Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У кімнаті була напівтемрява. Я щойно розплющила очі, мружачи їх від болю. Хтось же у цей час дбайливо зашторював важкі оксамитові фіранки.
- Скільки ж пилу на них, - раптом подумала, дивлячись, як в останніх променях сонця злітають вгору тисячі порошинок. Дуже захотілося чхнути. І ще пити. Вже збираючись відкинути ковдру та встати, почула голоси.
-О-о-о-о, ні. Нікого не хочу бачити. А особливо, Декса з його матусею. А там ще й той чорноокий демон привидиться!
Виснажена переживаннями, я знову заплющила очі, сподіваючись, що моя хитрість залишиться непоміченою.
- Термін ще маленький, але вона точно вагітна, - сказав чийсь жіночий голос.
- О, Дакс, мій любий хлопчику, - заквохтала тут же свекруха. - Вітаю тебе!
Я акуратно розплющила одне око і спробувала озирнутися навколо. Тільки краєм ока побачила Дакса, задоволеного, наче кіт, що об'ївся сметаною. Він з обожненням глянув у мій бік. Закрити очі! Я завмерла так, щоб навіть повіка не здригнулася.
Але чужий голос тихо і вкрадливо продовжив:
- Але вона дуже слабка. Її магія і сили майже вичерпалися.
- Та там і магії -то не було ... А про те, я здивована! Чого це трапилося так швидко? Ви казали, що років зо п’ять в нас є! - Зашипіла моя свекруха.
- Я ж вас попереджала! Зачарування вбиває зачарованого. А того, хто приворожив, може поглинути божевілля.
- Мамо! Та хіба нас попереджали про те? – стурбовано обурився Дакс.
А я раптом скептично подумала: що саме так його обурило? Те, що я можу померти? Чи те, що він збожеволіє?
Але свекруха промовчала, мовчанням підтверджуючи слова невідомої мені жінки.
А я тут же згадала слова рудої відьми:
– Тебе приворожили. На тебе накладено магічний вогонь...
Як?! Та це ж зрада! Це ж що виходить? Я помираю? Чи божеволію? Можливо саме тому мені так часто сниться той чорноокий? Стоп – я подумаю про це пізніше… А зараз у пам’яті сплили зовсім інші слова:
-Та, що живе в тобі – дасть тобі сили. Ти вистоїш…
То он, що це означає! Я вагітна?! – наче подумки прошепотіла я. І, непомітно для всіх, поклала долоню на живіт. Моє дитятко! Не знаю, чи правда те, про що ми з тобою почули, але ми впораємося! Заради тебе я знайду сили, переборю підступне закляття.
Чомусь під ледь чутне бормотання родини в мене зникли останні сумніви. В мене під серцем оселилася крихітка-дівчинка. І, наче маленький вогник - затепліло щось у мене всередині.
- Я буду чекати тебе, донечко…
А вогник мені підморгнув.
Проте зловісні слова змусили мене надалі прислухатися до тихої розмови.
– Мені шкода, але я не зможу її підтримати. Ви майже випили її магію до дна. Невже не могли почекати, доки з’явиться нащадок? Ви майже спустошили це дитя! Щоб зарадити їй, потрібні більш могутніші сили, — продовжував тим часом, віддаляючись, чужий голос.- Я б вам порадила звернутися до мавки. Я знаю тут одну. Вона нещодавно оселилася тут поблизу, у лісі.
Сукні зашелестіли, і голоси стихли. Я вже вирішила, що мене нарешті залишили на самоті, але зовсім несподівано відчула легкий і навіть ніжний дотик до свого волосся. А потім Дакс м'яко поцілував мене в чоло, думаючи, що я сплю. І прошепотів:
-Пробач, мила. Я не хотів, щоб так вийшло…
З одного боку, його ласка була такою ніжною, а слова жалю такі щирі. Але однак, я ледь стримала огидне тремтіння – своїми словами він тільки підтвердив слова жінок і свою причетність до того, що відбувалося зі мною.
Цієї ночі я майже не спала. Я вагітна? Я не мала сумнівів, що це правда. Спочатку слова відьми, потім промови невідомої мені жінки. Мабуть, знахарка якась. Новина про маля під серцем втішила мене так, що з голови вилетіли всі дивні події останніх днів.
Вранці я прокинулася доволі пізно. Цим ранком я спочатку вдосталь повалялася в ліжку, милуючись, наче кішка. Потім солодко потяглася й випурхнула з-під покривал. Накинула кимось дбайливо приготовлений халатик мого улюбленого ніжно-блакитного кольору. У голові щасливо билася думка - у мене буде мала!!!
І навіть те, що з цією радісною новиною я залишилася на самоті, мене не дуже засмутило. Дакс та його матуся, хоча на перший погляд і поводилися зі мною досить мило, виявилися мерзотниками. Тоню в мене забрав її суджений. Батькові моя судьба була байдужою. Ну, а матусі своєї я ніколи і не знала. Добре, хоч сьогодні не снився мені той чорноокий ельф, більш схожий на демона, чим на вухастого улюбленця природи.
Раптом я застигла на місці. Щось змінилося у моїх покоях. Я поозиралася на всі боки. І тільки глянувши на підвіконня, зрозуміла, що не було клітки з моєю пташкою. Тою самою, що подарував мені Дакс на моє п’ятнадцятиріччя. Нажаль, то було єдине, що нагадувало мені про рідний дім.
І раптом перед очима замиготіли спогади – картинки… Батьківський палац, свято, гості, Дакс, що крадькома підкрався до мене, і - його подарунок, клітина з птахом ... Якась думка невблаганно вислизала від мого розуміння. Що так стурбувало мене? Навіть серце наполохано закололо.
- Розумничка, - раптом вкрадливо прошепотів у моїй голові голос.
- У мене глюки, - вголос промовила я, знову озираючись по сторонах.
А голос у голові задерикувато так по-дівочому засміявся:
- Я чекаю на тебе.
І раптом я впізнала той голос…
Дорогі читачі!
Не забувайте лайкати та підписуватись на мою сторінку. Незабаром на порталі з’явиться палка історія відьми Велми.
А поки що я рада представити вам свою першу пристрастну НОВИНКУ в співавторстві з чарівною Тетяною Барматті:
"Три боси для потраплянки"
Анотація:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна», після закриття браузера.