BooksUkraine.com » Фентезі » Американські боги 📚 - Українською

Читати книгу - "Американські боги"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Американські боги" автора Ніл Гейман. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 129 130 131 ... 170
Перейти на сторінку:
має значення, чим я займаюсь?

— Ти інвестиція. Ти був для нас важливим, бо ти був важливим для Середи. А чому... Не думаю, що хтось із наших знає. Він знав. Але він мертвий. Тому дивися на це просто як на ще одну маленьку таємницю життя.

— Мене задовбали таємниці.

— Правда? А мені здається, що вони додають смаку, як сіль добрій страві. Без них світ прісний.

— Отже, ти водій. Возиш їх усіх?

— Того, кого скажуть возити. Заробляю.

Він підніс наручного годинника до обличчя і натис на кнопку. Циферблат засвітився ніжно-блакитним і вихопив із темряви його обличчя — трохи моторошне в такому сяйві, ніби привид.

— За п’ять дванадцята. Час настав, — сказав Локі. — Час запалювати свічки. Сказати кілька слів про любого нашому серцю спочилого. Час для формальностей. Ідеш?

Тінь глибоко вдихнув.

— іду.

Вони вийшли у темний коридор.

— Я спеціально купив свічок для церемонії, але виявилося, що тут їх і так предостатньо, — повідомив Локі. — Недогарки, недопалки і дупки свічок по всіх кімнатах, і ще в коробці у комірчині. Здається, зібрав їх усі. І ще я взяв коробку сірників. Якщо підпалювати багато свічок запальничкою, то вона починає пекти в палець.

Вони дісталися п’ятої кімнати.

— Зайдімо? — запропонував Локі.

Тіні не хотілося. Але він сказав:

— Так.

І вони зайшли.

Локі витяг із кишені коробку сірників, запалив одного, черкнувши ним об ніготь великого пальця. Спалах світла вдарив Тіні у вічі. Ґніт свічки заблимав і загорівся. Тоді ще один. Локі запалив іншого сірника і продовжив засвічувати вогники: на підвіконні, на бильці ліжка, і навіть на умивальнику в кутку кімнати. Свічки залили кімнату світлом.

Ліжко відсунули від стіни на середину мотельної кімнати — так, що між ліжком і стінами з обох боків було трохи місця. Воно було застелене старими мотельними простирадлами, поплямленими і побитими міллю. Схоже, Локі знайшов їх у якійсь шафі. А на простирадлах непорушно лежав Середа.

На ньому був той самий світлий костюм, у якому його застрелили. З правого боку його обличчя мало звичайний вигляд: цілий, незаплямований. Лівий бік перетворився на місиво, а краплинки крові на плечі й грудях нагадували якесь безладне пуантилістське полотно. Руки лежали вздовж тіла. Але на рештках його обличчя не було видно упокоєності — навпаки, читалася кривда, справдешня глибока кривда. На них були написані ненависть і злість. І, на диво, глибоко за цим усім ховалося вдоволення.

Тінь уявив, як досвідчені руки пана Шакала розправляють обличчя, зганяють біль і ненависть, уявив, як той відбудовує поруйновані риси спеціальним воском і макіяжем, і як дарує Середі остаточний спокій і гідність, у яких тому відмовила навіть смерть.

У смерті тіло Середи, втім, не виглядало меншим. Воно не скоцюрбилося. І від нього досі долинав ледве вловимий аромат «Джека Деніелза».

На рівнинах здіймався вітер: Тінь чув, як той завиває довкола старого мотелю, збудованого точнісінько на уявному центрі Америки. Свічки на підвіконні блимали й тремтіли.

Із коридора почулись кроки. Хтось постукав у якісь двері і покликав:

— Будь ласка, покваптеся. Уже час, — і до кімнати, посхилявши голови, стали заходити інші.

Першим зайшов агент Град, за ним — Медія, пан Нансі та Чорнобог. Останнім прийшов товстунчик: на його обличчі порозквітали свіжі червоні синці, губи безгучно ворушилися, неначе він щось декламував. Тінь раптом відчув жаль до малого.

Не зронивши жодного слова, не домовляючись, вони розташувалися довкола тіла, на відстані витягнутої руки одне від одного. У кімнаті панувала на диво релігійна атмосфера — Тіні ще не доводилося відчувати стільки глибокої побожності. Якби не завивання вітру й не потріскування свічок, у приміщенні панувала б тиша.

— Ми зібралися тут, у цьому безбожному місці, — заговорив Локі, — аби передати тіло цієї людини тим, хто в належний спосіб і відповідно до ритуалів потурбується про нього. Якщо хтось хоче щось сказати, кажіть зараз.

— Тільки не я, — сказав агент Град. — Нас так і не відрекомендували одне одному. І мені тут незатишно через весь цей цирк.

— Це матиме наслідки, — втрутився Чорнобог. — Ви ж розумієте, що це може бути тільки початком?

Товстун захихотів: тоненько, по-дівчачому. Промимрив:

— Добре. Добре, дійшло.

А тоді несподівано став декламувати:

Описує все ширші кола сокіл

Й сокольника уже не може чути,

Все розпадається, центр не тримає,

Безладдя чисте розмиває світ...[2]

На цьому моменті малий перервався і насупився. Вилаявся:

— До сраки. А раніше я знав його весь, — скривився, потер скроні і заткнувся.

Тоді всі подивилися на Тінь. Тепер вітер не просто завивав, а волав. Тінь не знав, що можна сказати, але зрештою заговорив:

— Це все жалюгідно. Ви вбили його. Кожен з вас якось доклався до його смерті. А тепер ви віддаєте нам його тіло. Супер. Він був невиправним старим мудаком, але я пив його мед і досі на нього працюю. От і все.

Тоді взяла слово Медія:

— Я гадаю, що у світі, де щодня помирають люди, важливо не забувати, що кожна мить скорботи за тими, хто нас залишає, врівноважується митями радості, коли у світ приходить немовля. Перший дитячий крик — неначе магія, хіба ні? Певно, не так просто це визнати, але горе і радість — немов молоко та печиво. Настільки добре вони пасують одне одному. Я хотіла б, щоб ми всі трохи над цим поміркували.

Нансі прочистив горло і сказав:

— Що ж. Я скажу це, бо ніхто інший не наважується. Ми перебуваємо на серединному місці. На цій землі нема часу для богів, а тут, у центрі, для нас менше часу, ніж деінде. Це нічия земля, місце перемир’я, і тут ми дотримуємося наших угод. Тут. У нас нема вибору. Тому. Ви дасте нам тіло нашого друга. Ми його приймемо. Але ви за це заплатите. Смерть за смерть. Кров за кров.

Град відрубав:

— Як хочете. Але ви зекономите собі купу часу і зусиль, якщо розповзетеся по домівках і випустите собі по кулі у скроню. Нам не доведеться вам допомагати.

— Нахуй іди, — огризнувся Чорнобог. — Іди нахуй ти, твоя мать, і нахуй хай піде той кінь, на якому ти приїхав. Ти не заслужив навіть смерті в бою. Жоден воїн не скуштує твоєї крові. Ніхто з живих твого життя

1 ... 129 130 131 ... 170
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американські боги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американські боги"