Читати книгу - "В обіймах монстра, Міла Мур"

Згадую — і серце мало з грудей не вистрибує. Він налякав мене мало не до смерті, але в глибині душі щось наче відкликнулось. Невже мені сподобалося? Та ні, бути цього не може! Чому ж тоді зараз я не б'юсь в істериці? Чому не заливаюся сльозами?  Це ж був практично мій перший раз…

Можливо, справа в тому, що сьогодні і так багато усього звалилося на мою голову. Спочатку рідний тато мало мене не вбив, а тоді Дамір вирішив невинності позбавити.

Важко видихаю, тому що голова йде обертом, і таки вимикаю світло і лягаю під ковдру. Не хочу залишатися в цьому домі, але повертатися додому не хочу ще більше… 

То що мені залишається? Сидіти і не рипатись… 

Прокинувшись наступного ранку повільно сідаю і протираю обличчя руками. За дверима чутно якийсь шум і не втримавшись, виглядаю в коридор. Двоє чоловіків в формі вставляють нові двері, а коли бачать мене, зацікавило оглядають. 

— Привіт, крихітко! Працюєш тут? — питає один і мало не облизується. 

— Не чіпай її! — сичить другий. — Проблем хочеш? 

— Яких проблем? — фиркає і робить крок до мене. — Вона чергова повія Воронова! За гроші зробить все що скажу. Правда, крихітко? 

Не встигаю відправити його під три чорти, тому що несподівано у нього за спиною з'являється Спартак і вивертає руку бідолашного так, що чути хрускіт кісток. 

Хлопець стискає зуби від болю і мало не плаче, а Спартак ще сильніше викручує його руку. 

— Повториш мені, що сказав цій дівчині? — цідить таким голосом, що мені страшно стає. Не розумію в який момент я забула, що Спартак мені не друг. Він такий самий як Дамір. Просто вміє показувати себе хорошим. 

— Пробачте, — схлипує хлопець і Спартак його відпускає. 

— Закінчуйте роботу і валіть на хуй! Оплату отримає тільки один з вас! А ти радій, що я тебе не пристрелив! — випалює Спартак і переводить погляд на мене. — Пішли принцесо! Поснідаємо!

Він серйозно? Невже реально думає, що після такого я зможу щось з'їсти? Як би там не було йду за ним вниз. Краще вже зі Спартаком залишитися. Хоч він і божевільний та мені зла не бажає. Поки що… 

— Я голодний як собака! — заявляє чоловік, коли проходимо на кухню. З подивом відмічаю, що стіл вже накритий і зовсім мене не тішить те, що на три персони. — Чого зависла? Їсти не будеш?

— Дамір також буде снідати? — киваю на порожнє місце. 

— Мабуть, —  стенає плечима Спартак і закидає до рота перший шматок яєчні. — Боїшся його? 

— Я і тебе боюсь, — бурчу і сідаю поруч з ним. — Але Даміра більше… 

Спартак тільки хмикає, а я накладаю собі салат і трохи яєчні. Дуже сподіваюся, що Дамір на сніданок не з'явиться, але всі мої надії розбиваються об жорстоку реальність, коли через хвилину він застигає на порозі. 

Наші погляди зустрічаються і мороз біжить шкірою. І як тут їсти, коли навколо одні вороги? 

— Приєднуйся до нашої компанії! — заявляє Спартак з повним ротом. — У нас тут весело, правда, принцесо? 

Дамір якось неоднозначно фиркає собі під ніс і сідає навпроти мене. Так невчасно повертаються спогади про вчорашній вечір і доводиться опустити погляд в тарілку тому що обличчя горить від сорому. 

— Як там Жанна? Вдалося випустити пар? — питає Спартак, а я завмираю. Це що виходить? Дамір їздив до жінки? Спочатку мало мене не згвалтував, а тоді поїхав до іншої?

— Ти можеш їсти мовчки? — холодно питає Дамір і я можу поклястись, що зараз він дивиться на мене.

— Мовчки не цікаво! — фиркає. — Просто ти такий роздратований вчора був. Мені навіть шкода стало ту подругу, що тебе розважала всю ніч. Вона хоча б жива? 

— Я наїлась! — випалюю і мало не підстрибую на ноги. Сама не розумію чому така реакція. Яка мені різниця з ким провів цю ніч Воронов і що він робив? 

— Стій! — гиркає Дамір і я миттєво завмираю. На нього не дивлюсь і чекаю, чого ж він хоче. — Через двадцять хвилин прийдеш в мій кабінет. Треба поговорити.

Ну ось, знову ми залишимось удвох… Може Спартака попросити скласти нам компанію? Я боюсь Воронова до божевілля та ще більше мене лякають власні думки та відчуття. 

Не подобається мені все це.. Ох, як не подобається…