Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

— Може, й не втнуть, — передражнює його мудрий Старий Док. — Хлопче, ми не можемо ризикувати всім, сподіваючись на твоє «може», не можемо дозволити собі вбити цього чужого типа, сподіваючись, що його одноплемінники не вчинять того, що зробив би кожен на їхньому місці. Така необачність всіх нас зажене в пекло.

— Та я тепер наче й втямив, що вбивати його й не слід, — каже Гербі. — А що ж тоді робити?

— Та просто почекати й дізнатися, чого він хоче.

2

Сцени, подібні до цієї, доволі реалістично тут відтвореної, розігрувалися щонайменше разів із тридцять чи сорок. Як правило, все зводилося до політики «зачекати й подивитися». Іноді контактера з Землі убивали, перш ніж гору брали мудреці, але ж Джексону й платили саме за такий ризик.

Щоразу, коли контактера вбивали, відплата була неминучою, швидкою і страшною. Звісно, не без жалю, адже Земля — надзвичайна планета, звична до життя в рамках закону. Жодна цивілізована, законослухняна раса не любить геноциду. Звичайно, земляни вважають геноцид вельми неприємною роботою, і їм не подобається читати про щось таке в ранкових газетах. Посадові особи, безперечно, мають бути захищені, за вбивство слід карати; всі з цим згодні. Але якось неприємно читати про геноцид за ранковою кавою. Такі новини можуть зіпсувати людині весь день. Три-чотири геноциди — й людина може так обізлитися, що віддасть свій голос не тому кандидатові.

На щастя, подібні інциденти траплялися дуже рідко. Інопланетяни зазвичай міркували досить швидко. Попри мовний бар'єр, тубільці здогадувалися, що просто так убивати землян не варто.

А тоді поступово якось залагоджувалося й усе інше.

Гарячі голови сховали свої ножі. Всі посміхалися, Джексон вищирився у відповідь, немов гієна. Тубільці робили якісь рухи руками й ногами, мабуть, вітали прибульця.

— Ну, це вже добре, — сказав Джексон і своєю чергою спробував зробити кілька подібних жестів, — тепер я почуваюся, як вдома. А зараз, мабуть, відведіть мене до свого правителя, покажіть мені місто й усю цю дурню. Потім я візьмуся до вивченням вашої мови, і ми з вами трохи побалакаємо. І все буде чудово. Вперед.

Отже, Джексон рушив у напрямку міста. Його нові друзі якусь мить вагалися, а потім рушили слідом.

Усе відбувалося за планом.

Джексон, як і всі інші контактери, був поліглотом з унікальними можливостями. За головне знаряддя мав свою ейдетичну пам'ять і надзвичайно гострий слух. До того ж він володів дивовижними здібностя-ми до вивчення мов та з надприродною інтуїцією вгадував значення слів. Коли Джексон починав вивчати незнайому мову, її основні елементи виділяв швидко й невимушено. Він без особливих зусиль розрізняв інтонації наказових, інформаційних та просто емоційних висловлювань. Натреноване вухо відразу вирізняло граматичні елементи. Префікси й суфікси не становили для нього жодних проблем. Джексон легко засвоював послідовність слів, висоту звуків, їх подвоєння. Лінгвістики як науки він не вивчав, та й не потребував цього, бо володів природними здібностями. Лінгвістика розроблялася для пояснення того, що він вловлював інтуїтивно.

Не траплялося мови, якої не зміг би вивчити Джексон. Він навіть не припускав існування такої мови й часто казав своїм друзям із мовного клубу в Нью-Йорку: «У цих інопланетних мовах нема нічого аж такого складного, принаймні у тих, з якими я стикався, кажу це цілком щиро. І ще скажу вам, хлопці: людина, яка вивчила мову сіу або кхмерів, не матиме труднощів і серед зірок».

І так воно досі й було...

У місті відбулося багато нудних церемоній, які мусив витримати Джексон. Вони тривали аж три дні — цілком нормально для такого випадку, адже не щодня прибуває з візитом мандрівник із космосу. Отже, природно, що кожен мер, губернатор, президент, інші представники владних структур та їхні дружини хотіли потиснути йому руку. Усе це було зрозуміло, але Джексона дратувало таке марнування часу. На нього чекали справи, й деякі не надто приємні, тож він квапився мерщій розпочати їх, аби чимшвидше закінчити.

На четвертий день йому вдалося звести до мінімуму ту офіційну дурню.

Цього дня він почав по-справжньому вивчати місцеву мову.

Будь-який мовознавець вам скаже, що мова, без сумніву, є найпрекраснішим людським творінням. Але в її красі криються і певні небезпеки.

Мову можна порівняти із осяйною, мінливою поверхнею моря. Як і на морі, ви ніколи не знаєте, які рифи приховані в ясній глибині. Найсвітліша вода ховає найпідступніші мілини.

Джексон був добре підготовлений до всіляких неприємностей, але поки що з ними не стикався. Основною мовою хoн цієї планети На говорила переважна більшість її мешканців (ен-a-тo-Нa — буквально люди з планети На або нанці, як їх подумки називав Джексон). Мова хон видалася йому не складною. У ній кожне поняття мало єдину назву, й жодного злиття, поєднання чи аглютинації слів ця мова не передбачала. Складні поняття вибудовувалися з послідовності простих («космічний корабель» був хо-пa-aйе-aн — судно-літає-зовні-не-бо). Таким чином, мова хон дуже нагадувала земні китайську та аннамітську. Різна висота звуку використовувалася не тільки для розрізнення омонімів, а й позиційно, для позначення ступеню «сприйняття реальності» — тілесного дискомфорту й трьох категорій приємного очікування. Усе це було доволі цікаво, але не становило особливих проблем для компетентного лінгвіста.

Він міг назвати таку мову, як хoн, радше нудною для вивчення, адже доводилося запам'ятовувати довгу низку слів. Але трохи розважитися можна було в процесі засвоєння їх порядку та висоти звуків. Тим паче, що це виявилося вкрай необхідним для розуміння мови. Отже, загалом Джексон був задоволений і вивчив цю нову мову доволі швидко.

Приблизно тиждень потому Джексон міг із гордістю сказати своєму вчителеві:

— Дуже приємного і доброго ранку вам, найцінніший і шанований наставнику! Як ваше благословенне здоров'я цього чудового дня?

— Найщиріщі вітання, ірд вунк, — відповів репетитор із теплою посмішкою. Ваша вимова чудова, шановний учню! Насправді гор нак, і ви розумієте мою рідну мову майже зовсім як ур нак тай.

Джексон аж засяяв від компліментів лагідного старого репетитора. Був задоволений собою. Звичайно, він не розібрав декількох слів — слова ірд вунк і ур нак тай щось йому нагадували, але гор нак були зовсім незнайомі. Однак чого більшого можна очікувати від новачка? Він знав уже достатньо, щоб розуміти нанців і щоб вони розуміли його. Саме цього й потребував Джексон для своєї роботи.

Цього дня він повернувся до свого космічного корабля. Люк був відчинений увесь час, поки він перебував на планеті, але жодна річ не