Читати книгу - "Врятуй мене, якщо зможеш , Еммі Берн "

— Привіт – ледь чутно промовляю, та дивлюсь як Паша витирає сльози.

Я декілька хвилин тому прийшла до себе, спогади накрили мене мов цунамі. Слова батька крутилися в голові, що мій чоловік убивця. Та я зрозуміла що це не змінило мого ставлення до нього. Він захищав мене, а це найголовніше.

— Зайченя, я так злякався – торкаючись ручкою мого обличчя відповідає, а моє серце починає приємно битись.

— Все добре, напевно через фарбу мені стало погано. Потрібно покращити вентиляцію

— Це не через фарбу. Міло, дівчинко моя. У нас буде дитина – з дивним тремтінням в голосі промовляє, а я прикладаю руку до живота.

Дитина?

Я стану мамою?

На очах з'являються сльози. У середині ніби щось приємне розливається, я стану мамою. У мене буде маленьке чудо. На обличчі з'являється щира усмішка.

— Ти рада? Тобто ми залишимо дитинку? – схвильовано запитує, я тільки киваю на знак згоди.

Паша дарує мені безліч поцілунків, його щира реакція мене приємно дивує. Я боялась що він більше не захоче дітей, а він так сильно зрадів цьому.

До вечора він був зі мною, скасував всі зустрічі на найближчі два тижні. Щоб побути зі мною весь свій час. Ми багато розмовляли, та вирішили жити перший час з його батьками. Мені допомога, та й йому буде так спокійніше, що я не одна буду вдома.

Коли ми повернулися у будинок на нас чекав сюрприз. Багато повітряних кульок та квітів, щасливі Марія Степанівна та Андрій Миколайович які стояли обійнявшись. Я вже здогадалася що вони знають, а мені хотілося сказати це самій.

Даня з великим букетом квітів знайшов до кімнати та підійшов до нас. На його обличчі також була усмішка.

— Це тобі. Я дуже радий що у моєї майбутньої сестрички буде така класна мама – обіймаючи промовляє мені на вушко. Я не стримую своїх сліз.

До нас підходять батьки Паші, у них також сльози на очах.

— Вітаю донечко, ми завжди поруч – цілуючи в щічку говорить Андрій Миколайович.

— Міло, я така щаслива. Коли Даня нам це розповів, ми ледь стримались, щоб не поїхати одразу ж до тебе – плачучи промовляє Марія Степанівна, та обіймає мене міцно – міцно.

Останок вечора ми провели за розмовами, багато сміялися і я нарешті відчула себе по справжньому щасливою. Ми вирішили тримати цю новину в секреті, нехай це буде тільки наше щастя.

У кімнаті Паша був трохи схвильований.

— Міло. Залишилось виправити ще дещо – я дивлюсь як він стає на одне коліно, моє серце починає дуже швидко битись.

— Емілія Доманська, ти вийдеш за мене заміж? Станеш моєю дружиною, хоч по документах ми вже одружені, але чи станеш ти нею у своєму серці? – промовляє та дістає із кишені коробочку з каблучкою.

Я не можу повірити у те що бачу.

З сльозами на очах я присідаю поряд з ним.

— У серці я вже давно твоя дружина. Звісно я згідна – кажу, і на мій пальчик вдягається ще одна каблучка.

— Ти зробила мене найщасливішим – цілуючи мене в губи промовляє мій коханий чоловік.

Я впевнена що у нас по переду тільки найщасливіші моменти. Я кохаю його, а він мене. Скоро на світ появиться малюк, який ще сильніше зблизить нас всіх.