Читати книгу - "Престиж"

Коли всі гості зібралися (тітка запросила вісім-дев’ять знайомих, імовірно, бажаючи частково покрити витрати), спірит завершив підготовку і терпляче чекав у кімнаті разом з асистентами. Я не мав жодних шансів огля­нути їхній реквізит.

Весь сеанс — включно з преамбулою і драматичними паузами — тривав понад одну годину. Було показано три ілюзіоністські номери, розраховані на те, щоб створити напругу, посилити хвилювання і навіяти певні емоції.

Спірит розпочав з обертання столу, виконавши цей трюк із надзвичайним драматизмом. Стіл крутнувся сам собою і загрозливо захитався, внаслідок чого більшість присутніх опинилися на голій підлозі. Гості затремтіли від страху, готуючись до будь-яких несподіванок. Тоді спірит — за допомогою своєї молодої змовниці — зобразив гіпнотичний транс. Йому зав’язали очі, затулили рота кляпом, затягли мотузками руки та ноги, після чого його — геть безпорадного — перенесли до дерев’яного ящика, звідки відразу почали долинати дивні моторошні сигнали з потойбіччя: яскраві спалахи світла, гучний тріск, виття труби, дзвін цимбалів, цокання кастаньєт. Із глибин ящика вирвалася зловісна «ектоплазменна матерія» і попливла кімнатою, огортаю­чи все довкола таємничим сяйвом.

Вилізши з ящика й позбувшись пут (коли ящик відчинили, усі мотузки й вузли були на місці), «медіум» якимось дивом вийшов із трансу і взявся до основної справи. Після короткої, але красномовної промови про небезпеку зближення зі світом духів він натякнув, що результат виправдовує ризик, і знову впав у транс, прагнучи встановити контакт. Невдовзі він оголосив, що духи покійних родичів і друзів приєдналися до них; між живими та мертвими відбувся обмін посланнями й словами втіхи.

XIV

Яким чином молодий спірит досяг такого ефекту?

Як я вже казав, професійна етика змушує мене зберігати мовчання. Тоді я не міг розповісти всю правду (і зараз не можу). Обмежуся натяками на те, що це звичайна спритність рук.

Обертання столу не є трюком у традиційному розумінні (хоча іноді — як у тому конкретному випадку — його можна віднести до ілюзіоністських практик). Йдеться про маловідоме фізичне явище: десять-двана­дцять осіб збираються за круглим дерев’яним столом і щосили тиснуть долонями на поверхню; якщо хтось скаже їм, що стіл ось-ось крутнеться, не мине й двох хвилин, як це справді станеться. Щойно люди відчувають рух, як стіл неминуче починає хитатися в різні боки. Достатньо однієї простої дії — непомітно вдарити носком черевика об ніжку, і стіл ефектно нахилиться вбік і з гучним гуркотом перевернеться. Якщо поталанить, він потягне за собою майже всіх учасників сеансу, що викличе загальний подив і сум’яття, але нікому не завдасть фізичної шкоди.

Зайве уточнювати, що стіл, який використовувався в будинку моєї тітки, принесли разом з іншим реквізитом. Він був хитро сконструйований — чотири дерев’яні ніжки поєднувалися з центральною опорою, а внизу залишався невеличкий зазор, куди можна було просунути ногу.

Стисло опишу маніпуляції з ящиком: професійний ілюзіоніст легко позбувається пут, що здаються намерт­во затягнутими, особливо якщо вузли зав’язані його асистентами. Опинившись всередині ящика, він за лічені секунди послабить мотузки й почне видавати бентежні «потойбічні сигнали».

Що ж до контактів зі світом духів — головної мети «спіритичного сеансу»,— зазначу, що імітація досягається за рахунок інших загальновідомих прийомів, доступних будь-якому здібному фокуснику.

XV

Я навідався до тітки, аби задовольнити професійну цікавість, а замість того, на мій превеликий жаль і сором, покидав її будинок, сповнений праведного гніву. Банальні ілюзіоністські виверти застосовувалися для обману довірливих, вразливих людей. Моя родичка повірила, що коханий чоловік хотів заспокоїти її та надіслав вісточку з потойбіччя. Спустошена, вона негайно пішла до своєї спальні. Деякі гості теж були глибоко звору­шені почутими посланнями. Я був єдиним, хто знав, що це шахрайство.

