Читати книгу - "Мій коханий хірург, Інна Романова"

Не знаю, хто змахнув чарівною паличкою, але про мої догани всі відразу замовкли у відділі, навіть Калугіна ходила поглядом мене вбивала, але мовчала. 
Дякую тобі, Ангеле Охоронце чи хто б ти не був! 
- Насте, зайди до мене в кабінет, – із серйозним обличчям та суворим голосом промовив Завгородній. Ну, що знову?! 
- Так, я Вас слухаю - несміливо увійшла я. 
- Розкажи мені, як так вийшло, що ти мені не зателефонувала, а самовільно відправила пацієнта на КТ? - він сидів і вичікувально на мене дивився. 
- І Ви туди ж?.. Я тричі намагалася пояснити лікарям, що з ним не все нормально, і це не звичайне відновлення після операції, але мене просто не хотіли чути! –  навіть трохи підвищила тон, бо саме від нього було прикро слухати нотації. 
- Насте, ти не почула питання, тому повторю, чому ти не подзвонила мені? І ми, здається, перейшли на «ти». 
- Вибачте? - щось не зрозуміла, що він від мене хоче? 
- Вибач, а не вибачте, і тобі нема за що просити вибачення, ти все зробила правильно. А черговий лікар просто козел, от і все. Сідай, чому там стоїш. Чаю зробити? – мої очі, мабуть, були на пів обличчя, як у персонажів японських мультиків. На автоматі сіла, обхопила чашку і зробила ковток чаю. 
- Ай, боляче! - обпеклася. 
- Ну ти даєш… - чоловік простягнув мені серветку, - Настю, ти мені обіцяла вечерю, минуло три дні, а конкретних пропозицій не надійшло, я підозрюю тебе в обмані, - тільки у нього виходить усміхатися очима. Начебто обличчя залишається незворушним, майже серйозним, а погляд лукавий. 
- Ти мене розкусив, - включилася в гру слів. 
- Я тебе навіть ще не кусав, як міг розкусити, - прозвучала провокаційна фраза. 
- А були такі бажання? - не залишилася в боргу. 
- Маленьким дівчаткам не належить ставити подібні питання дорослим чоловікам, - він легенько клацнув мене по носі. 
- Не така я і маленька! - широко посміхнулася лікаря. 
- Ти не ухиляйся від теми, не маленька дівчинко, коли відбудеться дегустація вареників? 
- Завтра ввечері підходить? - сьогодні якраз зміну відпрацюю і виходити післязавтра зранку, мені ідеально. 
- Цілком, – ствердно кивнув Роман. – Куди приїжджати? 
- Я тобі адресу кину смс. Хоча, стоп, у мене немає твого номера телефону... -  вперше про це замислилася, а й справді немає. 
Він продиктував мені свій номер, дивно, але мій не запитав у відповідь, може йому не треба? 
- Насте, наступного разу при виникненні подібних випадків, як із тим літнім чоловіком, звертайся до мене. Я допоможу, – сказав лікар. І я повірила, що так буде. 
- Добре, дякую, - несміливо відповіла, ми вже досить давно в кабінеті, треба йти працювати, та й плітки не хочеться потім слухати... - Я тоді піду? 
- Іди. 

Вранці зателефонувала мамулі і  провела формений допит на тему найсмачніших і найпишніших вареників на пару. 
Маман Кет була заінтригована, але питань не ставила, інструкцію, ой, рецепт, дала чіткий і лаконічний, в кінці тільки додала: 
- Вина ще візьми, до вареників і презервативи. 
- Ма, ти що? – я навіть і думки не допустила про таке, а моя рідна матір навіть в голос озвучила. 
- Ой, що я не була молодою? Тобі 23 роки, гарний час зустріти пару. Не зітхати ж десятиліттями за своїм фантазійним лікарем! – додала вона. 
Я в легкому шоці запитала: 
- Ти знала? 
- Настю, ну це важко було не помітити. Тебе відпустило нарешті? Тяжке було перше кохання у моєї донечки... Я все чекала, коли ж реальна людина з'явиться на твоєму шляху, ну, крім шалопая Петрошенка. Це хоч не він? 
- Ти що, ма?! Ні, звичайно! – запевнила рідненьку. Про те, хто саме прийде у гості вирішила промовчати. На всякий випадок. 
- Волосся розплети, воно таке гарне у тебе і одягни щось спокусливе. Дожилася, чому дочку навчаю? Але хто ж тобі розповість, де твої подружки? Весь час одна і одна, як тут не переживати? - почала мама. Я не знаю, як так виходить, що будучи екстравертом, у мене не було подруг. Багато приятельок, з колегами-дівчатами гарні стосунки, але саме подруг у мене ніколи не було. Тільки Петрошенко мій єдиний друг вже понад 7 років. 
