Читати книгу - "Зберігач Таємних Реліквій , Arachne "

Мовчання стояло в повітрі, і Тобі розумів, що сказав усе, що мав. Він знав, що рішення стане для когось із них важким тягарем, і поважав це.

— Я залишусь тут на якийсь час, щоб дати вам можливість обміркувати все. Якщо хтось із вас наважиться прийняти цю відповідальність, підійдіть до мене. Пам'ятайте, що знання, яке я передам, — це скарб, який має бути охороняним і збереженим у таємниці, що зберігається в серці Зберігача.

З цими словами Тобі вклонився і повільно попрямував до храму, залишивши самураїв наодинці з їхніми думками та вибором.

Молоді самураї переглянулися, усвідомлюючи вагу слів, сказаних Тобі та старостою. Слова старости поселення пробудили в них глибокі роздуми.

- Тепер я розумію, чому Тобі сан не завів собі сім'ю, - сказав староста, дивлячись у далечінь. — Це не просто обов'язок, це важка ноша, яка потребує повної самопожертви.

Воїни тихо слухали його, розуміючи, що перед ними стоїть вибір, який визначить їхню долю.

Кенджі, спостерігаючи за тим, що відбувається, кивнув головою, підтверджуючи сказане:

— Так, це самопожертва заради миру та захисту того, що є важливим для всіх нас. Зберігач бере на себе відповідальність не лише за артефакти, а й за спокій світу. Бути Зберігачем означає поставити борг понад усе.

Кожне слово, кожен рух у цей момент мали велике значення. Молоді самураї розуміли, що їхнє рішення змінить не тільки їхнє життя, а й життя багатьох інших. Вони стояли перед вибором, який вимагатиме від них мужності та рішучості. В тиші, що повисла над храмом, відчувався тяжкість цього моменту.

Кенджі, не відриваючи погляду від молодих самураїв, продовжував говорити з повагою та захопленням:

— Він приніс у жертву свою сім'ю та свою любов, щоб захистити наш світ. Тобі - справжній самурай і воїн, Зберігач древніх реліквій, який несе на своїх плечах весь тягар світу. Кожен його крок – це акт відданості своєму обов'язку. Він ніколи не скаржився і не шкодував про свій вибір. Його знання та вміння виходять за межі того, що ми можемо зрозуміти. Магія, якою володіє, підпорядковується йому, відкриваючи перед ним таємниці, недоступні іншим.

Кенджі зробив паузу, даючи присутнім зрозуміти сказане. Слова його проникли в серця воїнів, змушуючи замислитися над тим, що означає бути Зберігачем. Тобі залишався мовчазним, але його присутність говорила сама за себе — це була людина, яка віддала себе заради вищої мети. У кожному русі, у кожному погляді відчувалася сила і мудрість, які вселяли повагу та трепет.

Тобі стояв біля входу храму, його постава була гордою та величною. Руки були схрещені за спиною, а голова піднята високо, незважаючи на роки, що залишили сліди на його обличчі у вигляді глибоких зморшок. Його волосся, повністю вкрите сивиною, надавало йому вигляду мудреця, а його присутність — ауру авторитету та спокою. Погляд Тобі залишався ясним і проникливим, а його спокій випромінював силу і впевненість, вселяючи трепет і захоплення оточуючим. Кожен, хто бачив його, розумів: перед ними стоїть людина, яка пройшла через багато випробувань і зберігає в собі таємниці давніх знань та сил.

Тобі слухав розмови довкола, уважно прислухаючись до кожного слова, але не подавав вигляду, що чує їх. Його думки були зосереджені на катані, що висіла в нього на поясі. Він відчував її мовчання і відсутність відгуку, немов вона сама теж шукала гідного спадкоємця. "Катана мовчить," - подумав він сам собі. У глибині душі Тобі почав сумніватися, чи знайде він тут наступника, здатного прийняти на себе важку ношу Зберігача. Він розумів, наскільки рідкісний і складний був цей шлях, і з сумом усвідомлював, що, можливо, ніхто з присутніх не готовий до такої жертви.

 "Кенджі", - покликав він,  "Я хочу прогулятися,  склади мені компанію, мені треба поговорити з тобою."

Кенджі відразу ж озвався на поклик Тобі, підходячи ближче. "Звичайно, куди йдемо?" — спитав він, намагаючись вловити другий настрій. Тобі, не озираючись, відповів: "У гори." Він почав спускатися сходами храму, його кроки були впевненими, але в них відчувалася вага роздумів. Кенджі пішов за ним, розуміючи, що майбутня розмова буде важливою. Гори, приховані в ранковому тумані, здавались спокійним і відокремленим місцем, ідеальним для відвертої розмови, яка, мабуть, мала статися.

Гори, куди прямували Тобі та Кенджі, були оповиті м'яким ранковим туманом, який наче пелена приховував їх від решти світу. З першими променями сонця туман починав розсіюватися, оголюючи величні вершини, вкриті густим лісом. Високі сосни, що згинаються під поривами вітру, створювали м'яке шелест листя, наповнюючи повітря свіжим запахом хвої та трав.

Земля під ногами була вистелена мохом і дрібними квітами, що надавали їй мальовничих відтінків. Уздовж вузької стежки, що веде вглиб гір, вилися гірські струмки, що весело дзюрчать по каменях і створюють музику природи. Птахи, приховані в густих кронах дерев, співали свої ранкові мелодії, додаючи гармонії до цього відокремленого місця.

Коли туман повністю розвіявся, відкрилися краєвиди на далекі долини та пагорби, вкриті густим зеленим килимом. Вдалині можна було побачити тіні оленів, що пасуться, і пташок, що причаїлися біля водопою. Природа тут була сповнена життя та енергії, але водночас — спокійна та умиротворююча. Це місце здавалося непорушним і вічним, ніби час уповільнював тут свій хід, надаючи можливість забути про все і насолоджуватися красою навколишнього світу.

ПОШУКИ ЗБЕРІГАЧА 

Тобі з глибоким зітханням сказав: "Я не знайду тут наступника. Катана мовчить."

Кенджі, насупивши чоло, запитав: "Що робитимемо?"

Тобі задумливо подивився на гори і відповів: "Я думаю, варто поїздити по інших місцях. Можливо, дорогою ми зустрінемо того, хто вартий цієї ноші."

Кенджі кивнув, приймаючи пропозицію Тобі. "Давай спробуємо," - відповів він. "Вздовж гірських доріг є безліч поселень, де молоді воїни тренуються та охороняють свої села. Можливо, серед них знайдеться гідний наступник."