Читати книгу - "На мені та в мені, Анастасія Бойд"

Ми з Морелем уникали один одного майже тиждень, і мені здалося, що я навіть починала сумувати. Він перестав сидіти у залі. Перестав доручати мені обслуговувати його. Ів був скривджений на мене, або просто не хотів доставляти своєю увагою мені дискомфорт.

- Лулу, що про тебе сказати Дені? Він хоче дізнатися більше про те, що тобі подобається, - якось запитав Поль наприкінці дня, коли ми наводили порядок у залі.

- Я не знаю про себе нічого цікавого. Він соромиться запитати мене особисто? - посміхнулася я, не бажаючи, щоб цей хлопчик щось хотів щодо мене. Як би осадити Поля з його другом?

- Ні, просто зондує ґрунт. Адже ви майже не спілкувалися на вечірці. Чим ти захоплюєшся?

- Я працюю, здебільшого буваю вдома, іноді виходжу на вулицю, особливо коли похмуро. Люблю тірамісу, не люблю магазини та громадський транспорт.

- Та ти унікальна особистість! Такі теми можна обговорювати нескінченно. На один рецепт тірамісу може піти півгодини, - вони з Марі хором засміялися, і я зрозуміла, що мені справді нема чого про себе розповісти. Раптом я згадала, як у школі бабуся записала мене на бальні танці. Я не протрималася там і року, але танцювати частково навчилася. Чи можна було сказати, що я захоплююсь танцями?

- Я захоплююсь бальними танцями, - рішуче заявила я, і відштовхнула стілець, який заважав мені пуститися в танок.

- Ти це зараз вигадала? – здивувався Поль.

- Вмикай музику.

- Яку?

- "Вальс Мелоді" Сержа Генсбура.

Пісня заграла, і я, ніби обіймаючи свого уявного напарника, закружляла у вальсі. Я сама не очікувала, що моє тіло все ще пам'ятало навички десятирічної давності. Я перебирала ногами, артистично вклоняючи голову, прикриваючи очі, поки уявний партнер не набув форми, і я не потрапила в обійми Іва. Мене немов жаром окатило. Морель з'явився так раптово. І так близько. Він не розгубився – однією рукою міцно обійняв мене за талію, другою стиснув мою долоню, і повів наш танець, вражаючи своєю майстерністю. Я подивилася йому в очі і вже не знайшла сил відірвати погляд. Варто визнати, що як би я не уникала розмов і з'ясування стосунків, мене страшенно тягнуло до Мореля, а враховуючи те, як міцно він схопив мене, і його до мене теж.

- Чудовий кінець дня! Потрібно ввести танці у корпоративний розклад. Гарних вихідних, пані та панове, - Ів трохи награно попрощався, і вийшов на вулицю.

- Оце так! - захоплено пропищала Марі. - Можна сміливо казати Дені, що Лулу любить танці.

Я була не в змозі щось сказати через емоції, якими мене окотив Ів. Моє тіло ніби занепало, опинившись знову без нього. Я сподівалася, що це або пройде згодом, або Ів все-таки вчинить рішучі дії.

Ми закінчили справи з колегами, і коли я переодяглася, то виявила СМС від Мореля на своєму телефоні.

"Можливо, ти хочеш поїхати сьогодні зі мною? Я чекатиму на задньому дворі двадцять хвилин".

Серце мало не вистрибнуло з грудей. Я звірила час – СМС було надіслано п'ятнадцять хвилин тому. Я сильніше занервувала, чи то від такої пропозиції, чи боячись запізнитися. П'ять хвилин на роздуми... Але чи варто було про щось думати, якщо я й так знала, що згодна?