них — дерева мачабель з блискучим листям. Навкруги було величезне мовчазне море чагарника, через яке не пролягала жодна стежина. Щойно ми вийшли на дорогу, утворену ложем ріки, як злякали високих жираф, які поскакали, або, точніше, відпливли своїм дивним поступом, задерши сторчаком хвости і відбиваючи копитами дріб, мов кастаньєтами. Коли вони були на відстані близько трьохсот ярдів од нас, тобто фактично на дистанції, недосяжній для вогнестрільної зброї, Гуд, який ішов попереду, не міг втриматися перед спокусою. Він підняв свою рушницю, заряджену розривною кулею великого калібру, і вистрелив у молоду самку, що бігла останньою. Зовсім випадково куля влучила їй просто в шию, пошкодивши спинний хребет, і жирафа полетіла сторчака, через голову, як кролик. Мені ніколи не доводилося бачити дивовижнішого видовища.

— Дідько б її узяв! — мовив Гуд. (На жаль, коли він хвилювався, у нього була звичка вживати сильні вирази, набуті, безсумнівно, під час його морської кар’єри). — Дідько б її узяв! Адже я убив її!

— Ou, Bugwan! (Так, Бугван!) — вигукнули наші носильники-кафри. — Оu, оu! (Так, так!)

Вони називали Гуда “Бугван” (“скляне око”) через його монокль.

— Так, Бугван! — відгукнулися, мов луна, ми із сером Генрі.

Відтоді за Гудом укоренилася, у всякому разі серед кафрів, репутація чудового стрільця. Насправді він був поганим стрільцем, але щоразу при його черговому промаху ми не надавали цьому жодного значення, згадуючи його знаменитий постріл.

Наказавши кільком із наших слуг вирізати ліпші шматки м’яса жирафа, ми взялися будувати огорожу, чи шерму, на відстані близько ста ярдів праворуч від однієї з водойм. Робиться це так. Зрізають велику кількість гілок колючого чагарника і вкладають їх у формі круглої огорожі. Територію, що знаходиться всередині огорожі, вирівнюють і в центрі роблять ліжко з сухої трави тамбуки, якщо вона, звичайно, поблизу є, і запалюють одне чи кілька багать.

На той час, коли шерма була закінчена, вже сходив місяць, і наш обід, що складався з біфштексів м’яса жирафа і смажених мозкових кісток, був готовий. Із якою насолодою ми частувалися цими мозковими кістками, хоч їх і важко було розколоти!

Я не знаю ліпших ласощів, ніж мозок жирафа — звичайно, крім слонового серця, яким ми поласували наступного дня.

1 ... 12 13 14 ... 176
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"