Мене тішила лише думка про те, що можна й потрібно викрити його як шарлатана, перш ніж він завдасть шкоди іншим людям. Я відчував спокусу розібратися з ним під час того сеансу, але мене дещо налякала його впевнена поведінка. Поки Енджер та молода асистентка збирали реквізит, я перекинувся словом з його кремезним білявим помічником, і той дав мені візитівку спірита.

Отак я дізнався ім’я і професійні методи чоловіка, який у майбутньому намагатиметься зіпсувати мою кар’єру.

Руперт Енджер

Ясновидець, медіум

Спіритичні сеанси

Цілковита конфіденційність

Північний Лондон, Ідмістон-Віллас, будинок 45

Я був молодим, недосвідченим, засліпленим високими ідеалами. Згодом я пошкодував про свою одержимість, адже юнацький максималізм заважав розгледіти лицемірство моєї позиції. Я вирішив переслідувати містера Енджера й розкрити його шахрайські прийоми. Невдовзі я вдався до певних хитрощів (не уточнюватиму, що саме я зробив) і довідався, де й коли проходитиме наступний сеанс.

Як і минулого разу, зустріч була призначена в приватному будинку на околицях Лондону. Мені довелося докласти великих зусиль, аби отримати запрошення від незнайомих людей, страшенно засмучених через раптову смерть матері сімейства. Я добився свого лише тому, що напередодні прийшов до них і відрекомендував себе як помічник Енджера, наголосивши на тому, що «медіум» потребуватиме моєї підтримки. Збожеволілі від горя домочадці слухали мене у піввуха.

Наступного дня я влаштував засідку поблизу будинку і мав змогу переконатися, що завчасне прибуття Енджера — як і тоді, коли він відвідав мою тітку,— було навмисним. Ба більше, йшлося про важливий попередній етап. Я крадькома спостерігав за тим, як ілюзіоніст та його помічники вивантажували реквізит із воза й тягли до будинку. Годину по тому, майже у домовлений час, я теж увійшов усередину. Уся бутафорія вже була розставлена; в кімнаті панувала напівтемрява.

Сеанс, як завжди, почався з обертання столу. За щасливою випадковістю я опинився біля Енджера, коли він готувався до виступу.

— Ми часом не знайомі, сер? — докірливо прошепотів він.

— Сумніваюсь,— відповів я, прикидаючись байдужим.

— Полюбляєте відвідувати сеанси?

— Не відстаю від вас, сер,— холодно відрізав я.

Енджер метнув на мене загрозливий погляд, проте нічого не міг вдіяти. Всі учасники зібралися за столом, тож він мусив починати. Він, певно, здогадався про мої наміри викрити його, але самовладання не втратив. Треба віддати йому належне — мій противник працював із властивим йому професіоналізмом.

Я чекав слушної миті. Було б недоречно розтлумачувати секрет обертання столу. Однак коли з ящика почали долинати «сигнали», мені закортіло кинутися туди, розчахнути дверцята і показати, хто видає ці звуки. Поза всяким сумнівом, присутні побачили би, що негідник, звільнившись від мотузок, дмухав у трубу або клацав кастаньєтами. Втім, я стримався. Вважав за краще дочекатися, коли емоційна напруга сягне апогею і відбудеться обмін так званими «духовними посланнями». Енджер використовував клаптики паперу, згорнені в кульки. Члени родини заздалегідь написали на них імена, назви предметів, сімейні таємниці та інші подробиці; притискаючи паперові кульки до чола, він удавав, ніби читає «послання».

Щойно він узявся до роботи, я вступив у гру. Відскочив від столу, розірвав ланцюг рук, що мав створювати «психічне поле», і різким жестом зняв драпірування з найближчого вікна. До кімнати хлинуло сонячне ­світло.

— Якого біса?..— почав Енджер.

— Пані та панове! — заволав я.— Цей чоловік — шахрай!

— Сядьте,