Читати книгу - "Вітряк, Славчо Чернишев"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це було цілком імовірно, але хлопці не заспокоїлись.
— А давайте зайдемо всередину! — запропонував Сашо.
Хлопці завагалися.
— Незручно… — промовив Максим. — Це все одно, що в чужу хату…
Сашо хотів нагадати хлопцям, як вони розбили двері в підвалі на острові, але не встиг. Двері млина раптом відчинилися. В середині хтось невдоволено заревів, і з темряви випливла спершу велика брудна борода, а за нею з'явився дідуган у драному одязі й смішній, гострій, з продертим дном чорній шапці. Він страшно дивився на них божевільними злими очима і ще раз щось проревів, його обличчя конвульсивно засіпалося. Хлопці мимоволі відсахнулись, але чомусь не втекли. Старик тільки на перший погляд був страшний. Хлопці, хоч спочатку і злякались, тепер дивилися на нього з цікавістю. Піднявши сукувату палицю, дід рушив на них і знову щось заревів своєю німою мовою. Хлопців розібрав сміх.
— Ходімо, — сказав Максим.
Вони повернулись і повільно почали злазити по сходах униз.
І все-таки Колка не залишився перед ним в боргу. Він так виразно передражнив старого, що той спересердя погнався за ними, але зупинився недалеко від вітряка і стояв там досить довго. Дивився, доки хлопці не зійшли вниз до дюн. Побачив і барку. Аж тоді поліз у вітряк.
Хлопці помітили, що старий довго дивився їм услід. Вони мовчки йшли берегом, хлюпаючи босими ногами по теплій прозорій воді. Сашо вдало передражнював божевільного діда.
— От вам і вітряк! — першим порушив мовчанку Колка. — Тільки мушу сказати, що цей божевільний мені не подобається.
— Мені теж, — квапливо погодився Сашо. — Чому він так довго дивився нам услід?
— Тому що ідіот, — авторитетно пояснив Андрій.
Максим мовчав, глибоко задумавшись. У нього поступово виникала підозра, що цей дідуган має якесь відношення до кави. Ясно, що вся справа тут у дверях. І на острові, й тут — скрізь позамикано. Авжеж. До того ж і все пережите за останній час впливало негативно, і Максимові скрізь ввижалися контрабандисти та інші дурниці. І справді, що спільного могло бути у якогось божевільного; діда з контрабандистами? Певно, це тільки сумніви, які не мають підстав. Старий просто був противний йому і все.
— І мені він не подобається, — сказав Максим, — може, це тому, що забрався в наш вітряк.
Усі погодились. На всякий випадок хлопці вирішили розпитати бай Нака про старого. Але розв'язка прийшла зовсім несподівано. Підійшовши до того місця, де стояла на якорі їхня барка, вони угледіли на піску дві постаті.
— Мабуть, дачники, — спробував визначити Сашо.
Але то були не дачники. На піску, в купальниках, не знаючи, що хлопці так близько, накривши обличчя газетами, лежали Доменіка й Марія. Почувши кроки, вони разом підвелися та так і завмерли, розгублені, посміхаючись, але вдоволені. Сашо аж розцвів.
— Здрастуй, Маре, — привітався Колка, навмисне звернувшись тільки до Марії. Він не любив Доменіку.
Дівчата усміхнулись. Доменіка опустила очі. Сашо ховався у Максима за спиною.
— Де це ви були? — соромливо, але не без лукавства запитала Марія.
— Були біля вітряка, — неохоче відповів Колка, але в його голові миттю промайнула думка, що, можливо, дівчата знають, у чому тут справа. — Думали поселитись у вітряку, а там сидить якийсь божевільний, ще й вигнав нас.
Дівчата зареготали. Хлопці, здивовано витріщивши очі, дивилися на них.
— Чого ви смієтесь? — суворо запитав Максим.
Крізь сміх Марія пояснила:
— Теж моряки! Перелякались діда Ставра!
— Хто тобі сказав, що ми перелякались? — образився Колка.
— Та ви ж самі! По вас бачу, — невгавала низенька дівчина.
Доменіка штовхнула її ліктем:
— Та перестань! Знайшли над чим сміятись… — потім набралася сміливості, підняла свою красиву голову, подивилась Максимові в очі і, ніяково зашарівшись, пояснила — Старий збожеволів. Минулої осені його син загинув у морі, і старик збожеволів. Весною він уночі підпалив свою хатку, цілий тиждень десь пропадав, а потім пішов до мого батька й на мигах пояснив, що хоче жити в вітряку.
Максим здивовано підняв брови:
— А хіба він ваш?
— Батьків, — несміливо шепнула дівчина, опустивши очі. Їй було боляче, що через батька всі скоса поглядають на неї, і, можливо, саме тому вона й не хотіла приховувати правди. Однаково рано чи пізно все розкриється. Хай краще вона сама скаже. Щоб не звинувачували її, що приховує. — Ви ж знаєте, — тихо додала Доменіка, — він і за борги колись… — і, все-таки невистачило сміливості сказати все; їй, мабуть, не повірять, а батька це принизило б.
Зціпивши зуби, Колка відвернувся до дюн. К чорту! Якщо це вітряк Мортія, то хай він згорить. Хай у ньому божевільні живуть. Максим з Андрієм навмисне мовчали, а Сашове серце билося так сильно, що, здавалось, от-от вискочить. І навіщо вона про це говорить! Хіба не знає, що Колка тепер його заїсть!
Настала напружена тиша. Максим бачив, що дівчина дуже страждає, і переконував сам себе: «Звичайно, хіба ж вона тут винна? Коли б тільки не стала схожою на свого батька. Яблуко від яблуні недалеко котиться. Але часи тепер не ті, вона вже член спілки учнів, а може стати хорошою ремсисткою [2] . Навіщо ворожити! Час вирішить усе». Ні, не тільки час! Вони повинні їй допомогти… Андрієві стало жаль Доменіки, та й Саша, хотілось її заспокоїти ласкавим словом. Але хіба це його справа? І несподівано навіть для самого себе Андрій бовкнув:
— Хочете покататись?
Доменіка вдячно посміхнулася. Марія радісно погодилась. Сашо аж підстрибнув.
Колка нахмурився.
— Будь ласка! — запросив їх Максим широким жестом, цілком схвалюючи лагідне й тактовне Андрійове серце.
Колка подумав: «Дипломатія!» і попрямував до барки. Дівчата понатягали
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітряк, Славчо Чернишев», після закриття браузера.