Читати книгу - "Коли вмирає Безсмертний, Юрій Георгійович Герасименко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Очевидно, — розмірковував Чакт, — під впливом інтенсивного випромінювання Завіси та її надпотужного гравітаційного поля автоматично ввімкнулися двигуни гальмування. Описавши навкруг планети майже правильне коло і ще раз протнувши Золоту Завісу, космічний корабель впав в океан недалеко від мису Блаженних Учнів.
— Слухай, — Івану не терпілося, — може, хоч ти поясниш, що таке Золота Завіса?
Чакт засміявся:
— Чи не забагато питань для лояльного жителя столиці Щактиф? Пам’ятай, Іване: вірний схильник Безсмертного має право тільки відповідати. Запитувать — цей неприємний обов’язок взяв на себе Хич Мислячий.
Штейп повільно плив Радіальним Проспектом. Жовті кубічні хмарочоси — майже всі без вікон, деякі тільки з невеличкими квадратними віконечками — гнітили своєю стандартністю.
Вулиця вщерть заповнена мовчазними перехожими. Всі — в чорно-жовтому. Крамниць мало, зате перукарні на кожному розі.
Нудотний, пульсуючий дзвін пливе над юрбою. Та зненацька він починає мовкнути, а скоро й зовсім затихає.
Проспект спорожнів. Всі, кого застала на вулиці ця несподівана для Івана тиша, з’юрмилися на перехрестях.
— Зараз почнеться схиляння, — пояснив Чакт. — Для таких, як ми (тобто не шхуфів), є спеціальні тетраедри в наших житлах і установах. Ми маємо право схилятися перед ними, якщо захочемо, звичайно. Та коли час схиляння застає на вулиці, ми мусимо схилятися разом із шхуфами.
Штейп посадили на перехресті, недалеко від присадкуватого зеленого тетраедра. Шхуфи ставали перед ним навколішки, низько схиляли голови в стандартних шоломах і з цокотом торкалися його пластмасових граней. На лобовій частині кожного шолома поблискували два металевих горбики. Коли вони клацали об грань тетраедра, а потім відривались, між ними й гранню проскакували зелені іскри.
Чакт став навколішки, торкнувся голим лобом полірованої площини. Вклонився і Бідило.
Над проспектами поплив вібруючий дзвін. Натовп повільно розходився.
І от друзі знов у штейпі. Корабель, покірний найменшому рухові водія, повертає у Вісімнадцяту Кільцеву. На стінах велетенські малюнки в масивних рамах: обличчя, постаті, написи… Вони випромінюють холодне, неживе світло і дуже скидаються на величезні церковні ікони, точнісінько, як у земних музеях.
Ось в явно імпресіоністичній манері зображено елегантного молодика в халаті та в чорному шарфі. В правій руці — банка з барвистою етикеткою, ліва притиснута до грудей. На обличчі — молитовний екстаз. Під малюнком — напис:
ТАК ПОВЕЛІВ БЕЗСМЕРТНИЙ!
КОЖЕН СХИЛЬНИК-ІНТЕЛЕКТУАЛ МУСИТЬ ВЖИВАТИ «КРЕМ РАДОСТІ»!
КУПУЙТЕ «КРЕМ РАДОСТІ» ТІЛЬКИ В КРАМНИЦЯХ СЬОМОЇ ЯЧІ СВІДКІВ БЕЗСМЕРТНОГО!
«КРЕМ РАДОСТІ» ЗМІЦНЮЄ ХАРАКТЕР.
«КРЕМ РАДОСТІ» СПРИЯЄ КАР’ЄРІ.
ЧОМУ ВИ ДОСІ НЕ КУПИЛИ «КРЕМ РАДОСТІ»?
ВИ МУСИТЕ КУПИТИ «КРЕМ РАДОСТІ»!
ВИ ПОВИННІ КУПИТИ «КРЕМ РАДОСТІ»!
ТАК ПОБАЖАВ БЕЗСМЕРТНИЙ!
— Що це? — запитав Бідило.
— Нічого особливого, — махнув рукою Чакт. — Звичайні веління Безсмертного. Я тобі обіцяв розповісти про нашу планету, про нашу державу. Так от слухай. Розповім так, як батько мені говорив.
