BooksUkraine.com » Сучасна проза » Самостійна дірка, Остап Вишня 📚 - Українською

Читати книгу - "Самостійна дірка, Остап Вишня"

303
1
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Самостійна дірка" автора Остап Вишня. Жанр книги: Сучасна проза / Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 18
Перейти на сторінку:
уже нудило.

Виконавши головні статті державного самостійного бюджету, суверени навіть заспівали самостійного гімна:

Ой гакнемо з гаківниць Та блиснемо п'ятами!

А на ранок знову думали, в якій хаті і в якої баби ще оголосити внутрішню державну позику на відбудову самостійної й ні від кого не залежної державної дірки.

«Визволителі з самостійної дірки»
I

Гетьман Павло Скоропадський. Ясновельможний, безперечно. Сів на гетьманський «престол» у Київському цирку 1918 року. «Престол», що він дуже хитався, із усіх боків підтримували німецькі багнети німецького кайзера Вільгельма II.

Прогетьманував щось місяців, мабуть, із шість, а то й менше, і, вірний своєму прізвищеві, — скоро впав під ударами робітників, селян та Червоної Армії.

Умів красти золото, на яке й жив потім у Німеччині, видаючи гетьманські універсали до курей, свиней і німецьких бюргерів, що возили йому пиво.

Будував, одне слово, гетьманську Україну…

Про нього співали такої пісні:

Скоропадська Україна — Від Києва до Берліна. II

Петлюра. Це той «лицар», про якого співали:

Під вагоном територія, А у вагоні директорія…

А потім — і дуже швидко — не стало ні території, ні директорії.

Десь у Парижі на якомусь заштатному кладовищі запетлюрилася директорія разом з двохметровою територією.

III

А потім забандерилося в німецькій касці, викинутій із гестапо…

Об'єдналася фашистівська свастика з жовто-блакитним тризубом…

На німецьких смітниках, та по темних лісах, та по хащах «визволялися» найщиріші самостійники…

IV

Та й пішли вони до хазяїна свого з доповіддю про визвольну свою на Україні роботу.

А з хазяїна лишилися кістки тільки та картуз…

Хазяїн «визволився»…

І лишилася одна самостійна й ні від кого не залежна державна дірка…

І крякає над діркою чорний ворон:

— Не тратьте, куме, сили, сидіть уже на дні.

* * *

Визволилася Україна, соборна, Радянська Україна від усіх своїх «визволителів»…

Минуле і сучасне

Знаменитий (ох, і знаменитий же!) провід знаменитих українсько-німецьких націоналістів і їхні знамениті (ох, і знамениті ж!) ідеологи системи Донцових, Маланюків та інших донцовомаланюковатих і губами, і зубами, і перами галасували:

— Назад! До 17 століття! Отам наші лицарські, отам наші національні, отам наші сякі-такі он які традиції! Що теперішнє?! Що сучасне?! Он тоді були лицарі, а ми нащадки їхні!

Чиї вони нащадки, ми вже знаємо! І ви всі добре знаєте…

Прапрапращур їхній, — пан Іуда Іскарійотенко. Це їхній, сказать би, родоначальник.

З нього все й пішло.

Тридцять срібляників — це їхня і ідеологія, і філософія.

Це — всім відомо.

Ми не про це зараз.

Хотілося поговорити про минуле й про сучасне.

Ніхто, ясно, минулого не закреслює, і ніхто минулого не перекреслює.

Минуле — минуло. Було й одійшло.

Було минуле — славне: про нього згадуємо з гордістю.

Було минуле — погане: за нього червоніємо.

А от наряджати сучасне в шати чи 15, чи 17 століття, — давайте з вами подумаємо, що з того вийде…

Візьмемо, приміром, трактор…

Може, й знайдеться де-небудь несповна розуму людина, що галасуватиме:

— Не хочу трактора! Хочу — соху!

Таку людину — кожний це скаже — лікувати треба.

Ми за трактор! Та й ви всі за трактор.

Так от і уявіть собі тракториста у широчезних, як море, синіх штанях, у високій баранячій, із шликом, шапці й з люлькою-зіньківкою в зубах.

Підходить такий тракторист до трактора й співає:

Та орав мужик край дороги, Та воли в нього круторогі, Гей, цоб, цабе — цабе, Тр-р-р-р!!!

Правда, здорово підходить?

Та це ще ж і не все!

З першого ж кроку буде аварія…

Як тільки візьметься такий тракторист заводити трактора, — нате вам: — Мотор — гр-р-р! Завідник (чи як там його?) чіпляється за широчезні, як море, штани й вириває матню. Трактор стоїть, роботи нема.

От вам і нарядіть сучасне в минулу «традицію»!

Навіть для самостійної державної дірки широкі штани не підходять: зачіпатимуться ж, як у ту дірку тікати чи з неї, озираючись, вилазити.

Та багацько можна було б навести прикладів щодо цього.

Усяка нормальна людина розуміє, що «всякому овочу своє місце…» Але ж це — нормальна людина розуміє…

Минуле — минуло…

В сучасному — живемо й працюємо.

А думаємо про майбутнє. Про наше майбутнє, щасливе, вільне, у вільній сім'ї радянських народів, в Радянському Союзі.

Ще не вмерла ваша дірка

Возрадуйся, самостійна державна дірко, возрадуйся і возвеселися: Гітлер, кажуть, ізнайшовся.

Далеченько, щоправда, аж в Іраку, — але ніби є. Про це я прочитав в одному єгипетському журналі.

— Так що, значить, це вам, братця, голодранці, усміхнеться доля.

1 ... 12 13 14 ... 18
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Самостійна дірка, Остап Вишня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Самостійна дірка, Остап Вишня"
Валерій
Валерій 22 січня 2023 23:51

Один з творів , який не красить творчість Остапа Вишні. Ех..хе... Ще й згадую, як в дитинстві сміявся прочитавши це,.. Та приклеїлось вірусне "а за ними Дорошенко і Смаль Стоцький..."