Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon) "

— Погано! Ти маєш бути всебічним! — відповідає Міран і йде.

«Білою Трояндою» — виявляється місце проживання повії. Не найрозкішніший бордель, який мені доводилося бачити, але теж зійде.

Забираю з багажника биту, пальці другої руки окільцьовую кастетом і впевнено йду усередину.

Особливих доручень як саме я маю вибити у них борг не було, тому я вирішив діяти на свій розсуд.

Двері відчиняю з ноги. Відразу привертаю до себе увагу мешканців занедбаного місця.

Не церемонячися, знаходжу місце на дивані та скидаю ногою все що знаходилося на невисокому столику навпроти.

— Мені, будь ласка, головного покличте.

З якоїсь кімнати на шум випурхують два ланцюгові пси нагадують охоронців. Поглядом даю зрозуміти, що краще до мене не наближатися. Хлопець то я дуже непередбачуваний, тим більше коли моя голова весь день забита однією довбаною відьмою.

Тож, я із задоволенням спущу пару, розбивши кілька мерзенних облич.

— Чим я можу вам допомогти? — з нізвідки з'являється худий згорблений чоловік з обдовбаним обличчям. Худий сказав, що «Білою Трояндою» керує якийсь Лісовик. Ось цей чорт підходить під його опис.

— Я прийшов передати привіт від Мірана, — невимушено вимовляю я і бачу, як з-за стійки з'являється миле створіння з чорним волоссям. Всього на секунду в її очах прослизає страх, але потім вона бере емоції під контроль. Закриває половину обличчя маскою і продовжує спостерігати за тим, що відбувається.

— Міране, джаним(«дорогий» тур.), наш найшановніший гість. Друзі Мирана – наші друзі! — починає мені заливати якусь нісенітницю цей Лісовик.

— Міран попросив забрати борг, — підводжуся, натякаючи, що я не маю часу вислуховувати все це марення.

— Так любий. Нині все підготуємо. Міран казав, що ти зайдеш. А доки ти чекаєш, можеш провести час із задоволенням. Жасмин!

Дівчина біля стійки відлипає від свого місця і підходить до Лісовика.

— Найкраща дівчинка Жасмин допоможе тобі зробити приємним це  очікування.

— Я хіба сюди прийшов трахати твоїх баб? Де лежать гроші? Я без комплексів сам візьму.

— Нам потрібно п'ятнадцять хвилин.

— Я чекаю! — падаю назад на диван, дивлюсь на годинник.

Лісовик шепоче щось тій дівці і як по клацанню пальців всі зникають крім неї. Вона мовчки підходить до мене і сідає на низький столик, з якого я все раніше зніс.

Дівка має красиву фігуру. І обличчя гарне. Я встиг це помітити перед тим, як вона натягла на обличчя цю мереживну дешевизну.

Звичайно, це все не те. Просто заміна моїм справжнім бажанням. Гідна заміна, варто зазначити. Але в неї в очах немає того, що я побачив у очах Лери. Тут порожнє скло. Ні натяку на варті думки.

Чорт! Знову це жінка без дозволу залазить мені в мозок.

Вчорашня ніч була дуже близькою до провалу. Мого власного провалу всіх принципів. Що ти за людина, якщо не вірна сама собі?

Це просто тупа тваринне бажання. У Валерії немає нічого дійсно важливого. Просто мені треба спустити пару.

— Що ти вмієш?

— Все що ти забажаєш!

Точно все?! Смілива…

Хмикаю, невдоволено підтискаю губи. Ще раз окидаю поглядом її тендітну фігурку і зупиняюся на темному волоссі. Зійде.

— Куди йти?

— Туди, — киває у бік найближчих до нас дверей.

Опинившись наодинці, не зволікаю. Розвертаю дівку до себе спиною і загинаю біля першої поверхні, що трапилася.

Вона намагається якось звиватися, щоб спокусити мене. Торкається. Стогне від своєї ласки. Чорт забирай, це діє. Ця гра мене заводить.

— Де гумки?

Жасмин відштовхується від комода і починає роздягатися. Знімає з себе мереживо тон маски та залишається в одних трусиках.

З комода вона дістає сріблястий квадратик і рве зубами.

Мені швидко набридає ця дешева вистава. Краще б продовжувала себе торкатись.

Розвертаю її знову обличчям до комода і рву її блядські труси. Заповнюю одним поштовхом і просто бездумно деру, до гучних ляпасів наших тіл, що стикаються.

— Тільки спробуй розкрити свого рота, — попереджаю її, коли чую, як Жасмин починає награно стогнати. У нашому злитті немає нічого приємного, особливо для неї. Тож нехай навіть не намагається грати в ці ігри.

Через десять хвилин я повертаюся більш-менш врівноваженим.

По стійці смирно, на мене вже чекають троє: Лісовик з пакетом грошей для Мірану та його двоє переляканих псів, тілоохоронців.

— Чи все вам сподобалося? — цікавиться господар борделю.

— Це за твою Жасмин, — ігнорую його запитання, забираючи борг. Вийнявши з кишені особисті гроші, вичитую кілька купюр. Кладу зверху ще кілька: — А це моральна компенсація. Я купую цю дівку щонайменше на місяць. Дізнаюся, що ти її підкладаєш під інших, до біса тут все спалю. І начхати, що за це мені зробить Міран. Почув мене?

Я сам до кінця не зрозумів, що роблю? Але вирішую, нехай ця повія побуде запасним варіантом. На випадок, якщо сильно буду злий. Її не шкода. Її за це платять. Про те мій емоційний стан буде більш-менш у порядку.