Читати книгу - "220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Коли б міг Костянтин Євгенійович, — продовжував Пайчадзе, — то зупинив би корабель. Сидів би біля телескопа, як на Землі, — місяць, два, три, — поки вистачить кисню.
— І повернувся б на Землю, не досягнувши ні Венери, ні Марса.
— Або зовсім забув би повернутися, — сміючись, сказав Пайчадзе. Порівняння нашого корабля з черепахою розвеселило його.
Взагалі Пайчадзе охоче заводить жартівливі розмови, що зовсім не стосуються нашого польоту. Цим він значно відрізняється од Бєлопольського, який не тільки ніколи не сміється, але й усміхається дуже рідко.
В перші дні рейсу Пайчадзе часто жартував під час роботи, але, переконавшись, що його товаришеві ці жарти не подобаються, зовсім припинив їх, розважаючи душу в розмовах зі мною і Камовим.
Мені здається, що у Костянтина Євгенійовича любов до науки заглушає всі інші почуття. Він ніколи не бере участі в наших розмовах про той час, коли корабель повернеться на Землю, і навіть ставиться до них з явною неприязню.
«Занадто стрімкий» рух корабля саме тому викликає його невдоволення: він боїться, що не встигне з'ясувати найцікавіше, а цікавить його так багато, що нам слід було б летіти не на Марс, а принаймні на планету Уран. Така подорож тривала б майже п'ять років в один кінець!
Свій щоденник я пишу для себе. Якщо моя думка виявиться неправильною, то я буду дуже радий. Я хотів би, щоб Бєлопольський, якого я глибоко поважаю, був більш «людяний». Коли б він розсміявся так само щиро, як це робить Пайчадзе, то та невловна, але ясно відчутна стіна стриманості, яка відокремлює його від нас трьох, одразу б повалилася; та, на жаль, це поки що здається зовсім неможливим.
Але я дуже ухилився вбік. Основна тема, якій присвячено мій сьогоднішній запис, — це Венера, до якої ми наближаємося.
Ще на Землі я прочитав книгу Бєлопольського про планети сонячної системи, щоб не дуже виявляти своє неуцтво в питаннях астрономії. Та все ж тих знань, які я почерпнув, явно недосить. Що ми зможемо побачити, проникнувши під хмари Венери? Які шанси на те, щоб виявити на ній життя, і яким може бути це життя? З усіма цими питаннями я звернувся до Камова.
— Запитайте Костянтина Євгенійовича, — відповів він. — Кращого знавця сонячної системи ви не знайдете.
Я не наважився перервати роботу Бєлопольського і почекав, поки настане черговий сніданок.
— Костянтине Євгенійовичу! — сказав я, коли ми зібралися в каюті Камова, де були дублюючі прилади головного пульта і можна було стежити за ними під час їди. — Чи не можете ви розповісти про планету Венеру, до якої ми наближаємося?
— Що саме ви хочете знати? — спитав він.
— Те, що відомо про неї науці.
— Широка програма, — зауважив Пайчадзе.
— Звичайно, не все, — поспішив я сказати, — а тільки основні дані. Що ми побачимо на ній?
— Перше ваше запитання, — сказав Бєлопольський, — надто широке, а на друге нічого відповісти. Планета Венера схована під товстим шаром хмар, які ніколи не розходяться. Все, що ми про неї знаємо, стосується тільки верхніх шарів її атмосфери. Поверхні планети ніхто ніколи не бачив, і що вона собою являє, ніхто не знає. Гіпотези і припущення, хоча й корисні для розвитку науки, але не можуть претендувати на достовірність.
— А що наука припускає? — запитав я.
— Припущення, обгрунтовані на даних, що у нас є, — сказав Бєлопольський, — називаються «робочими гіпотезами». Я перелічу вам ті дані, які ми маємо щодо Венери, але навряд чи повідомлю вам що-небудь нове. Планета віддалена від Сонця в середньому на сто вісім мільйонів кілометрів, тобто майже на сорок два мільйони кілометрів менше, ніж Земля. Вона наша найближча сусідка в просторі, якщо не брати до уваги Місяця і деяких астероїдів. Швидкість руху по орбіті дорівнює майже тридцяти п'яти кілометрам на секунду. Час, протягом якого відбувається один повний оберт навколо Сонця, або рік Венери, становить нуль цілих і шістдесят дві сотих земного року, або, інакше кажучи, близько семи з половиною місяців. Радіус планети становить дев'яносто сім сотих радіуса Землі, отже, її діаметр тільки на п'ятсот п'ятдесят сім кілометрів менший від земного. Обидві планети майже однакові за розміром. Час обертання Венери навколо її осі — або тривалість її дня — точно невідомий. Це те питання, яке ми з вами повинні вирішити. Земні астрономи схильні думати, що приливні сили, які викликаються на Венері Сонцем, повинні були дуже загальмувати ЇЇ обертання і що один день на ній, мабуть, дорівнює кільком нашим тижням, але цього не можна сказати напевно. Завдяки близькості до Сонця Венера дістає світла і тепла більше, ніж Земля, і її середня температура вища від земної. Наявність товстого шару хмар повинна викликати під ними так званий «оранжерейний ефект»; припускають, що температура поверхні планети вища, ніж у тропіках на Землі. У верхніх шарах атмосфери Венери земні спектрографи виявили багато вуглекислого газу і зовсім не виявили кисню. Оце і все, що може сказати земна астрономія. Припускають, що поверхня Венери вкрита океанами і заболоченими просторами суші. Вважається малоймовірним, що на цій планеті є життя. Я навмисне підкреслив слово «земні спектрографи» і «земна астрономія», бо на нашому кораблі астрономія внесла істотні поправки до цієї картини.
Він подивився на Пайчадзе, і Арсен Георгійович посміхнувся.
— Спектральний аналіз, — сказав він, — має на Землі ворога. Це наша атмосфера. Вона затримує і викривляє світло небесних тіл — єдине джерело, з якого ми черпаємо знання про фізичну природу зірок і планет. Наприклад, озон в атмосфері Землі не пропускає ультрафіолетового проміння, обмежує одержуваний спектр. Будова земної атмосфери не зовсім вивчена. Не доводиться дивуватися неточності наших знань. В обсерваторії корабля інші умови. Атмосфери тут немає. Вдалося дістати повніші, ширші спектри. По них виявили те, що випало з уваги на Землі. Ми дізналися більше, а це дало змогу зробити висновки.
— Які? — спитав я.
— В тому питанні, яке вас цікавить, — відповів Бєлопольський, — тобто в питанні про Венеру, Арсен Георгійович встановив надзвичайно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов», після закриття браузера.