Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

В якомусь сенсі ця звістка порадувала Ковпервуда. Він знав, що всі його біди сталися, в основному, внаслідок підступів Батлера. Отже совість не докоряла йому за те, що тепер він стане причиною страждань старого ірландця, який втратить дочку. Колишнє його розсудливе прагнення не виводити старого з себе не дало результатів, а раз Батлер такий непохитний, то, мабуть, йому буде корисно переконатися, що Ейлін може постояти за себе і обійтися без батьківської допомоги. Не виключено, що вона, таким чином, змусить його переглянути своє ставлення до неї і, можливо, він навіть захоче припинити політичні інтриги проти нього, Ковпервуда. У бурю згодиться будь-яка гавань. А крім того, йому тепер нічого втрачати; він вирішив, що цей крок Ейлін може навіть піти їм обом на користь, і тому не намагався її утримати.

Зібравши свої коштовності, трохи білизни, дві-три сукні, які могли їй стати в нагоді, і ще деякі дрібниці, Ейлін поклала все це в найбільшу зі своїх валіз. Закривши її, вона згадала про взуття і панчохи, але, попри всі її старання, ці речі вже не влазили. Найкрасивіший капелюшок, який їй неодмінно хотілося прихопити з собою, теж не було куди покласти. Тоді вона налаштувала ще один вузол, не дуже елегантний на вигляд. Але вона вирішила знехтувати такими дрібницями. Порившись у шухляді туалету, де у неї зберігалися гроші та коштовності, Ейлін вийняла свої триста п’ятдесят доларів і поклала в сумочку. Звичайно, це невеликі гроші, але Ковпервуд про неї подбає! Якщо ж він не зможе її забезпечити, а батько залишиться непохитним, то вона підшукає собі якусь роботу. Ейлін нічого не знала про те, як холодно зустрічає світ людей, практично ні до чого не підготовлених та позбавлених достатніх коштів. Вона не знала, що таке скорботний життєвий шлях. І ось десятого грудня, мугикаючи собі під ніс (для бадьорості) якусь пісеньку, вона дочекалася, поки батько зійде, як зазвичай, вниз до їдальні, потім заглянула через перила сходів і, переконавшись, що Оуен, Келем і Нора з матір’ю вже сидять за столом, а покоївки Кетлін поблизу не видно, прослизнула в батьківський кабінет, дістала з-за корсажа лист, поклала його на стіл і поспішно вийшла. Короткий напис адресувався — «Батьку». А в листі ж говорилося:

«Любий тату, я не можу вчинити, так, як ти хочеш. Я дуже люблю містера Ковпервуда і тому йду з дому. Не шукай мене у нього. Там, де ти думаєш, мене не буде. Я йду не до нього. Я спробую жити самостійно, поки він не зможе зі мною одружитися. Мені дуже боляче, але я не можу погодитися на твою вимогу. І не можу забути, як ти вчинив зі мною. Передай від мене прощальний привіт мамі, братам і Норі.

Ейлін».

Для більшої певності, що батько знайде лист, вона поклала на нього окуляри в товстій оправі, які той надягав під час читання. В ту хвилину вона відчула себе так, немов скоїла крадіжку, — це було зовсім нове для неї відчуття. Її раптом укололо усвідомлення своєї невдячності. Можливо, вона поводиться негідно? Батько завжди був такий добрий до неї… Мати прийде у відчай. Нора буде засмучена, Оуен і Келем — теж. Ні, все ’дно вони не розуміють її! А батько образив її своїм вчинком. Він міг би співчутливо поставитися до неї; але він уже старий і занадто загруз у релігійних догмах і моралі — де йому зрозуміти її! Можливо, він ніколи не дозволить їй повернутися додому. Ну, що ж, вона як-небудь проживе і без нього. Вона його провчить! Якщо знадобиться, вона надовго оселиться у Келлігенів, підшукає місце шкільної вчительки або почне давати уроки музики.

Ейлін крадькома спустилася сходами і, відкривши вхідні двері, виглянула на вулицю. Ліхтарі вже блимали в темряві, дув холодний, різкий вітер. Валіза відтягувала їй руки, але Ейлін була сильною дівчиною. Вона швидко пройшла кроків п’ятдесят до рогу і завернула за нього; нерви її напружилися до краю. Все це було якимось новим, негідним і зовсім не схожим на те, до чого вона звикла. На одному з перехресть вона нарешті зупинилася перепочити і опустила на землю валізу. З-за рогу, насвистуючи пісеньку, з’явився якийсь хлопчина; коли він наблизився, вона покликала його:

— Хлопчику! Гей, хлопчику!

Він підійшов і з цікавістю поглянув на неї.

— Хочеш трохи підзаробити?

— Хочу, мем, — чемно відповів він, зсовуючи набакир заяложену шапочку.

— Піднеси мені валізу! — сказала Ейлін.

Хлопчик підхопив її, і вони рушили далі.

Незабаром вона вже була у Келлігенів і серед загального збудження оселилася в своєму новому помешканні. Як тільки вона відчула себе в безпеці, все хвилювання її вляглося, і вона почала дбайливо розкладати і розвішувати свої речі. Те, що їй при цьому не допомагала покоївка Кетлін, яка прислуговувала місіс Батлер і обом її дочкам, здавалося Ейлін дещо незвичним, але нітрохи не прикрим. У неї, власне, не було відчуття, що вона назавжди позбулася всіх звичних умов життя, і тому вона намагалася влаштуватися якомога затишніше. Меймі Келліген і її мати дивилися на Ейлін з боязким обожнюванням, що теж нагадувало їй атмосферу, в якій вона звикла жити.

46

Тим часом сім’я Батлерів зібралася за обіднім столом. Місіс Батлер, сповнена милосердя, сиділа на місці господині. Її сиве волосся, зачесане назад, залишало відкритим гладенький, лискучий лоб. Вона була одягнена в темно-сіру сукню, оздоблену стрічками, у сіру й білу смужку, які добре відтіняли її жваве, свіже обличчя. (Ейлін обрала фасон цієї сукні та простежила за тим, щоб вона була добре пошита.) Нора у світло-зеленій сукні із червоним оксамитовим комірцем і рукавчиками виглядала чарівно. Вона була молода, струнка і весела. Від її очей, рум’янцю і волосся віяло свіжістю і здоров’ям. Вона крутила в руках низку коралів, яку щойно подарувала їй мати.

— Поглянь, Келеме! — звернулася вона до брата, який сидів навпроти неї й легенько вистукував ножем по столу. — Правда, гарні? Це мама мені подарувала!

— Мама тебе занадто балує. Я б на її місці подарував тобі... вгадай що?

— Ну, що?

Келем хитро подивився на сестру. Нора у відповідь скорчила йому гримаску. У цю хвилину ввійшов Оуен і сів на своє місце.