Читати книгу - "Одного разу в хірургії , Ягода"

Розділ 12

Вікторія

Я йшла як сліпе кошеня з ним за руку і відчувала себе захищеною .Я відчула ,що ми зайшли у ліфт і довго ,як мені здавалося ,їхали вверх .Потім його руки перемістилися на талію ,викликаючи табун мурашок і він знову мене кудись повів .
-заплющ очі і не відкривай доки я не дозволю ,-прошепотів біля самого вуха ,розв'язуючи хустинку .На що я лише мугикнула щось незрозуміле.

Він відійшов кудись і знову мене охопило таке  знайоме  відчуття пустоти і самотності. Так самотньо і холодно  було без його дотиків ,що я аж мимоволі здригнулася ,коли мене на плечі ліг піджак ,а тишу розірвав знову спокусливий шепіт :
-відкривай.

Я розплющила очі і поглянула навколо . 

Ми були на даху і все було всипано пелюстками троянд,а посередині був столик на двох і величезний букет різних трояндочок, на столі горіли свічки і я навіть не помітила  скрипаля поки він не заграв .Як я люблю скрипку .

-Потанцюємо?- і переді мною з'явилася рука хлопця.Я мов заворожена вкрала свою маленьку долоньку у його велику і ми закружляли у танці. Він міцно притиснувся до мене і навколо нас ніби все розчинилося ,були лише ми і цей танець .Музика стихла ,а ми так і стояли в обіймах одне одного .Я під враженням потягнулася до нього за поцілунком.  Спочатку несміливо ,ледь чутно доторкнулася до його вуст ,а потім він перехопив ініціативу і  ми довго і ніжно цілувалися . 

Він відсторонився першим .

-давай все таки повечеряємо ,а  десерт залишимо на потім ,-і посміхнувся тією посмішкою,від якої я танула як шоколад на сонці.
-давай,-і ми сіли за столик вечеряти .Всі страви були дуже смачними і ми швидко їх з'їли .Від шампанського тіло розслабилося і я пересіла ближче до нього і поклала голову на плече чоловіка і ми мовчки дивилися на вечірній Київ,який зачаровував .Я ніколи не думала ,що мовчання може бути таким приємним, але з цим чоловіком із самого початку все по особливому .

Ми ще трохи так посиділи і Олег сказав ,що йому треба відійти, а я просто продовжила дивитися на місто .В один момент я почула якесь копошіння позаду себе і обернулася .Там була така приголомшлива картина: Олег стояв на одному коліні і тримав маленьку коробочку в руках .Мені здалося ,що серце зараз вискочить із грудей ,а очі від здивування покотяться. Поки я намагалася втихомирити своє серденько ,цей прекрасний хлопець заговорив :

-Вікусь ,ми не так давно знайомі ,але за цей короткий час я встиг пізнати більше емоцій і пережити більше прекрасних моментів ніж за все своє життя .Ти мені дуже подобаєшся і я бачу твою симпатію у відповідь .Я хотів би з  тобою ще багато пережити і пройти .Тож...ти станеш моєю дівчиною?

Сказати ,шо я була в шоці це нічого не сказати .Я так довго мовчала ,що Олег почав помітно нервувати .
-перед своєю відповіддю хотіла б запитати тебе ,ти впевнений ,що хочеш ,щоб твоєю дівчиною стала дівчина з різними тараканами в голові?
-на всі сто .Я буду пробувати  домовлятися з твоїми тараканчиками ,-сказав дивлячись мені прямо в очі 

-так ,я стану твоєю дівчиною ,-просто відповіла з посмішкою на вустах і з очима на мокрому місці ,і тут мене закутали в найтепліші , найнадійніші , найбезпечніші ,най-най обійми .

Як думаєте, вони будуть разом?