BooksUkraine.com » Класика » За двома зайцями, Старицький М. П. 📚 - Українською

Читати книгу - "За двома зайцями, Старицький М. П."

138
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "За двома зайцями" автора Старицький М. П.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:
Честь імєю, за велик­оє щас­тя, од­ри­ка­мен­ду­ва­тись у собст­веннім вашім до­му!

 

Проня мов­чить.

 

Нікого нєту! Ні, Про­ня Про­ко­пов­на тут! (Одкаш­лює). Мой най­ниж­чий пок­лон то­му, хто в цьому до­му, а пе­ред усього вам, Про­ню Про­ко­пов­но! (До се­бе). Що во­на, чи не спить ча­сом? (Одкаш­лює дуж­че). Го­рю, па­лаю од щас­тя і та­ко­го ра­з­но­го, ми­лая мам­зе­ля, што вид­жу вас на собст­веннім по­лу…

Проня (ски­нув­ши очі). Ах, це ви? Бонд­жур! А я так зачи­талась! Мер­си, што прий­шли… Ма­монька, па­понька, госпо­дин Го­лох­вас­тов прий­шол, по­жа­луй­те!

Голохвостий. Ви ж ме­ня од­ри­ко­мен­дуй­те, по­жа­лус­та!

Проня. Ав­жеж.

 

Вихід XIII

 

 

Ті ж, старі Сірки й Хим­ка.

Сірчиха у ку­меднім чеп­чи­ку і хустці. Сірко у довгім сюр­туці і ве­ликій хустці на шиї, ви­хо­дять і низько кла­ня­ються.

 

Проня. Ри­ко­мен­дую вам мо­го хо­ро­шо­го зна­ко­мо­го.

Голохвостий (кла­няється з прис­ту­ком). Сви­рид Петро­вич Го­лох­вас­тов з собст­вен­ною пер­со­ною. Поз­вольте до ру­ч­ки? (Цілує).

Явдокія Пи­липівна. Ду­же раді! Вас уже так хва­ли­ли до­ч­ка на­ша, Про­ня Про­ко­пов­на… Ду­же раді, про­си­мо!

Голохвостий. Про­ня Про­ко­пов­на по ан­гельской до­бро­тє, так і понімаєм, мерсі! (До Про­ко­па Сви­ри­до­ви­ча). Честь імєю ри­ко­мен­ду­вать се­бя: Сви­рид Пет­ро­вич Голох­вастов!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ду­же, ду­же ра­дий, що ба­чу розумн­ого чо­ловіка; ро­зум­но­го чо­ловіка пос­лу­хать - ве­ли­ка втіха! (Тричі цілує). Ду­же раді! Про­си­мо, сідай­те!

Проня (том­но). От крес­ло; про­шу, мусью!

 

Всі сіда­ють; Го­лох­вос­тий на кріслі ко­ло неї ж нап­ра­во; на­ліво ж на дзигли­ках старі Сірки. Хим­ка ви­зи­ра з пе­карні; яка хви­ли­на - ти­хо.

 

Прокіп Сви­ри­до­вич. Поз­вольте спи­та­ти: ви си­нок по­кі­й­но­го Пет­ра Го­лох­вос­то­ва, що ци­люр­ню дер­жав за Ка­на­вою?

Проня. Ви, па­понько, не знать как го­во­ри­те: їхня хва­милія Го­лох­вас­тов, а ви ка­ко­гось хвос­та впле­ли!

Голохвостий. Да, моя хвамілія на­ти­ральна - Галахвас­тов, а то не­об­ра­зо­ван­на муж­ва ко­вер­каєть.

Проня. Ра­зумєється.

Явдокія Пи­липівна (до ста­ро­го). Бач, я ка­за­ла, що не той! А який ро­зум­ний!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Ви­ба­чай­те, доб­родію, ми лю­ди про­сті, що чу­ли… Так ви, зна­чить, не йо­го, не ци­люр­ни­ка си­нок?

Голохвостий (змішав­шись). То єсть по на­турє, зна­чить, по тєлу, как во­диться; но по ду­ше, по об­ра­зо­ва­ності, дак ми уже не та хвор­ма…

Проня. Ав­жеж, об­ра­зо­ван­ний че­ловєк: хіба развє мож­на йо­го рівня­ти до прос­то­ти?

Явдокія Пи­липівна. Ку­ди нам там?!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Так, так…

 

Яку хви­ли­ну ти­хо.

 

Химка (од две­рей­). Чи за­раз да­ва­ти ви­но і шклян­ки?

Проня (аж схо­пи­лась). Іди собі!

