Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

Набираю Макса по дорозі в офіс. Макс, скажімо так, помічник у моїх легальних справах. Я дав йому кілька доручень, але звіт так і не побачив.

- Зараз усе відправлю, тільки кілька деталей уточню. Хлопці перевезли сервери ще вчора, як ви й наказали. Про це місце ніхто не знає. 

- Чудово, я за півгодини буду в офісі. Збери всіх у конференц-залі, служба безпеки сьогодні проведе інструктаж для керівників відділів, бо під час минулої перевірки виявилося, що не всі розуміють серйозність ситуації і зберігали важливі файли на сторонніх незахищених носіях. 

Відключаюся і відкидаюся на спинку сидіння. Назріває щось дуже погане і мені варто до цього підготуватися. Частину грошей уже виведено в офшори, частину переведено в готівку. Дехто з хороших знайомих, які сидять вище, ніж я, передали, щоб я був готовий до не найкращого результату. 

Я давно став поперек горла багатьом і зараз усі із задоволенням спостерігають за спробами Карімова потопити мене. 

Виходжу з машини, кинувши коротке: «Повернися за години дві», - своєму водієві. 

Охорона вже на місці, сканує навколишній простір на безпеку, але мене це не особливо заспокоює. Сьогодні я відчуваю дивне передчуття біди.

Увійшовши в будівлю, прямую до свого кабінету. Макс надсилає звіт - побіжно переглядаю ключові моменти, звіряючись із планом. Усе йде за графіком, але відчуття хаосу, що насувається, не відпускає.

Демид уже чекає біля дверей. Його обличчя, як зазвичай, непроникливе, але я знаю цей погляд - він щось знайшов.

- Щось є? - запитую, проходячи повз нього. Киваю секретарю, щоб залишила нас.

Демид киває, кладе на мій стіл планшет. На екрані лише одне фото.

- Ця жінка увійшла в туалет одразу після Юлі. Ми перевірили записи камер спостереження. 

Невисока дівчина, з темним коротким волоссям, у довгому пальто і темних окулярах. Обличчя частково прикрите, але й цього достатньо, щоб я її впізнав.

- Ти знущаєшся? - гарчу відчуваючи, як усередині все закипає. - Де ти понабирав цих дурнів? Я ж дав вказівки, Єву до Юлі не підпускати! 

- Захаре, охолонь. Вони її вживу жодного разу не бачили, на фотках вона блондинка, хто знав, що вона раптом вирішила кардинально змінити зовнішність? Та її тут навіть я насилу впізнав. 

- Ти вважаєш це гідне виправдання того, що ти  облажався? 

Демид замовкає, робить глибокий вдих. Розуміє наскільки він і його люди облажалися. До цього жодної осічки не було, тому він ще тут переді мною. 

- Куди вона поділася? 

- Ми з'ясовуємо. Це саме вона покликала на допомогу, кричала як різана, і в метушні зникла. 

- З'ясовуйте швидше, - різко відповідаю. - Поки нічого не робити, зрозуміло? Не хочу здіймати галас, поки не дізнаюся, що відбувається. 

Демид киває, але я відчуваю, як ледь стримуюся, щоб не вибухнути. Карімов уміє грати брудно, але Єва точно точно діяла сама.

- Усе, йди, - коротко кидаю я, хапаючи телефон, щоб зв'язатися з одним з інформаторів. Але не встигаю зробити й кроку.

На півдорозі до конференц-залу відбувається те, чого я не очікував.

Двері будівлі відчиняються з такою силою, що звук лунає по всьому поверху. За мить коридор заповнюється людьми в чорній формі, у балаклавах, з автоматами. Холодний голос віддає команди.

- Усім лягти на підлогу! Обличчям донизу! Не рухатися!

Секунди здаються вічністю. У повітрі - суміш напруги і гуркоту черевиків по мармуровій підлозі. Я чую, як хтось зі співробітників скрикує, а потім настає приголомшлива тиша, порушувана тільки глухими ударами.

Один із бійців прямує до мене, не питаючи нічого, сковує мої руки за спиною жорсткими наручниками. Дивлюся прямо перед собою, не дозволяючи собі видати ні страху, ні злості.

- Захар Білецький, - звучить голос слідчого. - Вас обвинувачують у створенні та управлінні злочинним угрупованням, у відмиванні грошей та ухиленні від податків в особливо великому розмірі.

- Серйозно? - усміхаюся, але всередині все вирує. - Так швидко?

Він не відповідає, та це й неважливо. Мене штовхають, ведуть до виходу. Охоронці компанії нерухомо лежать на підлозі, ніхто не намагається втрутитися.

Проходячи повз дзеркальну стіну холу, ловлю своє відображення: холодний погляд, стиснуті губи, костюм злегка пом'ятий. Карімов явно доклав руку до цього цирку, але це не кінець. Моя справа - не просто вистояти, а й розібратися з кожним, хто наважився зазіхнути на мене і мою свободу.

Мене витягують на вулицю. Журналісти, камери, спалахи. Усе, як по телевізору. Відкрита демонстрація сили і побільше галасу, щоб у кожній сраній дірі обговорювали злочинця Білецького, якого потрібно обов'язково покарати за законом.