Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Я кашлянула, не впевнена у тому, що варто про це говорити. Знизала плечима і коротко розповіла про моїх фрейлін.

— Гм-м-м, дивно. Це ж ваші фрейліни.

— Так, і вже нічого не поробиш, — хитнула я головою. — Це вже відбулося. Краще скажіть мені, Оуене, як ви уявляєте наше подружнє життя?

Король кинув на мене хитрий погляд:

— Сподіваюся, що ми з вами, Айло, будемо жити довго та щасливо. У злагоді, не знаючи турбот. 

— Мені подобається ваш план, Оуене. Зроблю все від мене залежне, щоб він втілився у життя.

— Я теж, моя королево, — з посмішкою відповів він. А потім насупився. — Ви змерзли.

— Мені всі кажуть, що скоро я звикну до погоди в Содії, — спробувала пожартувати я. А чоловік тільки головою похитав.

— Ви може і звикнете, та я все ж таки допоможу вам із цим.

Чоловік зупинився, зняв зі своєї руки тонку шкіряну рукавичку, а слідом за нею зняв невеликий золотий перстень з мізинця. 

— Дозволите?

Я простягнула королю руку і за мить теж опинилася без рукавички. Дотик чоловічих пальців до шкіри був приємним, теплим… 

Король вдягнув мені на палець золоту прикрасу з червоним камінчиком і посміхнувся.

— Скажіть, коли відчуєте зміни?

Насупившись, я ще кілька миттєвостей не розуміла, про що він говорить. А за мить зітхнула від несподіванки.

Перстень, який тепер був на моїй руці, повільно нагрівся. І потім тепло від нього почало ширитися долонею, переходили на передпліччя, живіт, груди…

— Що це, ваша величносте?

— Магія, моя королево, — посміхнувся він. — Це вогняний рубін. Ми видобуваємо їх у північних горах. Цей мінерал здатен зігрівати. Вам вже не так холодно?

— Ні, — я тряхнула головою. — Це щось неймовірне, Оуене! Ох! А як же ви без цього персня? Я не хочу стати причиною застуди короля.

— Не переймайтеся, — Оуен нахилився і торкнувся моєї руки губами. — Головне, щоб ви були здорові, моя королево. Адже незабаром відбудеться бал, на якому ви познайомитеся з усім вищим суспільством Содії. 

***

Крижаний замок.

Кімнати королеви-матері.

— Я сподіваюсь, що ця справа настільки ж важлива та термінова, як ваш візит до мене у таку годину, — невдоволено пробурмотіла леді Фрейвіл, кутаючись у теплий халат.

За вікном вже панувала глибока ніч, коли їй повідомили про гостя. Жінка вже готувалася до сну, відпустила служниць і розпустила волосся. Але той гість, який мав завітати в таку годину, міг бачити родичку і не в такому вигляді. Тому леді Фрейвіл навіть не переймалася з цього приводу.

— Справа важливіша за гнів богів, який нам обіцяють вже понад тисячу років, — голос пролунав від дверей. А за мить у світлі кількох десятків свічок з’явився і сам гість.

Його лиса маківка відбивала світло. А на почервонілому від морозу обличчі починала лущитися шкіра. 

— Маєте поганий вигляд, лорде Стері, — посміхнулася стара, зустрівшись поглядом з гостем.

— Вам я так відповісти не можу, моя королево, — зітхнув Великий підскарбій, займаючи вільне крісло у передпокої спальні. 

— Я і так все знаю. А хто тобі про це скаже, кузене?

— Обов’язково кожен раз наголошувати на смерті моєї дружини, га? — беззлобно спитав той, а потім відмахнувся. — Ну, добре, я покваплюся. От, тримайте. Це розрахунки витрат на королівське весілля. Що ви з цього приводу думаєте, моя королево?

— Обов’язково кожен раз наголошувати на тому, що колись я мала тягар у вигляді корони? — таким саме тоном відповіла леді Фрейвіл, беручи з рук кузена папери.

Відповіді на це питання жінка не отримала. Та і не чекала. Вона за мить вже була не у власній кімнаті, а серед цифр та розрахунків.

— Це перевищує мої очікування, — нарешті промовила вона, опускаючи папери. — Здається, наше з Джеймсом весілля відсвяткували за менші гроші. Виправте мене, лорде Стері, якщо я помиляюся.

— Ні, міледі, не помиляєтеся. Королівське весілля дуже сильно вдарить по скарбниці. І я, як Великий підскарбій, не можу на це заплющити очі. Тому і сиджу у таку годину у вашій кімнаті.

— І що ви, як Великий підскарбій, можете порадити? — жінка повернула папери кузену. — Ми можемо частину витрат покрити посагом нареченої, хіба ні?

— У тому і справа, леді Фрейвіл, — лорд Стері підтис і без того тонкі та безкровні губи. — У розрахунках є посаг леді Месау. От тільки той посаг, що надійшов у Содію, надто різниться з тим, який було зазначено на папері.

— Хочете сказати, що лорд Месау надурив нас? — здивовано скинула брови жінка.

— Хочу сказати, моя королево, що мої шпигуни принесли трохи невтішні новини. Бачте, лорд Месау вже як сім років боржник головного банку Ісафіру. А ще він надто часто загулює у Дім Спокуси. 

— Дім Месау не має коштів, — пробурмотіла королева-мати, опускаючи погляд. — Вони на дні… І все ж таки їхня старша дочка тут.