Тисячі тисяч років тому вічний день не стояв над нашим материком. Столиці не було, та й держава наша ще не існувала.
Для кожного народу був день, була ніч і після ночі знову незмінно наступав день. І це, я думаю, щира правда. Однак все, що далі розповідав мій батенько, завжди викликало у мене, так би мовити, нечестиві сумніви. А втім, переконаєшся сам.
Чакт розповідав неквапно, часом з тонкою іронічною посмішкою.
…Вік Світлої Пітьми. Держави, державки… Одні розвалюються, інші — народжуються, і числа їм нема. Світом правлять неблагочестиві власники пасовищ і ланів, іменуючи себе слугами Світлої Пітьми.
Та з’являються уже перші пророки Царства Тьмяного Світла, Царства Безсмертного.
То буди ділові благочестиві істоти. Володіючи майстернями і копальнями, вчили вони любові й покори, усіх-усіх братами називали…
«Возлюби хазяїна свого, не пошкодуй для нього ні дружини, ні дітей своїх», — такі були перші заповіді перших предтеч.
І об’єдналися пророки, і утворили святу державу свою, і написали на прапорі її «Щактиф», Щактиф — Країна Блаженного Спокою. І нарекли іменем її всю планету. Нехай, мовляв, кожен знає, що саме Безсмертному, а значить, і державі перших пророків його, належить світ!
«Всі! Всі! Всі! — проголосили вони. — Покоріться! Прийдіть у святе лоно Безсмертного. Не прийдете ви, прийде він, і горе тоді невірним!»
Та невірні і не збиралися коритись.
І провістили тоді пророки аптахетоп — священну всепланетну війну із слугами Світлої Пітьми.
Над світом, що гинув у гріхах і лінощах, у жовтій імлі народився Зелений Дзвін… Саме так записано у Книзі Схилянь.
— Хіба дзвін може бути зеленим? — здивувався Іван.
— В Щактиф все може бути. У нас давно вже всі вірять, що кожен звук має колір. Як це пояснити? В тім-то й справа, що цього не поясниш. Але нам якраз так і треба — в Щактиф говорять: який же розумний повірить у те, що кожен дурень пояснить…
Так от, у зеленому сяйві слави звелися легіони праведників: сто сорок чотири тисячі обранців Безсмертного, вірних пророків Царства Сонячного Вседержителя. А проти них, як море в жовтому тумані, хвилювалося величезне військо грішників. Зійшлися, стали одне проти одного — Світла Пітьма супроти Тьмяного Світла.
І збулося провіщення пророків. У страшному гуркоті з жовтого палаючого сонця зійшов Безсмертний, настав аптахетоп — священна всепланетна війна…
Штейп повільно плив. Коливався, бринів дзвін. І хоч він був досить гучний, але своєю монотонністю тільки підкреслював вічну, гнітючу тишу: ні гомону пішоходів, ні пісень, ні музики із розчинених вікон… Тихо-тихо розповідав Чакт…
Не рік і не два в пекельному вогні й двигтінні хиталися долини й гори. Сто сотень щактифських віків гнівом Сонячного Вседержителя гриміла земля пророків.
І прокляв незримий Безсмертний нечестиву упертість слуг Світлої Пітьми, і відібрав у них день, лишивши їм вічну ніч. І з того дня над державою пророків навіки зупинилося сонце, а навкруг держави спалахнула золота промінна завіса.
І оточили грізного володаря вірні предтечі його, і нареклися свідками Безсмертного. Свідками, бо ж тільки вони й удостоїлися бачити сліпуче лице Вседержителя.
І поділив Безсмертний вірних свідків своїх на шістдесят дев’ять загонів-ячей, і кожній ячі віддав частину святої власності своєї. Свідки першої, найсмиреннішої ячі взяли під свою руку заводи, що іменем Безсмертного кували зброю. Свідки другої прийняли підприємства, де вироблялася їжа. Свідки третьої… четвертої… і так до останньої, шістдесят дев’ятої. Між
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли вмирає Безсмертний, Юрій Георгійович Герасименко», після закриття браузера.
