Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

5 років потому

— А стьо це? – показуючи пальчиком на один із інструментів запитує Валя.

Вона також як я цікавиться тваринками, тож завжди з радістю йде зі мною на роботу. І ось зараз я знову буду пояснювати для чого кожних інструмент призначений.

Ми відкрились рівно рік назад. Наш притулок — ветклініка користується популярністю. До нас приходять багато людей, бувають такі що здають свої тварин, а бувають й ті що приносять чужих. Ви завжди з усмішкою приймаємо їх, у мене чудова команда, яка так само говорить роботою як і я.

— Цас лікувати Балбоса – дивлячись на годинник говорить донечка.

Барбоса ми забрали також рік назад, він вже старенький та має багато різних захворюваннь, але ми допомагаємо йому як можемо, щоб його останні моменти були без болю.

Взявши ліки ми пішли до Барбоса, він живе окремо, у нього свій будинок та навіть власний газончик є, щоб котик міг полежати на травичці.

— Наливай у мисочку – кажу Валі та даю відкриту пляшечку з ліками.

Донечки помаленьку підходить до котика та наливає йому ліки.

— Пий і будесь здоловий. Матуся тебе вилікує – з любов'ю промовляє до кота.

— А ось де ви! А я вас шукаю, потрібно було одразу ж йти до Барбоса – з усмішкою промовляє Даня, а я не можу слова сказати від шоку. Він ж мав тільки через тиждень повернутись.

Даня дуже сильно змінився, став справжнім чоловіка. Високий та красивий, але на Пашу зовсім не схожий, а ось Валя його маленька копія.

— Блатик – закричала донечка та побігла в його обійми.

Те як він сильно любить сестру завжди тішить моє серце.

— Принцесо ти не уявляєш що я тобі привіз – взявши на руки Валю промовляє, а тоді переводить погляд на мене

— Ходімо , батько доручив тебе привезти

— Зараз тільки сумку візьму

Даня йде геть, а я йду за сумкою у мене якраз знову дзвонить телефон. Це батько, згадав про мене кілька місяців тому, спочатку знати мене не хотів, а зараз я люба донечка. Луна не хоче виходити за когось заміж, тому він думав що я допоможу йому в цьому. Тільки він помилився, вони для мене більше ніхто. Луна досі не вибачилась, а перша я на примирення йти не буду.

Скидаю дзвінок та усміхаючись йду до своєї справжньої сім'ї.

Даня привозить нас в ресторан, де на нас вже всі чекають. Паша як завжди з квітками, досі дарує мені мікс з різних. Андрій Миколайович забирає на руки внучку, вони її так сильно люблять що ми досі живемо разом.

Паша підходить ближче та цілує мене в щічку по тілу з'являються мурашки. Я беру букет в руки та вдихаю їх аромат.

— Кохана хто скаже? А то тримати цю новину в секреті стає все важче – шепоче мені на вушко мій чоловік.

Я сильніше усміхаюсь, адже ми вже місяць як знаємо що я вагітна. Тож зараз на одну щасливу новину стане більше.

Кінець