Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

28

Довідка: Чеховський Володимир Мойсейович (19 липня 1876, с. Гороховатка Київського пов. — 3 листопада 1937, Ленінградська обл.) — громадсько-політичний, державний і церковний діяч.

Народився в сім’ї священика. По закінченні Київської духовної академії працював помічником інспектора Кам’янець-Подільської духовної семінарії. У 1906 р. був обраний депутатом І Державної Думи, після розпуску якої відбув однорічне заслання у Вологді. У 1907–1917 рр. мешкав в Одесі, викладав у гімназії, комерційних і технічних училищах, активно співробітничав в місцевій українській громаді й товаристві «Просвіта».

Політичну діяльність розпочав у гуртку українських соціал-демократів-драгоманівців, був членом РУП і УСДРП. У березні 1917 р. його обрали головою Одеського комітету УСДРП. Репрезентував українську громаду Одеси на Всеукраїнському національному конгресі та був членом його президії. Був обраний членом Центральної Ради. Очолював Одеську філію Всеукраїнської учительської спілки, був головним редактором часопису «Українське слово» (Одеса).

Улітку 1917 р. В.Чеховського обрали гласним Одеської міської думи, головою Херсонської губернської ради об’єднаних громадських організацій. У жовтні-листопаді 1917 р. — голова Одеського ревкому, в листопаді призначений Центральною Радою політичним комісаром Одеси та водночас виконував обов’язки губернського комісара освіти на Херсонщині.

Був прихильником компромісу із більшовиками, домагався мирного врегулювання питання про владу. На його думку, треба було об’єднати соціальну програму більшовиків із національною програмою УСДРП і на такій основі будувати самостійну Українську Республіку.

За гетьманування П.Скоропадського працював у Міністерстві віросповідань і церковної політики, входив до Українського національного союзу. Зі створенням Директорії УНР став членом Українського революційного комітету, який готував повстання проти гетьмана в Києві. Протягом 26 грудня 1918 р. — 11 лютого 1919 р. очолював Раду міністрів і міністерство закордонних справ УНР. За його участю був розроблений і 1 січня 1919 р. оголошений урядом УНР закон про автокефалію Української православної церкви.

У січні 1919 р. брав участь у роботі Державної наради та Українського трудового конгресу. У березні 1919 р. В.Чехівський був одним із засновників Комітету охорони республіки в Кам’янці-Подільському. У 1920 р. брав участь у створенні УКП (незалежних).

Був дорадником митрополита УАПЦ В. Липківського, очолював ідеологічну комісію УАПЦ, а також був благовісником (проповідником) Всеукраїнської православної церковної ради й організатором пастирських курсів у Києві.

У 1920-х рр. В.Чехівський працював в Історично-філологічному відділі ВУАН, був професором Київського медичного інституту, Київського політехнікуму та Соціально-економічних курсів.

Був заарештований 29 липня 1929 р. у сфабрикованій НКВС «справі СВУ» як член «бюро» цієї організації. Засуджений до 10 років ув’язнення. Відбував покарання на Соловках. Розстріляний за вироком УНКВС Ленінградської області.

Примітки

1

Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. — Т. 1. — М.-Л., 1924. — С. 133.

2

Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. — К., 1997. — С. 233.

3

Гамрецкий Ю.М., Тимченко Ж.П., Щусь О.И. Триумфальное шествие советской власти. — К., 1987. С. 47.

4

Антонов-Овсеенко В.А. Назв. праця. — С. 135–155.

5

Мірчук П. Українсько-московська війна (1917–1918). — Торонто, 1957. — С. 3, 4.

6

Гарчев П.І. Червона гвардія України у боротьбі за владу Рад. — К., 1983. — С. 104.

7

Лисяк-Рудницький І. Між історією і політикою. — Мюнхен, 1973. — С. 215.

8

Дорошенко Д. Історія України. 1917–1923 рр. — Т.1. — Ужгород, 1932. — С. 366–367.

9

Антонов-Овсеенко В.А. Назв. праця. — С. 142, 150.

10

Там само. — С. 131.

11

Там само. — С. 149, 150.

12

Див.: Прохода В. Симон Петлюра, вождь українського війська // Табор (Варшава). - 1936. - № 28–29. — С. 5.

13

Корніїв В. Спогади про українізацію 36-го пішого Орловського полку (Х корпусу російської армії) в

році 1917 // За державність (Каліш). - 1929. — Зб. 1. — С. 62–71; Антонов-Овсеенко В.А. Назв. праця. —

С. 88, 154.

14

Науменко Ю. На переломі (Причинки до історії українізації частин в російській армії. Луцьк-Рівне в 1917

році.) // За державність (Каліш). - 1935. — Зб. 5. — С. 188.

15

1917 год на Киевщине. Хроника событий. — Харьков, 1928. — С. 452; Дорошенко Д. Назв. праця. — С. 372.

16

Водяний Я. Виступ Вільного Козацтва проти москалів на ст. Вінниці (Уривок із спогадів) // За державність

(Каліш). - 1935. — Зб. 5. — С. 20, 205.

17

Дорошенко Д. Назв. праця. — Т. 1. — С. 372.

18

Історія українського козацтва. Нариси у двох томах. — Т. 2. — К., 2007. — С. 457–458.

19

Див.: Солдатенко В.Ф. Винниченко і Петлюра: політичні портрети революційної доби. — К., 2007. — С. 207–211.

20

Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — К., 2003. — С. 90–101 та ін.

21

Там само. с. 279–280.

22

Христюк П. Замітки і матеріали до історії Української революції. — Т. 2. — Прага, 1921. — С. 127.

23

Винниченко В. Відродження нації (Історія Української революції [марець 1917 — грудень 1919 р.]. — К.,

Відень, 1920. — Ч. ІІ. — С. 216–217, 254–255, 260.

24

Там само. — С. 88–89.

25

Христюк П. Назв. праця. — С. 120.

26

Мірчук П. Назв. праця. — С. 59.

27

Брик О. Тернистий шлях українського уряду. — Вінніпег, 1969. — С. 5.

28

Детальніше див: Солдатенко В. Українська революція й пошук зовнішньополітичних орієнтацій УНР // Україна дипломатична. Науковий щорічник. — Вип. ІІІ. — К. — 2003. — С. 369–380.

29

Винниченко В. Назв. праця. — С. 231–243.

30

Див.: Держалюк М. Берестейській мир і Україна // Пам’ять століть. — 1998. - № 1. — С. 42.

31

Див.: Українська Центральна Рада. Документи і матеріали. — У 2-х томах. — Т. 2. — К., 1997. — С. 13, 18.

32

Там само. — С. 13, 338.

33

Там само. — С. 68.

34

Там само. — С. 70.

35

Христюк П. Назв. праця. — С. 99.

36

Дорошенко Д. Назв. праця. — С. 297–299.

37

Там само. — С. 300.

38

Солдатенко В.Ф. Українська революція. Історичний нарис. — К., 1999. — С. 403–447.

39

Українська Центральна Рада.