Читати книгу - "Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі"

І цей «винятковий екземпляр» потрапляє у велику банку нашого натураліста. Ми наввипередки кажемо йому: «Бог трійцю любить! Ми тобі на завершення дня таку рибину піймаємо, що ти тільки ахнеш».

І справді, Баск'єрі поповнює колекцію третім надзвичайним екземпляром. Бог таки любить трійцю! Але день закінчується не зовсім вдало.

Третім екземпляром була червонокрилка — мешканка тропічних морів — дуже небезпечна отруйна риба. Нам розповідав один араб, що його якось укусила маленька червонокрилка. Від цього укусу йому боліло дужче, ніж тоді, коли його неймовірно розпухлу руку припікали розжареним залізом. Хворий страшно мучився, здавалося, втратив розум, і всі навколо побоювалися, що він кинеться у море.

Під час подорожі Чекко Баск'єрі часто розповідав нам, як спіймати червонокрилку (потім ми охрестили її риба-кобра), і прочитав лекцію на цілих півгодини про те, який небезпечний її укус і, на гріх, саме його в той день біля Кусейра вжалила риба-кобра.

Справа могла б обернутися дуже кепсько, якби ця риба-кобра була б трохи більшою і під рукою не опинилася «швидка допомога» в особі Граціолі, що мав з собою необхідні ліки. Без них страждання Чекко були б у тисячу разів більші.

Першим побачив кобру я і зовсім випадково. Це дуже рідкісна риба, до того ж вона вміє добре маскуватися. Спочатку я помітив коралову галузку химерної форми і почав уважно розглядати її, метикуючи, чи вистачить світла, щоб зробити вдалий фотознімок. Та раптом мені здалося, що кінчик галузки ледве помітно рухається. Я випрямив ногу (зараз, після того, як я побачив страждання Баск'єрі, мене обдає холодним потом від самої згадки про це!) і злегка вдарив ластом по кінчику галузки. На мій подив, частина галузки почала рухатись енергійніше і випливла на світло. Я вже казав, що це був дуже маленький екземпляр (десять сантиметрів завдовжки) у порівнянні з тридцяти- та сорокасантиметровими рибами, яких ми зустрічали пізніше. Кобра рухалась не кваплячись, поважно вигрібаючи довгими і тонкими парними плавцями, які нагадували своєю легкістю та пишністю страусові пера. Решта довгих і тонких плавців, наче пера індика, віялом розходилися з-під хвоста. На спині стирчали прямі і гострі, мов стріли, колючки. Було від чого втратити голову! Я закам'янів з переляку і зовсім забув про те, що треба слідкувати за рибою. Потім висунув голову з води і покликав Баск'єрі. Через хвилину він з'являється біля мене і, захоплений справді чудовою картиною та рідкісною здобиччю, забуває про обережність.

Баск'єрі вправно проштрикнув рибу гарпуном з тонким наконечником, спеціально призначеним для тендітних створінь, а тим часом кобра, нервово тріпочучи, ковзнула вздовж держална і вжалила вченого в палець. Сталося це так швидко, що Баск'єрі не встиг одсмикнути руку. Негайно розрізали рану, виссали кров, зробили укол бідоласі і доставили його на «Форміку».

Схвильовані цією подією, ми й не помітили, що Кусейр нарешті прокинувся і на нас звернули увагу. В супроводі військових чинів на борт «Форміки» прибув єгипетський капітан. Він поводився вельми люб'язно і запросив нас до своєї резиденції, яка містилася в будинку, на манер замку, прикрашеного кам'яними зубцями. Біля входу стояли чотири гармати, відбиті, — за словами хазяїна, — ще в Наполеона. Частуючи нас холодним кока-кола, гостинний хазяїн бомбардував нас запитаннями про експедицію. Ми відповідали йому італо-англо-французькою сумішшю. Потім капітан показав нам численну колекцію черепашок, величезних заспиртованих омарів, а також своїх чудових голубів. Деякі з них, найбільш приручені, кумедно підстрибуючи, бігали за ним по подвір'ю. Капітан розповів, що в Кусейрі є фосфатна фабрика, де працює багато італійців. Ми вже збиралися йти туди, коли з'явився сам директор фабрики. Ще зранку він почув про прибуття італійського корабля і прийшов довідатися, хто ми такі.

Директор був настільки чемним, що запросив нас, а ми радо погодились відвідати італійську колонію, яка загубилася на низинному пустельному узбережжі Верхнього Єгипту. Минувши запорошені пилом, потріскані від сонця хатини арабів біля напівзасипаної піском розваленої фортеці, ми побачили між невеличкою стрункою церквою і фабричними спорудами шеренгу чистеньких будиночків у класичному стилі італійських селищ в Африці. Будиночки потопали в зелені садів. На фабриці ми познайомились з італійськими техніками і довідались про те, що Кусейр існує виключно завдяки цьому невеличкому підприємству. Фабрика постачає Кусейр водою та світлом (не кажучи вже про більш серйозні речі), завдяки фабриці, тут існує невеличкий порт. Разом з італійцями працюють місцеві жителі, а їх діти вчаться в італійській школі. В супроводі симпатичного вчителя-венеціанця відвідуємо школу. Приємно задоволений нашою цікавістю, він радо показує надзвичайно цінну колекцію чудово законсервованих риб, яку він почав збирати з того часу, коли приїхав сюди.

Всюди нас зустрічали радісно і привітно, запрошували погостювати ще хоч один день.

Коли «Форміка» залишає маленький порт, ми пригадуємо своє перше враження від Кусейра. Нам здалося мертвим маленьке німе містечко, осяяне сліпучим сонцем та відблисками моря. Ми сподівались у найкращому випадку зустріти якого-небудь посоловілого від спеки араба, з яким і розмовляти буде не зовсім просто. Але все вийшло зовсім інакше. Ми сподіваємося ще раз зайти до Кусейра, коли будемо повертатися назад, щоб побачитись з друзями, які так гостинно нас зустріли.

Наша подорож триває. Йдемо на південь. Біля островів Суакін налітає шторм, не такий, правда, шалений, як раніше, але досить сильний. Ми змушені сховатися в Порт-Судані. Обминувши маяк Сангаб — високу залізну споруду, що карикатурно нагадує Ейфелеву башту, — «Форміка», тікаючи від шторму, заходить у протоку, яка веде через лабіринт островів та скель до порту.

Біля маяка кружляють зграї морських птахів. Трапляються величні фрегати, багато чайок та інших крилатих рибалок. Вони зненацька, склавши крила, пірнають у воду і за хвилину з'являються на хвилях,