Читати книгу - "Пастка на людей та інші тенета, капкани, омани, а також трохи жартів і вигадок, Роберт Шеклі"

Мешканці міста були двоногими моноцефалоїда-ми. Не відрізнялися від людей також і за кількістю пальців, носів, очей, вух та ротів. Їхня шкіра мала тілесний колір, губи — рожевий, волосся — чорний, русявий або рудий.

«Нічого собі, вони геть такі, як земні люди! — промовив сам до себе Джексон. — От дідько, мені належить за це додатковий бонус. Справжнісінькі тобі гуманоїди!».

Тубільці були одягнені. Дехто мав вигадливо вирізьблені дерев'яні палиці —мабуть, їхні патички. На жінках карбовані й вкриті емаллю прикраси. Джексон приблизно оцінив рівень розвитку їхнього суспільства як рівнозначний пізньому бронзовому періоду на Землі.

Вони розмовляли між собою та жестикулювали. Мова була, звичайно, незрозуміла Джексону, але це не мало значення. Важливим він вважав те, що ці істоти мали мову й що звуки їхнього мовлення можна було відтворити за допомогою його власного голосового апарату.

«Не те, що на тій жахливій планеті минулого року, — промовив до себе Джексон, — оті сучі діти з їхнім суперзвуком! Мені довелося носити спеціальні навушники та мікрофон, а температура була понад сорок градусів у затінку».

Інопланетяни чекали на нього, Джексон це знав. Ця перша мить безпосереднього контакту завжди була трохи напруженою.

Саме вона визначала характер подальших стосунків.

Він неохоче підійшов до люка, відімкнув його, протер очі й прочистив горло. Йому якось таки вдалося вимучити посмішку. Наказав собі: «Розслабся, ти просто старий міжзоряний мандрівник — такий собі різновид галактичного волоцюги — хочеш подати їм руку дружби й така інша дурня. Ти тільки навідався до них, аби трохи побалакати, нічого більше. Постарайся повірити в це сам, і тоді місцеві лохи тобі теж повірять. Пам'ятай закон Джексона: всі форми розумного життя наділені даром святої простоти, а це означає, що такого собі Танга з трьома язиками з планети Орангус V можна надурити так само просто, як і Джо Доукса із Сан-Пауло».

І ось так, з вдавано впевненою посмішкою на обличчі, Джексон відкрив люк і вийшов трохи побалакати.

— Ну, як ся маєте? — поцікавився відразу, просто щоб почути звук власного голосу.

Найближчі тубільці сахнулися від нього. Майже всі трималися доволі насторожено.

У декількох молодших він помітив бронзові ножі. Це була примітивна зброя, але вбити могла не згірш за сучасну. Тубільці почали наближатися.

— Прошу, не хвилюйтеся, — сказав Джексон, хоча й непросто було вдавати невимушеність.

Тубільці дістали свої ножі й посунулися ближче. Джексон стояв на місці, готовий у разі потреби з реактивною швидкістю заскочити у люк.

Але тут двом найбільш вороже налаштованим чоловікам (Джексон вирішив, що їх можна називати людьми) заступив дорогу третій, трохи старший з вигляду. Він жестами супроводжував свою швидку промову. Двоє з ножами слухали.

— Правильно, — похвалив того старого Джексон, — гарненько придивіться. Величезний космічний корабель. Це схоже на сильну магію. Потужна машина, виготовлена за допомогою справжніх новітніх технологій. Варто таки, мабуть, зупинитися й подумати?

Це вочевидь спрацювало.

Тубільці зупинилися; і якщо й не думали, то принаймні багато говорили. Вони вказували то на корабель, то на своє місто.

— Нарешті второпали, — сказав їм Джексон. — Мова сили — універсальна, еге ж, двоюрідні брати?

Він був свідком багатьох подібних сцен на різних планетах. Міг би майже точно визначити, про що вони зараз говорять. Як правило, події розгорталися майже завжди однаково. Приземлення дивовижного космічного апарату викликає: 1) цікавість, 2) страх і 3) ворожість. За декілька хвилин враженого споглядання один з тубільців зазвичай звертається до свого друга:

— Скажи, хіба ця триклята залізяка не здається до біса потужною?

— Маєш рацію, Гербі, — відповідає його друг Фред, інший тубілець.

— Сам бачиш, — підсумовує Гербі, — дідько його забирай, з такою міццю й такими технологіями цей тип може запросто нас захопити. Я маю на увазі, що йому це легко вдалося б.

— Поцілив якраз у точку, Гербі, це саме те, що може статися.

— Ну, то я так гадаю, — править своєї Гербі, — не варто ризикувати. Звичайно, він начебто й приязний з вигляду, але надто вже сильний. Зараз саме найкращий час, щоб захопити його, поки він там стоїть і чекає на наші вітання чи щось таке. Отже, давай схопимо цього вилупка, а тоді вже зможемо все це обговорити й побачимо, як усе далі складеться.

— Згода! — кричить Фред. Інші теж погоджуються.

— Нумо, хлопці, — гукає Гербі, — уперед, схопімо чужинця!

Вони починають підступати, аж раптом, останньої миті Старий Док (третій тубілець) втручається з такими словами:

— Стривайте, хлопці, ми не можемо так чинити. Насамперед у нас же є якісь закони…

— Та біс із ними, з тими законами, — відмахується Фред (змалечку — порушник усіляких правил і трохи собі простакуватий).

— …тут річ не лише в законах. Це може бути просто небезпечно.

— Ми з Фредом нічого не боїмося, — заявляє хоробрий Гербі. — Ви собі, Док, краще йдіть у кіно чи деінде. Ми тут без вас усе владнаємо.

— Я маю на увазі не особисту небезпеку безпосередньо для вас, — зневажливо каже старий Док, — я боюся руйнування нашого міста, загибелі наших близьких та знищення нашої культури.

Гербі й Фред зупиняються.

— Що ви таке кажете, Док? Це ж просто один смердючий чужинець! Штрикнути його ножем у черево — кров потече, як і з будь-кого іншого.

— Дурні! Ідіоти! — обурюється мудрий Старий Док. — Звичайно, ви можете вбити його! Але що станеться після цього?

— Ну й що може статися? — Фред косує дурнуватими булькатими очима.

— Тупі телепні! Гадаєте, прибульці зробили тільки один такий корабель? Ви думаєте, що вони не знають, де валандається цей парубійко? Чоловіче, можна ж було б здогадатися, що вони наробили цілу купу таких кораблів і що стурбуються не на жарт, якщо цей шарабан не повернеться вчасно. І здогадайтеся, що буде, коли ті іноземці дізнаються про вашу дурість! Вони страшенно розлютяться, нападуть на нас, і тут нам уже всім буде непереливки.

— Чому це ви гадаєте, що все буде саме так? — не вгаває недоумкуватий Фред.

— А ти як вчинив би на їхньому місці?

— Ну, я, може, зробив би саме так, як ви кажете, — Фредді дурнувато посміхається. — Звісно, я міг би таке вчинити.