- Мамо, все добре, не хвилюйся. Мені не треба нікого спокушати, це мій колега із роботи прийде. 
- Він лікар? - мами вони такі, все їм треба знати, вони намагаються не лізти в життя дитини, але завжди дуже турбуються. 
- Так, нейрохірург. Просто колега. 
- Доню, у тебе нездорова тяга до нейрохірургів. Я зрозуміла. Просто колега. Про презервативи не забудь, хоча, гадаю, хлопець з головою, лікар все-таки, сам подбає. 
- Все мамо, бувай! - швидко відключилася, щоб не чути про презервативи та інше.  
Ну і як тепер спокійно готувати вареники? 

Роман Завгородній. 
- Привіт, - до мене в кабінет зайшов Олег, мій двоюрідний брат і єдиний друг. - Запрошую сьогодні до нас на вечерю, Олена приготує свою коронну качку з апельсинами. 
- Я сьогодні не можу, - у брата, напевно, шосте чуття, як тільки я кудись зібрався, він тут як тут. 
- Не турбуйся, ніякої дівчини ми запрошувати не будемо, як минулого разу. Посидимо сім'єю, я, ти, Олена та Катюша, – продовжує наполягати Олег.  
Минулі три рази вони мені влаштовували побачення, запрошуючи одну за одною подруг Олени. Ніяк не залишать спроб мене одружити. 
- Я справді зайнятий. 
- Знову на роботі сидітимеш? Не набридло ще? - от же прив'язався. 
- Не на роботі, у мене сьогодні вечеря з колегою, - якомога абстрактніше відповів. 
– Боже, Завгородній, навіть не знаю що й краще, сидіти на самоті над знімками МРТ чи вечеряти з чоловіками-колегами та ці МРТ обговорювати. 
- А хто сказав що колега – чоловік? - не зміг промовчати, і відразу ж пошкодував, зараз почнеться. 
- Нууууу, це інша розмова. Хто вона? Такс, у вас лікарів-жінок у відділі немає, з іншого відділу, так? А може... Це та медсестричка? - я сидів з незворушним виглядом і просто мовчав. Нічого він від мене не дочекається, нехай навіть і не сподівається – Точно вона! По твоїй самовдоволеній фізіономії видно! Ніколи б не подумав, що такому циніку може сподобатися дівчинка-ромашка, сповнена любові й світла. 
- Чому це не може? - його слова мене трохи зачепили, так, ми абсолютно різні, але це швидше додає інтересу. 
- Ну ось ти і спалився, друже. Я пожартував, вона гарна дівчина, зізнаюся, проводив невеликий моніторинг і те, що я почув, мені дуже сподобалося. 
- Ти мені що благословення зараз даєш? – з кривою усмішкою запитав Олега. 
- Можна і так сказати. Добре, не заважатиму. Олені привіт передам. 
Олена… Колись ця дівчина мала для мене особливе значення. Ми навчалися разом у медичному університеті на одному потоці, Олег був на два роки молодший. 
Весь час ми проводили втрьох – замкнутий я, веселий і товариський Олег та спокійна, розважлива Олена. 
Напевно, я кохав її, а може мені просто було з нею цікаво та звично. 
Коли ці двоє почали зустрічатися, я був шокований. У моїй картині світу Олена мала бути моєю майбутньою дружиною, така ідеальна і розумна, хто ж може бути кращим?... Адже ми ідеальна пара – найталановитіші та найвидатніші студенти університету, обоє красиві, високі і статні. 
Виявилося, Олені потрібно було просто відчувати себе коханою, оточеною турботою та увагою, тим, чого я дати не міг, мабуть, і не хотів. 
Тож наша трійка друзів розпалася. 
Я давно їх пробачив і прийняв цей шлюб, адже вони так кохають один одного, через скільки років їхні почуття не згасли, а навпаки стали міцнішими і сильнішими. А ще у них народилася прекрасна донечка Катя, вона мене обожнює і це почуття взаємне. 
Для Олени та Олега мене одружити стало ідеєю Фікс, щоразу вони намагаються мене з кимось познайомити, комусь представити, набридли до скрипу зубів. 
Сподіваюся, хоч зараз заспокоїться. 
Час тягнувся нескінченно довго... Я навіть упіймав себе на думці, що рахую хвилини до зустрічі з Настею, що зі мною коїться?! 
Вийшов за годину до передбачуваного часу, вбив адресу в навігатор і офігіл, нічого собі її доля закинула, години мені не вистачить, передбачуваний час 1,20. 
Я їхав і сердився. То скільки ж часу дівчині треба витрачати на дорогу щоразу? А вона ж без машини. 
Нарешті доїхав, підхопив коробку цукерок, заздалегідь куплену і залишену в машині, і натиснув кнопку домофона. 