 

Прокіп Сви­ри­до­вич докірли­во ма­хає го­ло­вою, а ста­ра ру­кою.

 

Прокіп Сви­ри­до­вич. Гм, гм… дак ви уже ци­люрні не дер­жи­те?

Проня. Я уже раз вам га­ва­ри­ла: палікмах­терська, а ви все-та­ки ци­люр­ня, ци­люр­ня!

Явдокія Пи­липівна (докірли­во йо­му ки­ва). І як-та­ки!…

Прокіп Сви­ри­до­вич. Їй-бо­гу, за­був… ста­ра вже пам’ять…

Голохвостий. Ніча­во… ето трап­ляється, по прос­тотє, зна­чить. Я, відіте лі, заніма­юсь ках­вю­ра­ми і ко­мерцієй раз­ною. У ме­не ето­го до­ро­го­го делікат­но­го то­ва­ру - паров­и­цями; пуд­ри́, лямб­ра́, ди­ка­ло­ни, брильянти­ни!

Явдокія Пи­липівна. І брильянти?! Гос­по­ди!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Я ду­маю, та­кий то­вар і грош­ви бе­ре - страх!

Проня. Ра­зумєється, не ва­шо­го: що вірьовки та гвозд­ки або сєрка!

Явдокія Пи­липівна. Е, ви, доч­ко, так не кажіть, і на цьо­му то­ва­рові доб­рий зарібок.

Проня. Пхе!

Голохвостий. На­щот дєнєг, до­ло­жу вам, так їх на етот де­лікат­ний то­вар їдьоть - страх! То єсть що­ден­но - си­ла! Ну, дак, сла­ва бо­гу, у ме­не етой дєньги не­пе­ре­вод­но: целий Хре­ща­тик ми­нє ви­нен. Ми­нє уже не раз го­во­ри­ли мої прият­елі: ох­ви­це­ра, мит­ро­по­личі ба­си, маркєли… што, ча­во, мол, не за­ку­пиш ти ма­га­зи­нов на Хре­ща­ти­ку? Дак я їм: на чор­та той ми­нє кло́­пот? У ме­ня єсть бла­го­род­ний ма­те­рі­ал, то пу­щай і другі тор­гу­ють!

Явдокія Пи­липівна (до Про­ко­пи Сви­ри­до­ви­ча). От багат­ий!

Прокіп Сви­ри­до­вич (до неї). Прав­да.

Проня. Ви очінно добрі.

Голохвостий. Мерсі! На­ти­рально, в кож­ном об­хож­денії глав­ная хвор­ма - вче­ность. По­то­му єже­ли че­ловєк уче­ний, так йо­му уже свєт пе­ре­ме­няється; тог­ди, тог­ди, приміром, що Химцє будєт бєлоє, то йо­му ря­боє, што Химцє будєт ця­ця, то йо­му… пар­дон!… Ви ме­ня, Про­ню Про­ко­пов­но, по­ні­ма­єте?

Проня. Ра­зумєється, што ро­зум­ний чо­ловєк зовсєм інча­го; вот і мині те­пер все інче здається, бо я не­дар­ма у пен­ці­о­нє вчи­лась!

Явдокія Пи­липівна. О, то прав­да, що вчи­лась: не жаліли кош­ту - вся­ких мод зна! Які у неї плат­тя, шалі, сукні… яких квіток по­за­во­дить…

Проня. Ма­монько!

Голохвостий. О, Про­ня Про­ко­пов­на маєт скус! Єжелі ког­да че­ло­век по­ди­меться ра­зу­мом вго­ру ви­ще од лаврської ко­­ло­кольні да гля­нет от­ту­до­ва на лю­дей, то во­ни йо­му зда­ються-ка­жуться такі ма­ненькі, как па­цю­ки, пар­дон, кри­си! Поз­воліте папірос­ку?

Явдокія Пи­липівна. Куріть, здо­рові! (До ста­ро­го). Ну й ро­­зум­ний же!

Прокіп Сви­ри­до­вич. Аж страш­но!

Голохвостий (до Сірка). Не вгод­но лі?

Прокіп Сви­ри­до­вич. Спа­сибі, я не вжи­ваю; от ню­ха­ти, то дру­ге дєло, аж ніс трем­тить… Ну та й та­ба­ка ж у на­шо­го дяч­ка, ска­жу вам, і чорт йо­го зна, що він кла­де ту­ди? Ну, ці­лий день хо­диш та ню­хаєш пуч­ки…

Проня (до бать­ка).

1 ... 12 13 14 ... 27
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За двома зайцями, Старицький М. П.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "За двома зайцями, Старицький М. П."