Читати книгу - "Тур за коханням. Частина перша, Оксана Мрійченко"

«Я на місці. Трохи втомилася. Зателефоную завтра.»

Відправивши повідомлення, Ксюша відкрила список пропущених викликів і побачила незнайомий номер. Матвій дійсно телефонував, а вона не змогла відповісти. Як тепер дивитися в очі замовнику, якому на емоціях наговорила купу образ? Після історії з Єгором всі багатії здаються нахабними снобами, але ж Матвій поводився з нею нормально. Навіть піджак дав, щоб зігріти. Ксюша невесело усміхнулася сама до себе. О так! Матвій спочатку зігрів її, а потім поселив тут! Хіба нормальна людина могла так вчинити? Хоча з іншого боку, ніхто не обіцяв їй шикарних апартаментів. Мабуть, все ж таки варто вибачитися. Ксюша зберегла номер Матвія в списку контактів і набрала повідомлення:

«Вибач. Я наговорила багато зайвого на емоціях і дуже шкодую про це.»

Ксюша не чекала на відповідь. Проте мимоволі затримала телефон в руках, коли під текстом з’явилася позначка «Прочитано». Навряд чи Матвій так просто пробачить. Мабуть, вона страшенно розлютила його своїми словами. Проте на подив дівчини вже через хвилину на екрані телефону вискочило повідомлення.

Матвій: «Як тобі апартаменти? Подобаються? )»

Ксюша відчула, що починає повільно закипати від злості. От же нахаба! Поселив її тут та ще й знущається! Навіть смайлика додав?! Ксюша відчайдушно приборкувала в собі бажання повторити все сказане в машині в письмовому вигляді та майже пожалкувала про те, що наважилася вибачитися. Матвій дійсно самовпевнений та пихатий сноб! Але не можна давати волю емоціям, бо це замовник. І точно не варто показувати свого обурення тим, що її поселили в таких умовах. Стиснувши зуби, Ксюша надрукувала відповідь:

«Дуже затишно!!! Дякую!»

Матвій: «Завтра о 10:00 приходь в мій кабінет. Дівчата на рецепції підкажуть, як його знайти. Добраніч!»

Ксюша роздратовано відкинула телефон, не бажаючи відповідати. Кімната раптом стала здаватися нестерпно тісною. Треба трохи подихати свіжим повітрям, вгамувати емоції. Ксюша натягнула теплу кофту, взула кросівки, захопила телефон і вийшла з будиночка. Замкнувши двері, вона рушила вперед доріжкою, що блукала між газонами та квітниками. Вся територія парку гарно освітлювалася ліхтарями, а навколо траплялися поодинокі відпочивальники. Дівчина йшла навмання, аж поки не опинилася на краю зеленої зони. 

Помітивши невеликі дерев’яні сходи, що вели на пляж, Ксюша спустилася вниз. Підошва кросівок одразу потонула в м’якому піску, який досі був вологим після дощу, а слух дівчини вловив заспокійливий шум хвиль. На пляжі ліхтарів не було, але очі швидко звикли до легкої темряви і Ксюша побачила перед собою море. Вона підійшла ближче до води та зупинилася. Море ще не вгамувалося після негоди, налітаючи на берег і розсипаючись на піску прохолодними бризками. Дівчина прикрила очі та прислухалася до музики хвиль. Треба радіти морю, а їй страшенно хочеться додому. Чому все склалося так жахливо? Ксюша ще пару хвилин дихала солоним повітрям, просякнутим дрібними бризками морських хвиль, а потім розвернулася обличчям до яскраво освітленого готелю, що височів над пляжем. Мабуть, в тих номерах дуже зручно. А вона цілий місяць буде жити на пильному складі зовсім сама… І терпіти спілкування з Матвієм і Діаною, які вже її зненавиділи! Ксюша тихо схлипнула та повільно рушила назад до будиночку. Треба лягати спати, завтра перший робочий день.

Вночі в будиночку було холодно, тому Ксюша трохи змерзла навіть в теплій кофті та під пледом. Прокинувшись о сьомій ранку, дівчина сіла на своєму імпровізованому ліжку, кутаючись в ковдру. Вчора їсти не хотілося зовсім, але зараз шлунок невдоволено бурчав від голоду. А ще страшенно хотілося випити гарячого чаю. Але Ксюша розуміла, що чаю у неї нема. Відшукавши в сумочці упаковку печива, куплену ще в Києві, Ксюша закинула один крекер до рота. Треба пошукати магазин та купити продуктів. Але де їх зберігати, якщо тут немає холодильника? У двері тихо постукали. Дівчина несміливо підійшла до них, відчинила замок і побачила на порозі Віку та Макара, який тримав на плечі величезну пляшку з водою.

— Привіт! — посміхнулася Віка. — Ми тебе не розбудили?

— Привіт! Н-ні, — розгублено похитала головою Ксюша. 

— Божечки! — Віка увійшла в будиночок. — Як можна було поселити сюди живу людину?

— Діана казала, що обговорювала це з Матвієм, — Макар теж зайшов в кімнату, опускаючи пляшку з водою на тумбочку. — Хоча я не думав, що наш бос поселить дівчину тут. Ксюш, це питна вода! З крана не пий — вона жахлива.

— Дякую! — з посмішкою кивнула йому дівчина.

— Голодна? — Віка поставила на стіл невеликий паперовий пакет, який тримала в руках. — Для гостей готелю їжа у вільному доступі, але навряд чи Діана пустить тебе в ресторан. Тому я дещо взяла з кухні.

Віка витягнула з пакета два пластикові контейнери. Ксюша побачила в одному з них салат з двома скибочками хліба, а в іншому щось схоже на омлет. Віка поклала на стіл кілька маленьких пакетиків з кавою і цукром та витягнула з пакета ще щось, загорнуте в темно-коричневий папір. Розвернувши упаковку, вона дістала великий круасан і промовила:

— Блін… прим’явся трохи. Але він все ще смачний. Поснідай, Ксюш! Ми з Макаром здаємо зміну через годину. Хочеш, допоможемо тобі з пошуком житла? Ти не повинна жити в таких жахливих умовах!

— Я житиму тут, — заперечила Ксюша. — Так зручніше щодня бувати в готелі.