Читати книгу - "Есміна. Таємниця крижаної королеви, Юлія Богута"

Шум проривався крізь пелену сну, невблаганно витягуючи на цей світ. Під щокою безликим холодом відчувалася потріскана шкіра старенького дивану, замість теплого плеча Рейна. Схоже, втрачати мені з самого ранку вже не було чого, тому я розплющила очі й стала розглядати нервового Джері. На моє здивування, він був одягнений у вчорашній костюм, розпатланий більше ніж зазвичай, і шукав щось у місцевій бібліотеці. Не те щоб це було рідкісним явищем, але зазвичай книги в його долонях знаходились виключно тоді, коли він ловив їх перед своїм носом.

— Що ти шукаєш? — сонно пробуркотіла, воскрешаючи себе з того світу. Виходило погано.

— О! Фіалко, ти вже прокинулась! — зрадів перевертень, сідаючи напроти мене й допитливо поглядаючи на мою розпатлану гульку на голові. — Треба твоя допомога.

— Що сталося? — насторожено перепитала, протираючи очі. Хотілося вірити, що він був таким занепокоєним через справу, але я ще не настільки втратила дах, щоб повірити в таку нісенітницю...

— Ароу втратила пам'ять, — випалив чоловік, підтверджуючи мої гірші здогадки. —  Якийсь менталіст вже другий раз потоптався в її голові. І якщо старі спогади містер Чайлдс ще зміг повернути, то нові повернулися лише малими шматками.

— Джері... — примружилась від усвідомлення підстави...

Аж занадто вчасно ця циркачка втратила спогади. Це було чудовим способом замести сліди після злочину. І мовчати про це я аж ніяк не змогла. Тому довелося почати все з самого початку, послідовно викладаючи факт за фактом, ніби для дитини наводячи аргументи. Але Джері, як і всі малі діти, не відрізнявся особливим терпінням та розумом. Те, що він не вірив моїм словам читалося на його обличчі настільки ясно, що в якийсь момент я просто швидко обірвала потік аргументів та здалася.  

— Все одно не сходиться, Фіалко, — продовжував відпиратися Джері, ніби був добрячим таким бараном, а не чорною пантерою. —  Сьогодні вівторок. А пам'ять вона втратила ще в суботу увечері, коли ми зловили Сноу. Як би вона тягнула ту вашу статую через весь парк та ще й навіть не знаючи для чого це робити?

— Це ти мені скажи, Джері, наскільки  добре ви знайомі, що ти її так захищаєш? — не втрималась і стала свердлити його поглядом. — Я не проти ваших стосунків, але мертві не брешуть, Джері. Твоя Ароу була на місці злочину і вистрілила в Ейру дротиком. Ідентифікувати його буде досить просто. По Вайленсі не так багато хто стріляє з арбалета. Мені потрібно щось надійніше ніж "моє серце їй вірить!".

— Фіалко...звідки у мене серце, якщо навіть совісті немає? — сміявся перевертень, змушуючи мене подумки уявляти, як в нього летить черговий Кодекс. Допомагало так собі, але всяко краще ніж вбити на місці. — Просто повір мені, вона не змогла б когось вбити.

— Я хочу тобі повірити. Але поки в мене на руках лише беззаперечні свідчення духа проти твоїх особистих вражень. І я нічого з цим не зможу зробити, аж доки ти не приведеш її у відділок. Якщо вона дійсно втратила пам'ять в той день, то на її рахунку буде мінус один труп. Але щоб довести невинність треба буде повернути їй пам'ять та знайти свідків.

— Де б нам ще знайти їх... — задумався нахаба, розлягаючись поруч на дивані, як котисько. — Я вчора весь цирк обходив, але ніхто нічого не бачив. Ароу просто сказала старому Рему, що йде провітритись, зникла на сорок хвилин і опинилася коло парку, де розташований цирк. Там, налякано телефонує на швидкий набір першій же людині списку та натрапляє на  Чайлдса, який вже повертає їй частину спогадів.

— Тобі не здається, що якось все занадто гладко? — поцікавилась, уявляючи цю картинку. — Нехай менталіст дійсно попрацював над нею. Навіщо йому було доводити її до місця, де її б точно хтось впізнав? Це виглядає так, ніби вони працювали в парі й він захотів створити їй алібі.

— Вона жертва, Фіалко, — заперечував перевертень, як баран відмовляючись визнавати очевидне. 

— Твоїх залицянь? — скептично здійняла брову, але замість самовпевненого виразу обличчя побачила підтиснуті губи. — Джері...?

— Що? — буркнув він у відповідь, ані краплі не відчуваючи каяття.

— Ти маніячив нашого маніяка...? — шоковано видихнула, впевнюючись з кожною секундою у вірності свого припущення. — І як довго вона тебе відшивала перш ніж ви зійшлись?

— Ми не зійшлись, — фиркнув цей безсовісний, а я ще більше на нього витріщилась. — У нас мало бути перше побачення в той вечір, коли ми впіймали Сноу. Але, як ти пам'ятаєш, я був не в тому стані. Тому перенесли на вчорашній день.

— І вона...по дивному збігу обставин втратила пам'ять... — продовжила цю цікаву історію їхніх стосунків. — Навіть не знаю, що імовірніше... Що вона від тебе так рятувалася і вирішила стерти собі пам'ять. Чи що це хитрий план зі створення алібі,  якому ти заважаєш всіма силами. Чи може світ почув мої молитви та вирішив влаштувати тобі кармічний відкат.

— Не смішно, Фіалко. Ти хоч уявляєш як було важко відпроситись у Санктуса? — завівся Джері, закочуючи очі, як кіт. —  Хоча бог з тим Санктусом. Мені Рейн ці два недопобачення згадуватиме стільки часу, що останні залишки мізків виб'є своїми розумними книжками. Хоч би раз романчиком кинув!

— А тобі принципово якими книжками він тобі по голові б'є? — аж розсміялася від праведного обурення. — Щоб цей розум тобі передавався контактним шляхом, тобі треба їх читати. Чи ти думаєш, ніби знання тобі переб'ються з дванадцятим шрифтом Таймса? Всмокчуться через синяки з кров'ю?

— Якби ж то...! Я б тоді став генієм! А так...

— А так ти просто маніяк, — констатувала факт. — Раз ти настільки впевнений у своїй Ароу — влаштуй їй екскурсію по відділку, та прихопи з собою її арбалет. Як тільки ми підтвердимо, що постріл був не з нього — ганятимеш на свої побачення знову.

— Та Рейн не відпустить...

— Я домовлюсь.

Джері перевів на мене самовпевнений погляд та ледь кивнув, ніби ця думка вже дозріла в його голові. І хоча я бачила, що йому це не подобається, але він розумів, що іншого виходу не було.