- Насте, відчиняй! - сказав дівчині, двері миттєво відчинилися і я зайшов усередину. 
П'ятиповерхівка без ліфта і вона, звичайно, на п'ятому. 
Я вперше побачив дівчину з розпущеним волоссям, задивився... і спіткнувся об сходинку. 
Вона була прекрасна, біле волосся обрамляло її обличчя, як німб, ластовиння і кирпатий ніс додавали яскравості і барв, а блакитні великі очі сяяли як яскраві діаманти. 
Завгородній, ти, виявляється, романтик! 
Сам собі посміхнувся та привітався з дівчиною. 
Квартира виглядала  маленькою, але дуже затишною, пахло випічкою і чимось солодким. 
- Скільки тут квадратів? - запитав дівчину.  
Вона була в коротких шортах і білій футболці, фігура у дівчинки що треба. 
Сьогодні я вперше на неї подивився як чоловік на дівчину і був вражений. 
- 27, - відповіла Настя, і жестом запросила зайти далі. 
Щоб озирнутися мені вистачило трьох хвилин, все компактно – спальня, вітальня та кухня в одній кімнаті, маленький коридор, санвузол ну і, власне, все. 
- Сідай, - мені було запропоновано місце за білим столом. – Я приготувала вареники з вишнею, полуницею, м'ясом і з капустою, як у дитинстві. З яких почнемо? 
- На твій вибір - відповів, даючи їй свободу дій. 
- Давай почнемо з цих, - Настя поставила переді мною глибоку тарілку з десятком пухнастих вареників, приправлених смаженими шкварочками та цибулею. Аромат був просто вражаючий, у мене почалося рясне слиновиділення. - Ось ніж, вилка і тарілка, - вона показала на прилади, яких я не бачив, повністю сконцентрований на варениках. 
– А руками можна? – з легкою посмішкою попросився. 
Настя розсміялася, як мені здалося, з полегшенням. 
– Так і треба. Взагалі не уявляю, як вареники їсти ножем та виделкою, збочення якесь, чесне слово. Ну, приємного апетиту, - дівчина сіла навпроти мене і ми поринули в гастрономічне задоволення. 
На четвертому варенику я зрозумів, що час зупинитися, мені ще з ягодами треба кудись вмістити. А місця у шлунку майже не залишилося. 
- Настю, маю зізнатися, це найсмачніші вареники в моєму житті! – я не кривив душею, так воно і є. Говорити, що це втретє, я їх в принципі пробую, не захотів. Вона розцвіла від мого компліменту, і її очі почали сяяти ще яскравіше, майже засліплюючи мене. 
Вона мені розповідала кумедні випадки зі свого студентського життя, а я їй зі свого – давно так не сміявся, голосно, щиро. 
Вареники з вишнями були божественні. Зі сметаною, в міру солодкі та дуже соковиті. 
- Якщо ще один з'їм, мені доведеться залишитися тут на ніч, я просто не зможу вийти в двері, застрягну в проході, - ми сиділи на дивані і пили чай, говорячи ні про що і про все. 
Мені вперше в житті було так затишно, легко та весело з дівчиною. Минуло вже три години, а додому йти зовсім не хотілося. 
- Не хвилюйся, я тебе проштовхну! - відповіла вона. 
- Жорстока ти, я думав погодишся залишити мене на ніч, - напівжартома помітив. 
Раптом атмосфера між нами змінилася, замість легкості та веселощів я відчув, що ми одні, вона майже роздягнена, така гарна й приваблива. 
Не знаю, скільки ми так дивилися один на одного. 
- Ем ... я тоді піду, напевно, пізно вже, - зрозумів, що настав час йти, поки не наробив дурниць. 
- У мене ще вино залишилося… - почув нотки прикрості в голосі Насті, мені було дуже приємно, що вона теж не хоче нашого розлучення. 
- Так вип'ємо наступного разу. Я все одно не можу пити алкоголь, приїхав машиною. 
- Ок, домовилися! - вона мене провела і я з незрозумілим розчаруванням натиснув педаль газу, прямуючи до свого великого, але порожнього будинку. 

Настя Ульянова 
Вечір був як у моїх мріях, єдине, чого не вистачало – прощального поцілунку. 
Роман, виявляється, веселий і дуже приємний, коли розслаблений та нагодований. 
А його фінальний погляд... У мене мурашки бігали по шкірі, я навіть відчула еклектичні розряди в повітрі. Загалом, перебувала в трансі і не могла повірити, що це все насправді. 
Бігала по квартирі, як шалена, кидала і ловила подушки, щоб випустити бурхливу енергію і просто була не в змозі прибрати широку усмішку на обличчі. 
Боже, сподіваюся, у мене є шанс бути з ним!