BooksUkraine.com » Пригодницькі книги » Сонячний Птах 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячний Птах"

168
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сонячний Птах" автора Вілбур Сміт. Жанр книги: Пригодницькі книги / Сучасна проза / Бойовики / Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 130 131 132 ... 173
Перейти на сторінку:
її круглого обличчя, коли вона чекала.

Тимон нарешті прийшов; він нечутно й так раптово опинився поряд із нею, що вона мало не задихнулася з переляку. Він узяв її за руку й повів до межі табору. Вона побачила, що він також одягнений у плащ, лук і сагайдак висять за його плечем, а короткий залізний меч пристебнутий до пояса. Носити рабам таку зброю було заборонено під страхом смерті.

Двоє охоронців стояли на воротях частоколу, й, поки Селена говорила з одним, обіцяючи йому свої ласки, Тимон вийшов із темряви позад них. Він зламав їм в’язи голими руками. Узяв кожного однією рукою й труснув їх у такий спосіб, у який собака трусить пацюка. Охоронці не встигли скрикнути, Тимон обережно поклав обидва тіла біля воріт, і вони вийшли з табору.

Вони пройшли крізь ту заглибину, де вдень убивали слонів, а вночі бридко завивали та гарчали пожирателі стерва. Гієни та шакали билися над кривавими шматками м’яса й уламками кісток. Тримаючи в руці оголеного меча, Тимон провів Селену крізь ту зграю бридких стерв’ятників, і, хоч скрадлива гієна з опущеними плечима пішла за ними, стогнучи та хихочучи, вони дійшли до проходу й стали спускатися слоновою стежкою в долину. Місяць добре освітлював ніч, і вони рухалися швидко. Зупинилися лише один раз біля броду через струмок відпочити й випити трохи води, потім знову поквапилися на північ.

Одного разу вони натрапили на стежці на лева. Великий самець, чиє тіло в місячному світлі здавалося сірим, із чорною гривою. Протягом кількох довгих секунд вони дивилися одне на одного, потім лев тихо рикнув і стрибнув у зарості чагарника біля стежки. Він нещодавно поїв, і дві людські постаті не зацікавили його.

Місяць, який був повним лише чотири дні тому, перекотився через зоряне небо й сховався за темним обрієм. Коли він зайшов, лише розмите світло зірок освітлювало їхню дорогу, й на крутому нерівному місці стежки Селена важко впала.

Тимон чув, як вона скрикнула, й швидко обернувся. Вона лежала на боку, тихо стогнучи.

– Ти поранилася? – запитав він й опустився навколішки біля неї.

– Моя щиколотка, – прошепотіла вона, й агонія зробила її голос хрипким.

Тимон оглянув її ногу. Щиколотка була гарячою на дотик, і коли він узяв її в руку, то відчув, як вона розпухає й перетворюється на тверду й гарячу кулю.

Він відтяв мечем кілька смуг від свого плаща й туго обмотав щиколотку, як навчив його Гай. Він працював із гарячковою поквапністю, й черви страху вже заворушилися в його нутрощах.

Він підняв Селену на ноги, але вона скрикнула, коли вся вага тіла налягла на поранену ногу.

– Ти можеш іти? – запитав Тимон, і вона спробувала прошкутильгати кілька болючих кроків.

Вона задихалася від болю, й дихання свистіло їй у горлі. Вона припала до Тимона й безнадійно похитала головою.

– Я не можу далі йти. Залиш мене тут.

Тимон опустив її на землю, а тоді випростався й позбувся всієї зброї та провізії. Він залишив собі лише короткий меч. Згорнув і зв’язав обидва шкіряні плащі, зробивши з них петлю для Селени, й помістив туди її тіло. Потім перекинув протилежний край петлі собі на шию й плече й підняв її. Вона лежала в нього на руках, а своїми руками трималася за його плече. Половина її ваги давила на петлю, що висіла на шиї в Тимона. Він рушив уперед, спускаючись крутою стежкою на дно долини.

Під кінець ранку петля натерла йому шию до рожевої смуги на чорній шкірі. Спека вже була дуже сильна, важка й гнітюча спека, що панує на дні долини, вона висмоктувала з нього останні решки його енергії. Пружність давно покинула ходу Тимона, й він пересувався лише завдяки силі свого духу, що була міцнішою за його фізичну силу.

На краю однієї з галявин, яка заросла травою, Тимон зупинився й прихилився до стовбура дерева мгоба-гоба. Він не опустив тіло дівчини на землю, бо боявся, що потім не знайде в собі сили знову її підняти. Його губи побіліли й пересохли, а очі змережили червоні вени. Груди йому здіймалися й тремтіли від його дихання.

– Залиш мене, Тимоне, – прошепотіла Селена. – Ми обоє помремо, якщо ти цього не зробиш.

Тимон нічого не відповів, але наказав їй мовчати, нетерплячим жестом нахиливши голову. Він затримав своє дихання й дослухався. Тоді й вона почула те, що він почув, – слабке й далеке гавкання собачої зграї.

Він сказав:

– Тепер уже пізно думати про це.

І швидко озирнувся навкруги, шукаючи місце, де вони могли б зупинитися. Вони не могли сподіватися на те, що їм пощастить утекти від собак.

– Ти ще зможеш утекти, – переконувала вона його. – Велика річка недалеко.

– Без тебе мені немає сенсу втікати, – сказав він, і вона пригорнулася до нього, коли він переносив її через галявину до місця, де на поверхню виступала материнська порода скелі.

То було нагромадження потрощеного граніту, схоже на руїни стародавнього замку.

Він обережно поклав її серед уламків скель, прихиливши спиною до однієї з плит. Згорнувши її плащ, він поклав його як подушку їй під голову, потім присів біля неї навпочіпки й пестливо погладив її обличчя та шию напрочуд лагідним доторком для такого великого чоловіка.

– Вони вб’ють нас, – сказала Селена, – вони завжди вбивають тих, хто наважується втекти.

Тимон нічого не відповів, але його пальці ніжно доторкнулися до її шиї.

– Вони вбивають жорстоко, – сказала Селена, обернувши голову, щоб подивитися на нього. – Чи не ліпше буде, якщо ми помремо тепер, перш ніж сюди прибіжать собаки?

Але він не відповідав, і через мить вона заговорила знову:

– Ти маєш меча, Тимоне. Чом би не використати його?

– Якщо малий жрець буде з ними, тоді ми маємо шанс. Він має владу над царем. А дещо поєднує його зі мною. Між нами існує зв’язок. Він нас урятує.

Собаки швидко наближалися, і, здавалося, їхнє гавкання стало лютішим, коли вони відчули, що слід зовсім гарячий. Тимон підвівся на ноги й оголив свій меч. Він вийшов за межі скель і подивився назад, туди, де починався спуск у долину. На відстані півмилі зграя вибігла з лісу на галявину. Там було близько тридцяти високих мускулистих гончаків, довгоногих, з грубою брунатною шерстю й з головами та зубами вовків. Їх навчили переслідувати й загризати людей.

Тимон відчув, як його шкіра напружилася, коли він дивився, як собаки мчали через галявину прямо на нього. За собаками, майже не відстаючи, бігли дресирувальники у примітних зелених туніках і

1 ... 130 131 132 ... 173
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячний Птах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячний Птах"