Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

 — Це не айфон. Ти мене не любиш, сестро – кричить Луна, я глибоко вдихаю та видихаю, щоб мати змогу говорити спокійно. 

— Сонце, у мене не має змоги купити айфон. Цей також хороший, тут камера класна, та й пам'яті багато – говорю спокійно, але мій терпець скоро увірветься. 

— То б взяла грошей у батька. До речі, чому я не можу додзвонитися до нього з твого телефону? – батько мене заблокував, я навіть не повідомила про те що Луна знайшлася. Та казати про це сестрі боюсь, адже вона його маленька копія. 

— Ми посварились трошки. Луна, поговорімо спокійно, як колись – посміхаюсь та роблю крок на зустріч, сестра відходить назад. Дайте мені хтось терпіння та якусь інструкцію. 

— Колись для тебе я була на першому місці, а тепер що? Я попросила айфон, а ти навіть на це не здатна. Ось і вся твоя любов сестричко – шипить. Ні це не виносимо, я не знаю як поводити себе.

 — Сонце, любов у грошах вимірювати неправильно. Пам'ятаєш коли ти була маленька, то спала зі мною в одному ліжку, завжди поруч – можливо вдасться достукатися до неї, вона ж росла хорошою дівчинкою, а тепер така ж як батько.

 — Хочеш сказати, що мене ніхто окрім тебе не любить. Що ці подарунки, гроші які мені дають батьки це не любов? – сестра кричить та майже плаче, я ж не це мала на увазі. Ну чому вона чує не те що потрібно.

 — Луна, я не це хотіла сказати. Звісно вони тебе люблять... 

— Тому не приїхали сюди? Знаєш що сестра, якщо ти хотіла мене принизити, то у тебе вдалось. Я й так знала, що нікому не потрібна, а ти тільки що це доказала – Луна починає сильно плакати, я не можу бачити її сльози, тому одразу ж кидаюсь обіймати. Цілую в голову, вдихаю аромат її тіла, маленька моя дівчинка. 

— Ходи поїмо, будь ласка, Луна. Я ж переживаю за тебе, у твоєму віці потрібно добре харчуватися – мій голос тремтів, сестра так сильно плакала, що я вже жаліла про власні слова. Як мені сказати, що я повинна залишити її тут саму, та піти жити у кімнату Павла. 

— Ходімо – витираючи сльози промовила сестра, я полегшено видихаю. Ну хоча б поїсть.

 Доманського не було ніде видно, можливо це на краще, адже Луна кричала так, що він точно чув. Ми порушуємо усі правила, та наразі мені байдуже. Головніше зараз заспокоїти сестру, та підготувати її до основної новини. Ми їли багато фруктів та овочів, на більше сестра не погодилась. Луна навіть почала посміхатись, на душі стало так тепло від її посмішки. 

— Ну камера дійсно класна, але не престижно дочці бізнесмена ходити із простим телефоном. Це не по статусу – спокійно промовляє сестра, зробивши селфі. Напевно я у вихованні повернула не туди, що вона так зациклена на грошах. 

— Головне знання, та вміти себе подати. А те який у тебе телефон, не робить тебе кращою за когось іншого. Луна, сонце, послухай прошу. Завжди залишайся людиною, не дивись на бирки на одязі, та на купюри в гаманці – погляд сестри міняється, я бачу як їй не подобаються мої слова.

— Ось ти прожила скільки часу, а так і не зрозуміла сенсу життя. Для чого жити в злиднях та дружити з такими ж, якщо можна дружити з багатими та жити в розкоші. Я ось не збираюся відмовлятись від батькових грошей, я не настільки дурненька як ти – сестра посміхається, а я розумію як же сильно я помилялась у ній. Коли моя маленька дівчинка настільки змінилася? 

— Завтра я піду в школу, мені потрібні гроші на кафе, а то я з дівчатками договорилась піти – коштів у мене не багато, більш ніж половина пішла на телефон, а до зарплати ще два тижні.

 — Добре сонце, я дам тобі 500 грн – Луна кривиться. Ось що знову не так?

 — Це типу тільки на чайові? Ти хочеш мене осоромити так? Я так і знала що ти мене не любиш – сестра кидає приборами, та розплакавшись біжить у кімнату, мало не врізавшись у Доманського. Закриваю лице руками, ось що мені робити? Вона маніпулює, я це розумію, але як поводитися зовсім не розумію. 

— Ти вже сказала їй? – він сідає поруч, там де декілька хвилин назад сиділа Луна. 

— Ні, у нас не виходить діалогу. Я погана сестра – мої нерви не витримують, я починаю плакати, хоч обіцяла собі бути сильною. 

— Вона підліток. Що ви не поділили? – Павло запитує спокійно, а мені так необхідно з кимось поговорити. Спокійно та без крику, можливо він дасть мені пораду. 

— Спочатку їй не сподобалося, що я купила не айфон, а ще замало грошей дам завтра у школу – чорт, останнє я не хотіла говорити, та не змогла стримати язика.

 — Спочатку відкуплялись від неї подарунками, а зараз ти не розумієш її істерик? Вона маніпулює тобою, розуміє що їй потрібно тільки заплакати, як ти зробиш все необхідне. Тому поки ти будеш дозволяти так із собою поводитись, доти будуть істерики – Паша каже правду, тільки от вона мене сильно злить, адже я не уявляю як змінити все. Я не витримую її сліз, вона мені надто дорога. 

— Тільки як не зважати на її сльози? Як сказати, що я буду жити з тобою в одній кімнаті? Вона ж перестанете зі мною розмовляти, я не винесу такого – кручу в руках виноградинку, все тіло тремтить від хвилювання. 

— Я їй сам це скажу, та поясню правила цього дому. Та скажу тобі наперед, вона перестане з тобою говорити, навіть дивитись у твою сторону не буде. А ще, вона весь цей час їла, приходила поки тут нікого не було і їла. Луна маніпулює тобою, тобі вирішувати, скільки ще це буде продовжуватися – Доманський правий, але мені так страшно зробити цей крок. Він хоче сам з нею поговорити, мені страшно.

 – Я боюся втратити сестру, а якщо вона втече з дому? Влаштує істерику? Закриється в кімнаті, та не буде виходити?– важко дихаю повітря не вистачає, я ж не зможу так. 

— Охорона не випустить, а з іншим, їсти захоче сама вийде. Ти головне не здайся першою, а то потонеш настільки що вже не випливеш – голос став суворішим, я із завмиранням серця дивилась як Павло встає та направляється до сходів. Несила сидіти та чекати, біжу за ним. Мені необхідно все чути, а якщо він посміє образити Луну.

Як думаєте вдасться Паші домовитись із Луною?