Читати книгу - "Екзорцист"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Господи, яви нам знак…»
Воскресіння Лазаря було вповите імлою в далекому минулому.
Ніхто з тих, що тепер живе, не чули його сміху.
Чому ж немає знаку?
Каррас нерідко прагнув жити в той час, що й Христос: щоб його побачити, доторкнутися, зазирнути в очі. О Господи, явися мені! Дай знати про Себе! Прийди в сни!
Його поглинала ця жага.
І ось він сидів за столом, тримаючи ручку над аркушем паперу. Можливо, єпископ не відповідав йому не через брак часу. «Можливо, — подумав Каррас, — він зрозумів, що віра, врешті-решт, залежить від любові».
Бермінґем пообіцяв розглянути його прохання, спробувати вплинути на єпископа, але досі так нічого й не зроблено. Каррас дописав листа й ліг спати.
Він неохоче прокинувся о п’ятій ранку, пішов до каплички у Вайгел-холі по гостію для меси, а тоді повернувся у свою кімнатку. «Et clamor meus ad te veniat, — скорботно шепотів він слова молитви. — І нехай моє волання дійде до Тебе…» Підняв угору гостію для висвячення й з болем пригадав, яку радість колись відчував у такі миті. Знову відчув, як і щоранку, гостру судому від раптового й ледь помітного проблиску далекої й давно втраченої любові. Розламав над потиром гостію. «Мир залишаю вам. Мій мир вам даю». Він поклав у рот гостію й проковтнув паперовий смак відчаю. Завершивши месу, акуратно витер потир і поклав його в сумку. Поквапився до поїзда, що відправлявся до Вашинґтона о сьомій десять, несучи в чорному саквояжі біль.
Розділ третій
Рано-вранці 11-го квітня Кріс зателефонувала до свого лікаря в Лос-Анджелес і попросила, щоб він домовився з місцевим психіатром про консультацію з приводу Реґани.
— О? А що сталося?
Кріс пояснила, що, починаючи від дня народження Реґани — коли Говард так і не подзвонив — вона помітила несподівану й драматичну зміну в поведінці та характері доньки. Безсоння. Сварливість. Напади гніву. Розкида`ла й трощила свої іграшки. Верещала. Не хотіла їсти. До того ж стала якоюсь надміру енергійною. Постійно рухалася, щось зачіпала, перевертала, бігала, вистрибувала. Погано справлялася зі шкільними завданнями. Вигадала собі уявного партнера в грі. Раз по раз утинає якісь химерні штуки, щоб привернути увагу.
— Які саме? — запитав лікар.
Кріс розповіла про стукіт у стелю. Після огляду горища вона чула його ще двічі. При цьому Реґана обидва рази була у своїй кімнаті, а як тільки Кріс заходила, стукіт припинявся. Крім того, сказала вона, Реґана почала «губити» свої речі: сукенку, зубну щітку, книжки, черевички. Скаржилася, ніби «хтось рухає» її меблі. Зрештою наступного ранку після вечері в Білому домі Кріс побачила в Реґаниній спальні Карла, який майже із середини кімнати тягнув, ставлячи на місце, комод. Коли Кріс запитала, що він робить, той знову повторив, що «комусь дуже смішно», але відмовився щось детальніше пояснювати. Та невдовзі Кріс знайшла в кухні Реґану, яка бідкалася, що вночі, коли вона спала, хтось пересунув усі меблі. Після цього випадку, пояснила Кріс, її підозри остаточно сформувалися. Було ясно, що все це робила її дочка.
— Маєш на увазі сомнамбулізм? Вона це робить уві сні?
— Ні, Марку, вона це робить, коли не спить. Щоб привернути до себе увагу.
Кріс згадала про те, як нібито тряслося ліжко; це траплялося ще двічі, після чого Реґана завжди приходила спати до матері.
— Ну, це можна пояснити її власними підсвідомими рухами, — мовив лікар.
— Ні, Марку, я ж не сказала, що ліжко справді тряслося. Я сказала: це Реґана твердить, ніби воно трясеться.
— А ти впевнена, що цього не було?
— Ні, не зовсім.
— Бо це могли бути клонічні спазми, — пробурмотів він.
— Які спазми?
— Клонічні. Температура була?
— Ні. Слухай, — запитала Кріс, — то брати мені її до психіатра чи як?
— Кріс, ти згадувала шкільні завдання. Як у неї з математикою?
— А що?
— Скажи мені як? — наполіг він.
— Паскудно. Тобто раптово стало паскудно.
— Ясно.
— А чому ти спитав? — здивувалася Кріс.
— Ну, це частина синдрому.
— Синдрому? Якого синдрому?
— Нічого серйозного. Я б волів не робити припущень телефоном. Маєш олівця?
Він хотів, щоб вона записала ім’я одного вашинґтонського терапевта.
— Марку, а чи не міг би ти прилетіти сюди й перевірити її сам? — Вона пригадала Джеймі з його затяжною інфекцією. Тодішній її лікар виписав для нього новий антибіотик широкого спектру дії. Коли вона прийшла в місцеву аптеку, щоб оновити рецепт, фармацевт обережно її попередив: «Не хочу вас тривожити, мадам, але це… ну, зовсім новий препарат на ринку, і виявилося, що в Джорджії він викликав у маленьких хлопчиків апластичну анемію». Джеймі. Не вижив. Помер. Відтоді Кріс перестала довіряти лікарям. За винятком Марка, і то не відразу, а після кількох років. — Марку, чи не міг би ти?
— Ні, я не можу, але не хвилюйся. Цей терапевт, якого я тобі рекомендую, чудовий фахівець. Найкращий. Бери олівця.
Хвилина вагання. Тоді:
— Уже взяла. Як його звати?
Вона записала ім’я й номер телефона.
— Нехай він її огляне, а потім зателефонує мені, — порадив лікар. — А про психіатра поки що забудь.
— Ти певен?
Він виголосив цілу тираду з приводу готовності широкого загалу визнавати психосоматичні хвороби, не визнаючи при цьому зворотного, а саме того, що причиною так званих духовних хвороб дуже часто виявляються тілесні недуги.
— Ось що б ти сказала, — навів він приклад, — якби була, Боже борони, моїм терапевтом, а я розповів би тобі, що страждаю від головного болю, нічних кошмарів, нудоти, безсоння й нечіткості бачення, а ще до того ж я постійно почуваюся розклеєним і до смерті боюся втратити роботу? Чи ти б не назвала мене невротиком?
— Мене краще про це не питати, Марку, я й так знаю, що ти невротик.
— Усі ці симптоми характерні для пухлини мозку, Кріс. Перевір тіло. Це насамперед. А тоді буде видно.
Кріс зателефонувала терапевтові й домовилася прийти того ж вечора до нього на прийняття. Вона тепер вільно могла розпоряджатися
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екзорцист», після закриття браузера.