Читати книгу - "Меч і хрест"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Оце так! – приголомшено виплеснула Дарина і обмерла, забувши затулити рота, – жінка почула її!
Вона завмерла, дрібно тремтячи й не зводячи з них несамовито-пристрасного погляду. Різкий біль полоснув Марійку по очах, і вона затулила їх, відчуваючи, як із-під вій струмком потекли сльози.
– Вам?! – видала нестямний звіриний рик біснувата. – Я мушу віддати це вам? Трьом?!! Не хочу! Ні!!!
Мимоволі повіки Марійки зметнулися знову, немов птахи, що злякалися гуркоту.
І вона побачила, як ураган безжально кидає тіло жінки то в один, то в другий бік, б’є його об стіни і стелю, а та кричить, кричить, кричить…
– Ні! Ні! Ні!
Але з кожним ударом її «ні» стає чимдалі слабкішим.
– Гаразд, – заволала Килина нестерпно і страшно. – Я згодна!
І тієї ж миті дивна, невідома сила підкинула розтерзане тортурами тіло до стелі, і, прилипнувши до нього спиною, жінка відчайдушно простягла до них руки із розчепіреними гачкуватими пальцями. І Марійці здалося, що хтось ударив її кулаком під дихало, наскрізь пробивши шкіру та кістки.
Пальці, що звивалися, мов черв’яки, завовтузились у неї всередині й намацали серце…
Стало нестерпно боляче.
Холодно. Неможливо. Темно.
Вона не знала, скільки стояла так, зігнувшись навпіл, осліпнувши від болю, задихаючись від беззвучного крику. Але несподівано біль зник. Марійка почула, як щось титанічне і важке впало на підлогу просто до її ніг.
І очі, що знову стали зрячими, побачили: в уламках стелі, що рухнула, вискалившись дерев’яними кроквами, лежить молода жінка із золотим волоссям і тихим, ясним обличчям сплячого ангела.
Зі щоденника N
Смерть.
Красивою, молодою, з солодкою і такою жадібною до життя шкірою. Але мій геній забороняє думати про це…
Інтелектуальне вбивство з розуму, в стилі Раскольникова, що розколовся, завжди вражає параноєю. Вбивство заради кайфу – хвороба. Бажання вбити має бути природним, як любов і голод, і продиктованим такою ж насущною потребою.
Нормальна людина вбиває так само органічно, як вдихає повітря, не заморочуючись думкою про те, що вона перетворює його на вуглекислий газ.
Ви правильно зрозуміли, – нормальна.
Бо той, хто не здатний убити, за необхідності, – звичайний вибрак природи. Ви підібгали губи? Але ви й самі скажете так, коли ваш чоловік скиглитиме, притискаючи руки до грудей, дивлячись, як вас ґвалтують троє. І закричите: «Чому ти не вбив їх?!!»
«Але це ж зовсім інша річ», – заперечите ви мені.
І ось ви вже й попалися!
Тому що ваш Бог заборонив вам убивати, навіть захищаючись. Він дозволив вам тільки покірливо приймати смерть.
Розділ четвертий,у якому Дарина втрачає роботу, Катя – кабана, а Марійка – здоровий сон
«Так, людина смертна, але це б іще півбіди. Погано те, що вона іноді раптово смертна… і взагалі не може сказати, що вона робитиме сьогоднішнього вечора».
М. Булгаков. «Майстер і Маргарита»Якийсь час дівчата мовчки стояли, збившись докупи і продовжуючи чіпко тримати одна одну за руки та рукави одягу. Потім Дарина, рішуче струсивши зі своїх плечей долоні Каті, стала рачки, боязко підповзла до нерухомого тіла і приклала два пальці до його шиї.
– Пульсу немає. Вона мертва, – пошепки повідомила Чуб. – Що це з нею було? Передозування?
– Дурки! – хрипко скрикнула Катя, миттю оживаючи при слові «мертва». – Хай там що, зараз тут буде міліція. Тікаймо! – І виконуючи власну команду, перша кинулася до дверей.
Дарина мудро наслідувала її приклад, але, помітивши, що Марійка, як і раніше, стоїть біля тіла, немов соляний стовп, дала задній хід і, туго обхопивши її кисть, мовчки потягла остовпілу дівчину за собою.
Зацьковано озираючись на всі боки, трійця промчала по гучних і порожніх коридорах «Центрь». Проте, наближаючись до виходу, принаймні двоє з них спробували набути благовидого вигляду і пройшли повз реєстратурну діву, підкреслено розмірено цокаючи каблуками. Нейтральний звук був зімітований вдало: та навіть не спромоглася вивудити погляд із детективу.
– Гено, жени! – просипіла Катя, падаючи мішком на переднє сидіння машини.
– Куди? – нервово поцікавився шофер.
– Абикуди!!! – заволала Катя. – Ну ж бо, швидше! Швидше!
Волочучи за руку обм’яклу Марійку, Дарина жваво підскочила до свого мопеда.
– Змиваємось! – гаркнула вона загальмованій просто у вухо. – Ге-ей, отямся! Куди тебе підвезти?
– Додому… – ледве чутно пробелькотала Марійка.
– Точна адреса, – беззлобно гмикнула Дарина, зриваючи з голови тюбетейку, що дивом утрималася там, і заштовхуючи її в кишеню червоної шкірянки. – О’кей, поїхали. Сідай ззаду.
– А спідниця? – пискнула Марійка, розгублено показуючи на свій одяг до п’ят.
– Та задирай по стегна – і вперед! – пришпорила її амазонка.
«Поні», підстрибнувши, зірвався з місця і безстрашно помчав униз із гори Андріївського узвозу – Марійка істерично примружилася, боячись знепритомніти.
– Кар-р-р.. – не знати звідки з’явився чорний ворон і, гордо розпроставши крила, полетів услід за ними.
Прудке залізне «коненя» промчало повз Річковий вокзал і, гудячи, почало дертися вгору – на Хрещатик. Водії дорогих машин немов по команді опускали затемнені шибки і проводжали двох відважних наїзниць веселими, схвальними вигуками. Один із них захоплено підніс догори великий палець, і кругла фізіономія Дарини враз осяялася природним для неї виразом радості життя, що б’є вітром їй в обличчя.
– Еге-гей! – крикнула вона своїй супутниці. – А здорово це було! Як у справжньому жахливчику!
Марійка відчайдушно зціпила зуби. Вона перебувала в шоку і, судячи з її сполотнілого обличчя, виходити з нього збиралася ще не скоро.
– Зупини біля метро, – насилу видавила вона.
– Якого?
– Будь-якого.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч і хрест», після закриття браузера.